Багато чого в Україні іноземцям не зрозуміти. Наприклад, чому на те, щоб почати опалювальний сезон, потрібний дозвіл чиновників, або чому у країні з дуже низьким рівнем доходів майже немає безпритульних. Журналісти американської газети "Дейлі Прес" Райан Гілкрест та Енді Петріні взяли інтерв'ю у міського голови Володимира Хомка, в якого, як відомо, до США ставлення особливе — там живуть його донька, зять і внук. До рівненського міського голови в американців після кількох днів перебування у Рівному було чимало запитань.
З Володимиром Хомком розмовляють Райан Гілкрест та Енді Петріні
— Як міський голова Рівного як би ви описали ваше місто?
— Мені важко оцінити Рівне з погляду американців. Але порівняно з іншими містами України воно гарне, зелене, дещо провінційне і спокійне в політичному плані. Я тут народився, прожив більшу частину життя. Навіть коли мав можливість залишитися у Львові чи Києві, знову повернувся сюди і переїжджати не збираюся. Що стосується економіки, то у місті немає великих підприємств, за винятком одного — "Рівнеазоту". Джерела наповнення бюджету — диверсифіковані. По-різному рівняни і заробляють на життя. Це загартовує нас перед труднощами, робить оптимістами.
— А які негативні сторони?
— Найгірше зараз те, що іде війна, гинуть люди. В тому числі й наші, місцеві. Лякає, що за мітингами та усіма негараздами, які відбуваються в державі, забувають про економіку. Зростає рівень інфляції. В газосховищах України не вистачає п'яти мільярдів кубів газу. А це на півтора місяця опалення! Під загрозою після прийняття урядом обмежень на використання газу хімічними підприємствами опинився і наш "Рівнеазот" — єдине в Рівному масштабне підприємство. При його зупинці ми багато втратимо і в соціальному, і у фінансовому плані. Але сподіваюся, що цього не трапиться. Зверталися із приводу роботи підприємства до прем'єр-міністра, на сесії міськради звернення до уряду прийняли.
Ще одна проблема — гіперзаполітизованість суспільства. А ще — гарантую, що ви навіть не уявляєте, як влаштоване наше місцеве самоврядування. Воно розходиться з усім, що прийнятне в світі! Наприклад, кошти, які збираємо в міський бюджет, не можемо розмістити в банку, а лише на рахунку казначейства. Більше того — цими коштами не можемо самостійно розпорядитись, у будь-який момент їх у нас можуть забрати за вказівкою з Києва.
— Ви були в Ірландії на конференції щодо подолання бідності. Які цікаві ідеї виходу з економічної кризи, що там пролунали, можна втілити у вашому місті?
— Бував на багатьох подібних конференціях, але навряд чи щось міг би втілити в життя. У кожній країні — свої проблеми. Розповідали, що в Дубліні емігранти, які не знають мови, можуть подзвонити у службу підтримки, аби їм переклали слова чи якийсь документ. А один афроамериканець поділився, що в його країні два з трьох мільйонів населення не мають даху над головою, водопроводу, каналізації.
При всіх недоліках у нас все ж немає такої проблеми з бідністю. Є невелика кількість бездомних людей, але є й притулок, який міг би їх усіх вмістити. Такого, як я бачив у Вашингтоні, коли 20 людей ночує під мостом, у нас немає. Рівень життя хоча і низький, та від голоду ніхто не помирає. Щодо медичного обслуговування, то із тим, щоб зробити безкоштовно складну операцію, є проблеми. Але мінімальний рівень медичної допомоги забезпечується.
— Ви на посаді міського голови з 2008 року. За цей час які позитивні зрушення відбулися у Рівному?
— Є речі помітні, як, наприклад, будівництво школи, концертної зали. Є й такі, яких ніхто не помічає. Зокрема, те, що ніколи не було негараздів з плануванням бюджету, виплатою заробітної плати. А для більшості міст — це колосальна проблема.
