Дев'ять місяців повертала собі роботу через суд Віра Мокрій, лікар цитологічної лабораторії обласної лікарні. І знову втратила. Через три дні.
Розповідає Віра Мокрій: — У 2011 році на Рівненщині почали "реорганізовувати" обласну централізовану цитологічну лабораторію, яку я очолювала. Лабораторію зробили структурним підрозділом онкодиспансеру. Я почала захищати свій колектив. Зверталася в управління охорони здоров'я, проте це не допомогло. Написали заяву до суду, адже ліквідація була незаконною. Нас підтримав Інститут раку, який зазначив, що знищення лабораторії призведе до збільшення кількості хворих на рак. І хоча тривав судовий розгляд справи, та ліквідацію лабораторії не призупинили — минулої весни усіх скоротили. Влітку, через півтора року, суд визнав нашу правоту. Нині триває розгляд справи у Вищому апеляційному суді. Сподіваюся, рішення буде також на нашу користь і лабораторію відновлять. Паралельно я написала позов про відновлення мене на посаді завідувачки лабораторії. Проте з того моменту, як я почала захищати права своїх колег, мене, можна сказати, почали знищувати як професіонала. Тоді я вирішила розпочати власну справу. Для того, щоб отримати ліцензію, мені потрібна була довідка з обласного управління охорони здоров'я. Мені її не дали. Знаходили найабсурдніші відмовки. Зрештою, від ідеї власної справи змушена була відмовитися. Вирішила знайти роботу у приватній лабораторії, яких нині чимало. Зайшла в одну, там подивилися на моє резюме, одразу ж погодилися взяти на роботу, сказавши, що такі професіонали їм потрібні. Проте уже наступного дня я отримала відмову — пояснили, що не хочуть погіршувати відносини з управлінням охорони здоров'я. Мене кликали працювати у Київ, Лівію, а у рідному місті не дають реалізувати себе як лікаря. Так, півроку я втрачала професійні навички. Зрештою, голова ОДА Василь Берташ допоміг мені влаштуватися лікарем-лаборантом у диспансер радіаційного захисту населення. Поки я працювала, у суді розглядали мою справу — про відновлення в обласній лікарні моєї посади. 28 листопада із суду повідомили, що прийняли рішення про термінове поновлення мене на роботі. Саме провадження про поновлення я повинна була забрати у виконавчій службі — так мені пояснили. Проте коли я туди прийшла 29 листопада, мені сказали звернутися через кілька днів. Прийшла знову — через тиждень. Зрештою, я пішла до начальника виконавчої служби. Потрібний документ видали відразу. Це було 4 грудня. У той же ж день я звільнилася із "чорнобильської лікарні", а наступного поновилася в обласній. Три дні попрацювала, а 7 грудня мені повідомили про звільнення за… прогули. Мовляв, де я була з 29 листопада по 5 грудня. Ніяких пояснень не захотіли слухати. Звільнили і все. Я впевнена, через тиск з боку управління охорони здоров'я. Володимир Лепеха, головний лікар Рівненської обласної клінічної лікарні: — Наші представники 28 листопада вислухали вирок суду про термінове поновлення на посаді завідувача централізованої цитологічної лабораторії Віри Мокрій. 29 листопада я підписав наказ про поновлення. Ми зателефонували у виконавчу службу — заява від Віри Мокрій була. Отже, діяли ми відповідно до букви закону. Проте на роботу пані Віра не з'являлася. Працювати почала 6 грудня. Пояснити причини своєї відсутності не змогла. Рішення суду ми виконали, хоч і написали апеляцію. Проте якщо людина без поважних причин прогулює, тримати її на роботі немає підстав. Як на мене, робота і судове рішення для Віри Мокрій не були принциповими. Скоріше за все, були амбіції. Я не вірю у те, що людина, чия судова справа тривала до року, не знала, що термінове поновлення на роботі відбувається протягом доби. Вона могла б, зрештою, зателефонувати і перепитати, чи її поновили. Як на мене, пані Віра цей тиждень просто роздумувала, чи потрібна їй ця робота. У нас же немає централізованої цитологічної лабораторії, тому її керівна посада втрачає свій сенс. Ким би вона керувала? Довелося б працювати звичайним лікарем. Цитологічна лабораторія нині діє при онкодиспансері. Не розумію, чому пані Віра позивалася до обласної лікарні. Логічніше було б — до онкодиспансеру, аби її прийняли на посаду завідувачки лабораторії, або до управління охорони здоров'я, щоб воно відновило цілу структуру. Думаю, якби Вірі Мокрій потрібна була звичайна робота, проблем ніяких не виникало б. Навіть ми могли б взяти її на посаду лікаря.
