Швейцарія Березнівського району

Для того, щоб мати уявлення, що таке поліські ліси, наскільки багатими та дрімучими вони можуть бути, потрібно обов’язково поїхати на Березнівщину. А для того, щоб зрозуміти, наскільки різною щодо рельєфу, ландшафту і краєвидів може бути Рівненщина, — побувати у тамтешній Надслучанській Швейцарії. На лоні березнівської природи, де ліс переходить у долину, а долина — в скелястий берег річки, по якій колись плавали римляни, розумієш, що витрачені час і кошти на таку подорож — не марні.

Столиця ткацтва Відвідуючи Березне, варто завітати до районного краєзнавчого музею. Попри те, що в кожному подібному музеї можна побачити етнографічну виставку, тут вона особливо цікава та багата. Серед 10 тисяч експонатів, які пропонуються для огляду відвідувачам, є такі, яких немає навіть у багатих київських музеях. — Маємо цікаву дитячу етнографічну виставку — це всі дитячі предмети побуту, якими користувалися раніше — одяг, взуття, ліжечка, колиски, — розповідає директор музею Наталя Трохлюк. - Є один експонат, який ви не побачите, мабуть, ніде: дитячий сидунчик — виготовлений вручну стільчик, на який садовили дитину, коли вона тільки вчилася сидіти. У нас його свого часу хотів забрати київський музей. Також виставляємо діючий ткацький верстат. На ньому навіть майстер-класи з ткацтва проводимо у свята, збирається багато людей. Справа в тому, що таке традиційне для Полісся заняття, як ткацтво, набуває все більшої популярності. Воно стало візитною карткою Березнівщини. Це дивно, адже, наприклад, бондарство чи плетіння занепадає. У Березнівському районі є села — Яцьковичі, Балашівка, Яринівка та інші, які є осередками ткацтва. Там до сих пір з настанням зими і аж до весняних польових робіт ткалі збираються разом і тчуть простирадла, рушники, доріжки.

Ткані вироби користуються великим попитом попри те, що, наприклад, метр такої доріжки коштує 100 гривень. За рушник треба буде віддати як за вишиваний хрестиком — 200-300 гривень. — У багатьох ткаль замовляють їхні вироби, причому не торгуються, — каже п. Наталя. - Нещодавно одна жінка розповіла мені, що до неї приїхав рівнянин і купив 25-метрову доріжку, одразу без торгів заплативши дві з половиною тисячі гривень. І сказав, що це тільки початок. Особливо користуються попитом вироби з колишнього льону сивого кольору. А все тому, що ця сировина закінчується. Ткалі сьогодні використовують останні свої резерви, а нова сировина, яку пропонують на ринках та у магазинах, уже не такої гарної якості.

У Швейцарії над Случем побували навіть римляни Жити в Рівненській області і не побувати у Надслучанській Швейцарії — обділити себе яскравими враженнями. Такого поєднання лісів, долин, скель і невисоких гір, які називають Соколиними, немає в жодному іншому районі. Надслучанська Швейцарія простяглася вздовж Случа, по сусідству із селами Березнівського району. Одне з наймальовничіших місць — за кілометр від села Маринин (Маренин). — З цим краєм пов’язано багато легенд, — розповідає екскурсовод Олександр Сосновчик. — Одна з них про марининського князя, який володів тут замком. Він взяв собі дружину родом із Швейцарії. Коли родичі приїхали її відвідати, прогулюючись скелястими берегами Случа, вигукнули: «О, та це ж прекрасна Швейцарія!». Відтоді, кажуть, і почали називати територію вздовж річки Случ Надслучанською Швейцарією. Усі скелі вздовж Случа від села Устя до Соснового називають Соколиними. Вони утворилися внаслідок того, що тут на поверхню виходить український кристалічний щит. Случ десятиліттями пробивав собі дороги крізь скелі, тому можна сказати, що це гірська річка. Олександр пояснив походження назви: — Буцімто батько ув’язнив свою дочку у високій башті, бо вона покохала бідного парубка і батько не хотів, щоб вони були разом. Але їхнє кохання було дуже сильним і вони перетворились на соколів та оселилися в надслучанських скелях. Соколи до сих пір гніздяться тут. Навіть одну скелю назвали Сокіл, де, помітили люди, проживає найбільше цих птахів. Історія Надслучанської Швейцарії така ж багата, як і тутешня природа. — Археологи знайшли тут чимало давньоруських, давньослов’янських городищ, — розповідає Олександр. - Наприклад, городище, віднайдене польським археологом Яном Фіцке у 1937 році. Цей же археолог зазначав, що на території села Устя знайшов до 50 курганів. Це свідчить про те, що колись люди селилися вздовж Случа, який був повноводною рікою — торговий шлях, по якому навіть ходили кораблі. Сюди також легко потрапляли монголо-татари, тому городища будували укріпленими. Тут неодноразово тривали бої. А ще є інформація, що у селах Соснове та Губків було знайдено скарб давньоримських монет, що свідчить про те, що на цю землю запливали римські купці. Монети потрапили у краківський музей, бо розкопки проводили поляки. Найкраще приїздити у цей край з ночівлею у наметах. Тут є де купатися та готувати страви на вогні, наприклад куліш. А ще тут можна побродити справжнісіньким поліським дрімучим лісом, де до сих пір є місцини, куди не ступала нога людини. — За Случем тягнуться безлюдні ліси аж до Житомирщини і навіть Білорусі, — говорить Олександр. - Тягнуться вони на сотні кілометрів, там можна й заблукати. У цьому лісі може бути доволі небезпечно, адже там водяться дикі кабани, лосі, а нещодавно з’явились і рисі. Колись там були польські села, про що свідчать здичавілі садки. В глибині лісу — за 20 кілометрів — є великий камінь цікавої округлої форми. Таких, до речі, тут чимало. Вчені висловлюють припущення, що їх сюди притяг льодовик зі Скандинавії. В одному місці ці велетенські камені утворюють щось на зразок арки чи печери, пролізши під якою, можна загадати бажання. Цілком можливо, що колись це був язичницький жертовник.