Пам'ятаю, як декілька років тому, коли прийшов на посаду, перед театром була велика яма — там проводили розкопки. Спершу шукали, хто її викопав, а потім — інвестора, який би побудував на цьому місці торговий центр. Мало хто знає, що коли будували торговий центр "Злата Плаза", навколо замінили всю каналізацію, аж до вулиці 16 Липня. Облаштували і "Лебединку" — подивіться, як там тепер гарно і скільки людей гуляє в цьому парку!
Американцям, напевно, важко зрозуміти, але для нас роками існувала проблема з подачею гарячої води. Цього ж року гаряча вода в Рівному була усе літо. Не пригадую, щоб могли похвалитися цим останні 15 років. Реальним це стало тоді, коли централізованим теплопостачанням та подачею гарячої води почало займатися приватне підприємство, якому передали в оренду комунальні котельні та інше майно.
У зустрічі з керівником Рівного брали участь журналісти "Дейлі Прес" та представники міжнародної організації IREX Світлана Жолобайло та Роберт Забель
Доклав багато зусиль і до будівництва сміттєпереробного заводу, який виготовляє альтернативне паливо. Та Верховна Рада прийняла закони, за якими для функціонування підприємства потрібна ліцензія на переробку сміття. Парадоксально, але органу, який видає такі ліцензії, в Україні не створено. Якийсь час завод працював на свій страх і ризик, та півроку тому змушені були його зупинити, бо загрожували великі штрафи.
— Тобто проблема сміттєпереробного заводу може бути вирішена на рівні Києва…
— Я вже звертався з цим питанням до колишнього президента Януковича, і нинішнього — Порошенка, до прем'єр-міністра, писав звернення до уряду. Але сам не можу нічого зробити. Закони я не обговорюю. Лише Верховна Рада спроможна скасувати ліцензування.
— Якщо повернутися до питання опалення, чи є в Рівному якісь пріоритети щодо цього?
— У Рівному 90 відсотків систем опалення — централізоване. Бачив такі в Польщі, Швеції. У США таких немає. Найперше подаємо тепло у лікувальні заклади, школи та дитсадки. Наприклад, днями першим почали опалювати пологовий будинок. У четвер тепло почнемо подавати і у житлові будинки.
— Як журналіст, хочу запитати про ЗМІ Рівного. Як вважаєте, які теми вони висвітлюють добре, а які недостатньо?
— Я ділю усі ЗМІ у Рівному на три типи. Насамперед ті, які роблять бізнес і пишуть більш-менш об'єктивно. Думаю, до них відноситься і газета "Рівне вечірнє". Є й такі, які політики випускають для себе. Це дороге задоволення, і якщо таку газету випускає мій політичний ворог, то щотижня слід очікувати в ній негативну статтю про себе. Ще є комунальні видання. Про американські медіа не можу говорити об'єктивно, бо їх не читаю, але знаю, що у вас є видання, які не псують собі імідж замовними матеріалами. В Україні таких, вважаю, немає.
— Ви на початку інтерв'ю говорили, що суспільство заполітизоване. Чи вважаєте це наслідком того, що газети багато пишуть про політику?
— Революція та війна загострили ситуацію. Навіть моя мама, якій за вісімдесят, дивиться політичні програми по телебаченню, а потім мені розповідає. Зараз переймається підвищенням тарифів на комунальні послуги, хоча я сам їй їх оплачую. Тож, думаю, надмірна зацікавленість політикою — загальнодержавний психоз.
— Ми знаємо, що ви зі США знайомі краще, ніж більшість українців. З якими враженнями про ваше місто, ви сподіваєтеся, ми повернемося додому?
— З хорошими враженнями про наших людей, адже українцям притаманна гостинність. Навіть у радянський час, коли не було нічого в магазинах, для гостей накривали багатий стіл. Ще наша нація миролюбна. Не думав, що в нас може розпочатися війна.
А про США я справді знаю багато. Моя донька і зять живуть у Штатах. Я буваю у цій країні, а щоб розмовляти з внуком, мусив вивчати англійську. До речі, 19 років тому я працював в американській компанії інженером і орієнтувався в роботі не гірше від американців. Там шанують нашу освіту. Як переглядав анкету на прийняття американського громадянства — зі ста запитань майже на всі без підготовки знав відповідь. Не кажу тільки про себе, моє покоління усе таке — начитане і з хорошим рівнем освіти.
