Важко сказати, яку мету мав чоловік, який по телефону повідомив редакцію про те, що міліціонери жорстоко побили жінку, і просив написати про це в газеті. Жінка ця і справді наступного дня з’явилась у редакції й розповіла подробиці цього інциденту. Коли ж журналіст «РВ» почав, досліджуючи тему, зустрічатися з іншими людьми, які так чи інакше фігурували в цій справі, в тому числі й з міліціонерами, наміри того таємничого чоловіка змінились — він наполегливо телефонував у редакцію з побажанням не «копати» цю справу і навіть почав погрожувати: «Інакше вас чекатиме те ж, що й Гонгадзе». І все ж ми вирішили, не називаючи прізвищ, які журналістам відомі, опублікувати результати своєрідного журналістського розслідування. Ситуація, відразу скажемо, дуже суперечлива. Але розбиратись, як все було, насправді повинні не журналісти, а правоохоронні органи. На що й сподіваємося.
Рівнянка пані Ольга, колишня вчителька музики, побувавши в редакції, розповіла такі факти: — Того дня я пішла до міського відділу міліції, щоб забрати свої та доньчині фотографії, що були в заяві про розшук зниклих. Заяву в міліцію подав мій чоловік, від якого я пішла після чергової сварки. На посту мене перестріли двоє невідомих чоловіків у цивільному і запропонували пройти з ними на другий поверх в один з кабінетів. Вони провели мене в кабінет, зачинили за собою двері й накинулися на мене з нецензурною лайкою. Звинувачуючи мене в махінаціях з якимись квартирами, почали вимагати одинадцять тисяч доларів. Вони поводились брутально. Спочатку залякували наручниками, які витягли із сейфа. Я ж продовжувала відстоювати свою непричетність до всього, в чому мене звинувачували. Тоді вони почали мене бити. Один із них, підставивши долоню до мого обличчя, кілька разів вдарив кулаком. Потім почав тягати мене за коси і бити по голові, залякуючи бандитами одного з місцевих кримінальних авторитетів. Мовляв, скажу, щоб вивезли в ліс — там в усьому і зізнаєшся. А тим часом інший чоловік, напевно, його колега, витрусив на стіл все, що було в моїй сумочці, й забрав всі записники та паспорт. Через кілька хвилин один із них подзвонив по мобільному до якогось свого знайомого і попросив під’їхати до міськвідділу. Закінчивши розмову, він пояснив мені, що потрібно буде з ними поїхати до якогось нотаріуса для того, щоб в усьому розібратися, і якщо виявиться, що я справді ні в чому не винна, вони мене відпустять. Все було наче у жахливому сні. За якусь мить мене запхнули у червоний автомобіль і поцікавились, чи маю я при собі півтисячі доларів для того, щоб розрахуватися з нотаріусом. Коли ж почули заперечну відповідь, знову почали бити мене і сказали, що в такому випадку їм нічого не залишається, як просто вивезти мене за місто. Авто поїхало по Київській трасі й зупинилося за містом неподалік якогось сміттєзвалища. Там вони знову почали наді мною знущатися, бити ногами і залякувати. Один з них дістав пістолет і, приставивши його до моєї скроні, змусив написати розписку про те, що я обіцяю повернути якомусь пану 11 тисяч доларів. Мені нічого не залишалося, як виконати їхні вимоги. Після цього вони відвезли мене до зупинки на автовокзалі й, кілька разів наголосивши на тому, щоб я нікому нічого не розповідала, висадили з автомобіля. Ні паспорта, ні моїх документів вони так і не повернули. Нам вдалося розшукати тих двох правоохоронців, які, зі слів пані Ольги, над нею знущалися. Щоправда, вони розповіли дещо іншу історію: — З Ольгою ми справді розмовляли у міському відділі міліції, та вона вийшла звідти того дня без жодного синця чи подряпини. Ми не били жінку. Коли ж вона пішла, ми працювали у міськвідділі по іншій кримінальній справі, свідки це можуть підтвердити. Ольга, за нашою інформацією, причетна до квартирних афер, але довести це непросто. Вона належить до злочинної групи, яка працює майже віртуозно. Проте нам вдалося вийти на їхній слід. Один із потерпілих, який її зустрів у центрі міста, намагався вмовити жінку повернути йому оселю. Ольга показала йому дулю і за це він її побив. А нас вирішила зробити цапами-відбувайлами в цій історії, щоб таким чином усунути від справ. Не криючись, вона погрожувала, що з нами «розмовлятимуть» її деякі друзі-покровителі зі «служби безпеки», щоправда, з якої саме, не уточнила. А наступного дня ми зустрілися з чоловіком, який розповів історію про те, як пані Ольга позбавила їх з братом двокімнатної квартири на першому поверсі на вул. Соборній, що дісталася їм у спадок від батьків: — Мій брат познайомився з нею наприкінці минулого року. З того часу вона майже щодня до нас заходила з горілкою, яку ми разом випивали. Згодом вона почала у нас залишатися ночувати. Через кілька місяців Ольга заявила, що хоче придбати квартиру і одружитися з моїм братом. Вона запевняла, що має певну суму грошей, але для отримання в когось зі своїх знайомих грошової позики їй потрібно щось заставити. Ми, як дурні, повірили цьому і після чергової порції спиртного, яким вона нас напоїла в одному з місцевих кафе, підписали договір іпотеки та генеральне доручення на свою квартиру, які були в неї вже заздалегідь заготовлені. Після цього вона зникла, і не просто так, а прихопивши з собою усі документи на квартиру і наші паспорти. Приблизно через місяць до нас прийшли невідомі і, показавши договір з нашими підписами, в якому ми зобов’язувалися через тридцять днів повернути 11 тисяч доларів, просто виставили з квартири. Того ж дня вони замінили двері й поставили новий замок. Добре, що хоч кватирку не зачинили — так нам вдалося забрати свої речі. З того часу ми ночували де завгодно. Іноді в знайомих, іноді в парку. Якось, кілька тижнів тому, ми з братом випадково її побачили біля головпошти. Брат підійшов до неї й почав розпитувати про долю ніби позичених нею грошей. Вона ж нахабно розсміялася йому в обличчя і тикнула дулю. Зрозуміло, що він не витримав цього знущання і кілька разів вдарив її по обличчю. Краще б він цього не робив. Наступного дня біля кооперативного технікуму нас перепинила якась іномарка. Звідти вийшло декілька чоловіків і так нас відлупцювали, особливо мого брата, що він і досі ледве пересувається. Порадили більше ніколи не зачіпати Ольгу. Тим часом стало відомо, що прокуратура закінчила перевірку заяви жінки: факти, які вона виклала, не підтвердились.
