На Гощанщині туристи зможуть побачити таке, чого не запропонує жоден інший район. Це палац графів Ленкевичів-Валевських, де бродить привид незнайомки, старовинне дерево гінкго, біля якого загадують бажання закохані, Михайлівську церкву, в стіні якої застряг снаряд, і дізнатися про ще багато дивовижних речей.
Перша «криївка» На півшляху з Рівного до Гощі по трасі Київ-Чоп у селі Бабин розташувався приватний готель-ресторан у вигляді середньовічного замку з макетом вітряного млина. Там варто побувати, але не заради смачної кухні чи зручних кімнат, а заради… криївки, яку відкрили тут ще позаминулого року. Вона стала першим музеєм вояків УПА на Рівненщині, щоправда, приватним. Спустившись у криївку, побачите ті ж речі побуту повстанців, що й у подібному музеї на Здолбунівщині. Кажуть, що при бажанні гостям можуть накрити стіл у криївці. Не доїжджаючи до Гощі, зверніть увагу на придорожню смугу, обсаджену молодими берізками та ялинками. Сьогодні в’їзд у районний центр нічим не відрізняється від в’їзду в будь-яке село. А колись там стояла дуже красива арка, прикрашена скульптурами. Проте в другій половині 70-х років XX століття арку розібрали, оскільки її наявність спричинювала численні автомобільні аварії через завуженість центральної дороги.
Власником Гощі був… татарин Гощі — понад 855 років. Місто розташоване на правому березі Горині, тож місцеві жителі мають де купатися влітку та ловити рибу. Як стверджують топонімісти, Гоща зобов’язана своєю назвою давньослов’янському слову «погост» — поселення, яке існувало тут ще зі скіфського періоду. Інші вважають, що назва утворена від давньослов’янського слова «гоща», тобто скотарське стійбище, стоянка. За ще однією, найбільш поширеною версією, назва містечка походить від слів «гостить», «гощу», «гостинний». Кажуть, що гощанці до сих пір — одні з найгостинніших людей нашого краю. Перша згадка у літописах про Гощу датується 1152 роком. У глибоку давнину великі князі Литовські подарували землю між Корцем і Острогом татарину Олізару Кирдею, який відзначився в боях, допомагаючи литовським та польським феодалам, і пізніше став християнином. На Волині Кирдей породичався з нащадками роду Голенків. У ХІV-ХVІІ ст. його рід згадується в історії як Гійські, Гостські, а згодом як Гойські. Саме вельможі роду Гойських стали такими покровителями для Гощанського краю, як Острозькі — для Острозького або Чарторийські — для Корецького. Вони займали почесне становище, підтримували православну церкву, засновували монастирі і заклади освіти, будували маєтки, мали своїх представників у владі.
| |
 | |
У Гощі жив Лжедмитрій I? Усі знають історію відомого Лжедмитрія I — відповідно до російських джерел політичний авантюрист-самозванець, який нібито видавав себе за сина Івана IV Грозного — Дмитрія. Постать Лжедмитрія дуже загадкова, мало що відомо про те, хто він і звідки прибув в Україну, тому що вперше про нього згадується, коли він відвідував Києво-Печерську лавру. Його подальший шлях російська Вікіпедія пов’язує зі Здолбунівщиною, Острожчиною і Гощанщиною. Після відвідин Києва він нібито довго прожив у Дерманському монастирі, пізніше — в Острозі, що був тоді володінням князя Острозького. Проте в листі польському королю в 1604 році Костянтин Острозький заперечував знайомство з ним. З чого можна зробити взаємовиключні висновки, що той або спробував «відкритися» князю, що він буцімто царський син, і був просто викинуть геть, або навпаки — намагався поводитися якомога непомітніше і не потрапляти на очі. Друге видається більш ймовірним, тому що наступним пунктом зупинки для претендента на престол була Гоща, яка належала Гаєвському каштеляну Гавриїлу Гойському, що був у той же час маршалком при дворі Острозького князя. Існує припущення, що майбутній Лжедмитрій трудився кухонним прислужником, однак точніше, що, скинувши чернече вбрання, він навчався тут протягом двох років латинської і польської мов у місцевій аріанській (протестантській) школі, оскільки, зазначають джерела, був дуже здібним до наук.
 | |
| |
У палаці вельмож бродить привид Палац Ленкевичів-Валевських стоїть посеред Гощанського парку. Такого ви не побачите більше ніде на Рівненщині. Він виконаний у стилі швейцарського шале. На жаль, сьогодні невідоме ім’я архітектора, який здійснив таку гарну реконструкцію, перетворивши замок, в якому колись жили Гойські, на палац. Відомо тільки, що власники Гощі і, відповідно, тутешнього замку змінювалися, поки врешті ними не стали графи Ленкевичі, а пізніше — Валевські. Саме Станіславу-Костці Ленкевичу приписують історики ідею реконструкції. — На жаль, не вдалося віднайти письмового підтвердження того, що саме зусиллями Станіслава-Костки розпочато реконструкцію старого замку Гойських на палац, проте багато фактів підтверджують цю версію, — розповідає місцевий краєзнавець Спиридон Кравчук. — Для перебудови давньої громіздкої панської споруди потрібні були закордонні зодчі. Їх Станіслав-Костка запросив з Австрії та Пруссії, де було чи не найбільше фахівців архітектурно-будівельного профілю. За радянських часів архітектурну споруду зіпсували, покривши плиткою та добудувавши, проте з центрального входу палац залишився таким, яким був за колишніх часів. Тут в майбутньому хочуть створити районний краєзнавчий музей, тому розпочали ремонт. — Раніше у палаці містилася районна бібліотека, - розповідає директор районного об’єднання культури і дозвілля Ірина Демчук. — Працівники бібліотеки розповідали, що інколи бачили привид якоїсь жінки в білому одязі, який бродив коридором і кімнатами палацу. Припускають, що це може бути Текля-Октавія Валевська, у спадок якій дістався палац від Ленкевичів. Чергові, які зараз стережуть будівельні матеріали в палаці, теж розповідали про привид, проте останнім часом про нього не чути.
