Вислів «честь білого халата» дедалі частіше сприймається іронічно. І не тільки тому, що чимало медиків заплямували цю честь вимаганням хабарів за лікувальні послуги. Усе більше ображених з’являється на нечуйне ставлення людей у білих халатах, їхню халатність. Випадок, який трапився нещодавно в обласній лікарні, змусив родичів померлого хворого теж засумніватися у незаплямованості честі людей у білих халатах. Розповідає рівнянка Ірина Парфенюк:
— Мій 63-річний дядько Анатолій Мазур ніколи не скаржився на здоров’я. Ні головні болі, ні серце, ні підвищений тиск його не турбували і він не приймав ніяких медикаментів. Єдине — у нього не знаю скільки років, але не з народження, була пахова грижа. Тільки у похилому віці вона стала його зрідка турбувати. Але болі були короткочасними і швидко минали. 9 липня цього року близько 19 години у дядька розпочалися дуже сильні болі у паху. Він обливався потом. Ми зразу ж доставили його до обласної лікарні. Дядька обстежив завідувач відділення гнійної хірургії Володимир Денищук, який справив на мене негативне враження, оскільки досить грубо з нами розмовляв. Десь о 21 годині дядька перевезли у відділення гнійної хірургії. Операцію мав проводити той же хірург Денищук та анестезіолог Ю. Коваль. Останній нам дуже сподобався, оскільки відразу ж дізнався все про стан здоров’я хворого і доступно нам його описав, на відміну від хірурга, який невідомо чому злився, грубо звернувся до нас: «Чого розсілися, як у ресторані?» в той час, коли ми, стурбовані несподіваним поворотом подій, сиділи на посту. В операційну хворого забрали о 22 годині. Через 20-25 хвилин покликали хірурга, а о 23 годині операція була закінчена. Лікар Денищук сказав нам, що вона пройшла нормально, стан хворого задовільний і що ми вчасно його привезли. Ми побачили хворого і пішли додому. Вранці о 8.15 я з мамою та чоловіком знову приїхали у лікарню. Зайшовши у палату, побачили, що дядько сильно блює, а серце його б’ється так, що, здавалося, розриває грудну клітку. Я повідомила про це лікарю Денищуку. Він сказав, що у хворого спайки, заворот кишки, називав якісь медичні терміни. Останні слова хірурга були такі: «операцію потрібно було робити до зорі і хворий її не витримав би». Але чому не витримав би, якщо хворий навіть ніколи не знав, з якого боку у нього серце? І чи прагнув В. Денищук робити її до зорі? Я вважаю, що лікар належним чином не розмістив кишки і зашив. Після всього лікарі говорили, і це підтвердив сам В.Денищук, що «цей клубок кишок потрібно було розібрати». О 8.45 лікар пішов з відділення, залишивши хворого у вкрай важкому стані: з сильною блювотою та здутим животом, його кидало в піт. Хворий був залишений на медсестру і чергового лікаря. Йому ставили крапельницю, посилали нас за медикаментами, постійно робили зондування. Дядько переносив страшенні муки, але лишався при свідомості. О 18 годині нас попросили вийти з палати і дуже довго щось робили хворому, він сильно стогнав. Після 20 години приїхав лікар Денищук. Він підійшов до хворого і за хвилину покликав мене вийти з ним. Лікар повідомив, що дядько помирає і що він нічим не може допомогти. Я не могла у це повірити і просила його врятувати дядька. Через якийсь час лікар викликав кардіолога Вадима Гудиму з відділення реанімації. Після обстеження хворого кардіолог повідомив мені, що лікар Денищук підозрював, що у дядька інфаркт міокарда, але він його ознак не бачить. Вадим Гудима також сказав, що у хворого виснаження організму, зневоднення, пов’язане з непрохідністю кишок. Десь о 22 годині на операцію був запрошений досвідчений анестезіолог Олег Ушкевич. Після більш як двогодинної операції хворого у вкрай важкому стані відвезли в реанімацію. А 15 липня дядько помер. Нині Ірина Парфенюк звернулася зі скаргами в обласне управління охорони здоров’я та обласну прокуратуру, оскільки вважає, що хірург В. Денищук неналежним чином зробив операцію її дядьку. Службове розслідування цього випадку, проведене обласним управлінням охорони здоров’я, ознак надання некваліфікованої допомоги лікарем Денищуком не виявило. Тож його лише покарали доганою за порушення етики у спілкуванні з родичами хворого. У Ірини Парфенюк сумнів у належному виконанні обов’язків лікарем виникає хоча б тому, що у висновках комісії, яка проводила розслідування, зазначений зовсім інший час погіршення стану хворого після операції. Згідно із записом чергового хірурга, болі у нижніх відділах живота, нудота, сухість у роті з’явилися у Анатолія Мазура 10 липня лише близько 16 години, в той час як родичі хворого та його сусіди по палаті все це на власні очі спостерігали того дня ще о 8 годині ранку. Незабаром розслідуванням цього випадку займеться обласна прокуратура. Адже Ірина Парфенюк збирається звернутися туди з відповідною заявою
