Нещодавно в мистецьких тусовках почали говорити про те, що один з найкращих рівенських музикантів Юрій Поліщук переїхав до Луцька, мовляв, там життя людей творчих більш цікаве та перспективне. Поліщук дійсно нечасто з’являвся на різних концертах, ще менше в них виступав. За його словами, останнім часом він має багато справ у Луцьку, але залишились вони й у Рівному, тому змушений лідер «Чорних черешень» постійно курсувати між двома сусідніми містами — навіть на запитання «Хто ти, рівнянин чи лучанин?» гордо відповідає: «Волинянин».
— Все почалося тоді, коли після шести років викладання на кафедрі естрадної музики в Інституті мистецтв я виявився «професійно непридатним» — зі мною відмовились продовжувати контракт. Я не хочу нікого ображати, але зараз в Інституті зібралися старі, нерідко корумповані кадри, які не зацікавлені в розвитку мистецтва та вже не можуть змінитися. Вони мають мотивацію, ніби вони не музиканти, а адміністратори, тому повинні лише керувати. Не думаю, що таке ставлення викладачів в Інституті мистецтв, де звикли позбавлятися від цікавих людей, приведе до позитивних результатів. Таким чином я залишився без роботи, натомість мені запропонував співпрацю естрадно-симфонічний оркестр луцького театру. А оскільки я не можу сидіти, склавши руки, одразу ж погодився. Тим більше, що в Луцьку проблем із житлом немає. — Багато музикантів як приклад непоганого ставлення до мистецтва наводять саме Луцьк. Чим Рівне гірше? — Просто в нашому місті не навчились шанувати митців. Можливо, деяка вина в цьому лежить і на владі. Але ж мистецтво потрібно підтримувати, оскільки воно — обличчя міста. Ось наша країна прагне стати частиною європейського співтовариства, але ж там до культури особливе ставлення як з боку влади, так і з боку бізнесу. До речі, рівенські музиканти при великому бажанні можуть знайти собі роботу і в Європі — тамтешні музичні колективи їх дуже цінують за професійність і відданість своїй справі. Тому я не бачу приводів для хвилювання для музикантів традиційного музичного напрямку — в нас він дійсно в стадії занепаду, оскільки цікавість до академічної музики впала, від музичних шкіл і до вищих навчальних закладів, але ж потроху ми духовно наближаємося до Європи, тому я маю надію на позитивні зміни. А щодо Рівного, то я впевнений, що це місто талантів. У нас надзвичайно багато від природи обдарованих творчих людей. Але їм необхідна підтримка та допомога. Ось, наприклад, у тому ж Луцьку міська влада з бюджету доплачує народним артистам десь по 150 гривень. В інших західних містах успішно працюють муніципальні колективи, де їх учасники отримують зарплатню. Музикантам час від часу просто необхідно десь виступати, але в Рівному це складно робити, бо традиції живого виконання у нас ще не вкоренилися, тут владарює «фанера». Ось і дивляться наші рокери в бік того ж Луцька, де існує декілька клубів, в які ледь не щодня запрошують музикантів різних стилів, творчість яких приходять послухати і відомі люди, і солідні бізнесмени, і «колеги по цеху». В Рівному немає жодного закладу із справді «живою» музикою. Хоча я вирішив спробувати щось змінити — наразі я шукаю якийсь бар чи клуб для організації концертів. Потрібне велике приміщення, щоб вмістити якомога більше людей — це спроби створити заклад клубного формату, який би якісно відрізнявся від інших кафе чи барів. — Якщо ідея реалізується, чи є надія почути там «Чорні черешні»? — Чутки про смерть «ЧЧ», якщо такі існують, трохи перебільшені. Життя колективу триває, в Рівному ми працюємо студійно, гастролюємо в сусідніх регіонах, активно працювали на Волині під час виборів та «помаранчевих подій». Зараз для нас настав той час, коли ми вийшли на істотно новий рівень, як технічний, так і творчий. І це підтверджують колеги-музиканти з-за кордону, які кажуть, що «Черешні» могли б мати у них велику популярність, оскільки все робиться на солідному європейському рівні. Власне, я знаю, що наша музика розповсюджується в Канаді, США, Австралії. Щоправда, ми від цього нічого, окрім морального задоволення, не маємо. Але це вже показник насамперед того, що українська музика може мати свого слухача. — Багато хто полюбляє нарікати на владу за бездіяльність. А ось якби Юрію Поліщуку запропонували зайнятися культурою на обласному рівні, якою була б реакція? — Мабуть, я б не став відмовлятись. І перш за все почав би свою діяльність із консультацій з податковою — це потрібно, щоб хоч якось піти назустріч тим, хто підтримує розвиток культури. Нам конче необхідно розвивати меценатство, яке заохочується в усьому світі, але у нас не дуже розвинуте. На жаль, небагато людей бізнесу розуміють, наскільки важливим є імідж фірми чи компанії. А імідж багато в чому залежить від меценатства, благодійної діяльності тощо. Коли ми зможемо навчити людей вкладати гроші в культуру, ми зробимо ще один, вагомий крок до Європи.