Зупинитися можна і в самому лісі, заглибившись на 10 км — там розташована туристична база Олександра Сосновчика зі старими, але відремонтованими хатками, де можна ночувати і харчуватися. Ще одне місце, яке варто відвідати поблизу Маринина, — урочище Вал — висока і крута гора з плоскою верхівкою. Колись там стояв замок місцевого князя, а потім був монастир. На місці споруди залишився тільки старий кам’яний хрест та вал висотою до одного метра по периметру гори, який був оборонною спорудою для мешканців замку.

Міцний Губківський замок будували з яєць Насправді замку на горі поблизу села Губків ви не побачите — лише його руїни на фоні мальовничої природи. Проте фотографуючись біля них, не можна не знати їхньої і справді цікавої історії, про яку розповів Олександр: — Точна дата спорудження Губківського замку не відома, проте історичні джерела вказують, що вперше на нього татари напали у 1504 році. Замок відбудували і він став власністю знатного феодала Семашка, українця, який перейшов у католицьку віру. Відбудований замок був дуже міцним, а секрет був у яйцях, які добавляли у розчин для будівництва. Яйця містили кальцій, який скріплював матеріал. І все ж цю міцну споруду таки вдалося пізніше зруйнувати козакам. І знову його відновлюють. І знову руйнують. Востаннє його зруйнували шведи у 1708 році. Доказ тому — їхні могили, які залишились вздовж Случа. Тим же шляхом шведи і поверталися, втікаючи від російської армії Петра I. Російські війська занесли на цю територію чуму і мало не весь Губків вимер від хвороби. Ті, хто залишився живим, переселилися в сусіднє село Соснове. Та згодом Губків знову заселили людьми з інших сіл. Хто з якого села чи території був — брав собі таке прізвище. Наприклад, Литвинчуки приїхали сюди з Литви. Руйнували замок і в радянські часи, через що зараз можна бачити тільки його руїни. Існує легенда, що є ще підземний хід від замку до монастиря в Маринині. Доказ тому — старий, трохи засипаний колодязь на території замку, куди люди кидали качку, а вона випливала в Маринині. Я схильний вірити цьому, бо мій прадід лазив у той колодязь і натрапив на металеві ковані двері в його стіні. За тими дверима виявилася кімната, де валялася пляшка вина. Проте свічки, якими прадід освітлював собі дорогу, гаснули, що свідчить про відсутність там кисню. Скоріше за все, хід завалений.

	Губківський замок

Недалеко від гори, на якій стоїть Губківський замок, є Дзвонницька гора, на якій зберігся козацький хрест. Колись на цьому місці йшли бої, і кажуть, якщо прикласти вухо до землі під цим хрестом, то можна почути дзвін мечів. — Також є дані, що у Губкові на джерелі було давньоязичницьке капище, — каже Олександр. — Люди брали там воду, яка зцілювала хвороби очей. Феодал Семашко поставив на тому місці капличку.

У Березнівському дендропарку росте 45 видів беріз Проїжджаючи через містечко Березне, обов’язково відвідайте місцевий дендрологічний парк на території Березнівського лісового коледжу. Гарнішого і багатшого парку на Рівненщині не знайдете. Займає він аж 30 гектарів. Гуляючи сімома оглядовими доріжками, ви побачите кращі зразки дерев, кущів та рослин, привезених сюди з різних куточків світу. У березовому гаю зібрано 45 видів і форм беріз, у саду жасмину — 25 видів цієї рослини, бузку — 24 види. Представлений тут і регіон Північної Америки, звідки завезено 200 видів рослин (акація мексиканська, американська сосна, інші), і японсько-китайський регіон — 105 видів (яблуня Цумі, кипарисові, груша Келлера). Менш багатим, але не менш цікавим є парк, розташований у селі Зірне на площі майже 19 гектарів. Він оточував маєток відомого тут пана Малинського. Керував роботами зі створення парку ірландський живописець Діонісій Міклер. Близько 80 видів екзотичних дерев збереглося й донині. Серед них сосна веймутова з шишками довжиною 15 сантиметрів, клен сріблястий, тополя волосистоплідна, а також стара розлога липа діаметром 5 метрів. Завершивши парк, пан Малинський приступив до будівництва прекрасного палацу з коркового дерева. Так, за легендою, він хотів увічнити пам’ять про своє нероздільне кохання до княгині Клео де Мероде. До речі, той пан Малинський був останнім з роду і так і залишився неодруженим. А корковий маєток простояв би й донині, якби його не зруйнували у 1945 році.

На замітку туристу Проїзд з Рівного до Маринина коштує 17-18 грн. З Березного до Маринина чи в інше село Березнівщини — 5-10 грн. Щоб потрапити в зону відпочинку, де можна купатися, треба йти з Маринина пішки, але не більше кілометра. Обов’язково варто спробувати тутешні східні млинці та марининські солов’ї — страви з тіста, які пропонують у кафе «Случ» або «Дует». Вони дуже ситні й недорогі — в межах п’яти гривень.