 | |
| |
У парку росте дерево кохання Парк, яким ви прогулюватиметесь після фотосесії біля палацу, виник наприкінці XVIII століття, тобто тутешнім деревам від ста до двохсот років. Його площа була настільки великою, що, припускають, він був з’єднаний із парком в селі Тучин Гощанського району. Сьогодні він займає площу близько 7 га. Парк мав ландшафтне планування. Це нині, коли він уже старий і запущений, не видно, що в його центрі була велика обгороджена клумба, а від неї йшли алеї, наче промені від сонця. До 60-х років XX століття тут знаходився обеліск господарів та стояли скульптури. Очевидно, їх прибрали чи знищили за радянської влади, окрім того, побудували на частині парку садиби, ресторан, кінотеатр, порозорювали городи. Проте найцінніше, чим і сьогодні приваблює туристів парк, збереглося — старі й рідкісні породи дерев, яких сьогодні налічується 50 видів. Деякі з них обгороджені і позначені надписами. Найвизначніше з цих екземплярів — гінкго дволопатове. Це дерево називають «живою закам’янілістю», адже ця порода була поширена ще в мезозойську еру, коли по землі ходили динозаври. У японців і корейців, від яких воно завезене в Європу, гінкго вважалося священним деревом і прикрашало місця біля храмів та інших святинь. Дерево не горить і його листя використовується для лікування склерозу. Окрім того, гінкго називають «деревом кохання», адже за формою його листя нагадує серце. Доторкніться до нього рукою і ви відчуєте дивне тепло. Не забудьте при цьому загадати бажання — кажуть, гінкго його виконує. Окрім того, у парку ви маєте можливість побачити сосну веймутову, коркове дерево, софору японську та багато інших рідкісних для нашої території порід.
Церква, де час звіряють за сонцем Навпроти парку розташована ще одна цікава пам’ятка міста — Свято-Михайлівська церква, збудована у 1639 році з ініціативи княгині Ірини Соломирецької з роду Гойських. Цікаво, що храм споруджений за зразком дерев’яної архітектури. Це чи не найперший тридільний храм на Волині. При цьому архітектор дотримувався і готичних традицій, доказ чому — стрілчасті вікна та стіни подекуди товщиною два метри. — За війни в одну зі стін церкви влучив і застряг там бойовий снаряд, — розповідає Анатолій Івасюк, начальник районного відділу культури і туризму. — Завдяки молитвам людей, які зібралися в той час в церкві, він не вибухнув. Пізніше проводили реставрацію храму і вирішили не діставати його. Поряд із церквою розміщений жіночий монастир, і влітку черниці дбають про те, щоб на території храму було багато красивих квітів. Паломники з’їжджаються сюди помолитися до давньої Заставницької ікони Божої Матері і Сина Божого, яка рятує людей від раку та хвороб, пов’язаних із зором. Якщо ви відвідаєте храм, обійдіть його, і з лівого боку побачите… справжній сонячний годинник. Краєзнавці до сих пір не знають, з якою метою його тут помістили. Але він є діючим і в сонячну погоду за ним можна звіряти час. Щоправда, тільки години, бо хвилин він не показує.
 | |
| |
На «Красносільських вітряках» можна молоти Якщо ваша відпустка припала на кінець вересня або маєте в цей період вільні дні, обов’язково відвідайте фестиваль «Красносільські вітряки», який проводиться в селі Красносілля Гощанського району. «Господарем» яскравого і незабутнього дійства, свідком якого ви станете, є вітряний млин, споруджений у 1895 році чехом Іваном Клічником. Він належить до стовпових млинів, так що увесь його корпус обертається залежно від вітру (!). Цей вид млина — один з найстаріших в Україні. — Але він в робочому стані, — стверджує Ірина Демчук. - Старий мельник, який ще застав ті часи, коли зерно мололи з допомогою таких вітряків, сказав, глянувши на нього: «Якби я був молодшим, я б його розібрав, вивіз в поле і працював би на ньому». На першому фестивалі ми його навіть повертали з допомогою так званого дишля. Він зовсім не тяжкий, підняти його можуть дві людини. Окрім того, на фестивалі вам запропонують взяти участь у різноманітних конкурсах з програми «Козацьких забав». Кожна сільрада району ставить на фестивалі свій курінь і безкоштовно пригощає гостей стародавніми стравами, якими славиться їхній край. Також можна взяти участь у лотереї — купити пиріжок з надією, що саме в ньому, а не в інших двох тисячах пиріжків захований папірець із написом «приз». Як приз переможець може отримати електрочайник, електропічку або… живе порося. На фестивалі традиційно проводиться ярмарок. Зверніть увагу на вироби, які пропонують тільки гощанські майстри, — килими, виготовлені способом вибійки на тканині, різьблені по дереву орнаментальні роботи та викладені соломою картини.
