Сірникова фабрика розпродується. За борги. Нещодавно частина підприємства, яка належала державі, перейшла в приватні руки. Хто став її власником — не розголошується. Микола Шершун, за часів керування якого управлінням лісового господарства області й зводилась фабрика, також не розкриває цей секрет. Тепер, уже як народний депутат, п. Шершун лиш стверджує, що цей загадковий інвестор — вітчизняний, хоч приглядались до фабрики й білоруси. Він став власником кількох об’єктів другорядного значення, які були в банківській заставі за борги — прохідної, котельні, деяких підсобних приміщень, щоправда й без них робота фабрики неможлива.
Сірникова фабрика розпродується. За борги. Нещодавно частина підприємства, яка належала державі, перейшла в приватні руки. Хто став її власником — не розголошується. Микола Шершун, за часів керування якого управлінням лісового господарства області й зводилась фабрика, також не розкриває цей секрет. Тепер, уже як народний депутат, п. Шершун лиш стверджує, що цей загадковий інвестор — вітчизняний, хоч приглядались до фабрики й білоруси. Він став власником кількох об’єктів другорядного значення, які були в банківській заставі за борги — прохідної, котельні, деяких підсобних приміщень, щоправда й без них робота фабрики неможлива. А от як утворились борги сірникової, п. Шершун достеменно знає: — Зводили сірникову фабрику на порожньому місці. Тому будівництво потребувало чималих фінансових вкладень. Частину коштів мала надати обласна державна адміністрація. Свої зобов’язання перед підприємством вона виконала. Решту грошей — левову частку — мав виділити уряд. Ця частина домовленості так і залишилася на рівні обіцянок. Щоб підприємство почало працювати, частину коштів ми залучали від наших лісництв, але цього не вистачило. Поки чекали державних коштів, підприємство взяло банківський кредит під заставу державної частки майна. Кошти так і не надійшли, а фабрика, зважаючи на те, що тоді банки брали «драконівські» 3035% річних, залізла у борги і опинилася на межі банкрутства. Нині роботу підприємства аналізує спеціальна антикризова група, створена при Кабінеті Міністрів України. Як один із шляхів вирішення фінансових проблем сірникової члени цієї групи пропонують створити на базі фабрики спільне підприємство. Можливо, що разом із білоруськими колегами. Підтримує таку ідею і Микола Шершун — він переконаний, що продукція цього підприємства має стратегічне значення для нашої держави, тому зберегти підприємство потрібно будь-якою ціною. Єдиною умовою у такому випадку він називає збереження робочих місць, адже сьогодні там працює майже сотня працівників.
