”Зараз проїжджатимемо через село Зеленів. Пам’ятаєте, у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» хлопчик з гнізда забирає пташине яйце і ховає під пахву? Це актор, сценарист і режисер Іван Миколайчук використав зеленівську легенду про те, як вирощують дідьків. Тож кому треба дідько — кажіть: зупинимося», — жартує один з чернівецьких журналістів. Втім, на Чернівеччині — батьківщині Івана Миколайчука, краї садків та форелі, церков і туризму — ще й не такі легенди можна почути і багато цікавого побачити.
Місто, в якому вулиці підмітають трояндами Хто був у Львові, скаже: центр української Буковини Чернівці дуже схожі на Львів. І не лише бруківкою. Для міста характерна та ж архітектура будівель, прикрашена скульптурами, що й у Львові, а також дух історії і овіяність легендами. Втім, ті, кому доводилося подорожувати Європою, стверджують, що Чернівці — мала копія Відня і що відзняті на фото споруди столиці Австрії один до одного збігаються з чернівецькими. Це й не дивно, адже на спорудах Чернівців лежить відбиток Австро-Угорської імперії, у складі якої перебувало колись місто. Найбільше чернівчани пишаються будівлею Чернівецького національного університету. В минулому тут була резиденція митрополитів Буковини та Далмації. Споруджена резиденція на місці старого єпископського палацу у 1864-1882 роках. Вона нагадує чималий середньовічний замок і вражає неймовірною красою. Тож недарма цього року будівля університету була внесена у список об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. У багатонаціональних Чернівцях — чимало церков. Це і католицькі костели, і залишки лютеранської кірхи та великої синагоги — Тампля, і вірменський собор, і колекція церков та церквиць. Втім, збудований перед другою світовою війною Миколаївський кафедральний собор неможливо не помітити і забути. У народі його ще називають «П’яною церквою» за покручені куполи. За легендою, будівничі ніяк не могли добудувати куполи, бо вони щоразу на ранок розвалювалися. Старшому майстру приснився сон, що потрібно в жертву людину принести, щоб це вдалося. І в куполи була замурована дружина майстра, яка першою принесла обід. Тож, мовляв, куполи від болю та мук перекрутилися. Чимало легенд тут можна почути і про чернівецьких повій, до яких «чоловіки, навіть якщо поруч з дружинами йшли, то обов’язково віталися, знімаючи капелюх». Цікавий у Чернівцях пам’ятник мешканцю свого міста. Його галантність символізують металеві плащ, капелюх та парасоля. Ще Чернівці романтично називають «містом, у якому вулиці підмітають трояндами». І тут навіть можна побачити пам’ятник цим квітам. Киваючи на вбраних у пишні сукні продавщиць квітів, чернівчани пояснюють, що куплені троянди, коли ті в’януть, викидають на вулицю, тож двірникам вранці доводиться підмітати ними бруківку.
| |
 | Завідувачка музею старообрядництва Ксенія Дядюшка |
Про румунську мову та непрогнозованість щодо виборів Чернівеччина межує з Румунією. Тож тісно з прикордонними районами цієї держави співпрацює. Окрім цього, серед мешканців області — чимало румунів. Через це тут дуже часто звучить румунська мова і навіть написи на установах подекуди виконані румунською. Є тут і школи з румунською мовою навчання. Чернівчан-українців за національністю це дещо обурює. Адже, пояснюють вони, в сусідній Румунії українських шкіл немає. Тож румунські українці навчаються у румунських школах, а рідну мову вивчають факультативно після уроків. Ще, розповідають тут, на відміну від Сходу та Заходу України, вподобання мешканців області на виборах дуже тяжко прогнозувати.
Тут вирощують 70% української форелі Вижницький район Чернівеччини славиться тим, що саме тут вирощують 70% української форелі, яку постачають переважно у київські ресторани. У фермерському господарстві «Ішхан», що в селі Банилів, можна побачити, як це відбувається. У кількох десятках басейнів плюскаються десятки тисяч рибин: від дрібних мальків до півметрових особин, готових до продажу. Тут же можна на власні очі побачити процес «доїння» риби з метою отримання ікри. — Ми вирощуємо за рік 140-150 тонн риби, - розповів керівник господарства Левон Тертерян. - Щоб виростити дзеркальну форель, потрібно рік, струмкову — 2-3 роки. Бізнес цей не дуже рентабельний. Тому ним мало хто займається і конкуренції майже немає. Оскільки Чернівеччина славиться своїми садками, то тут є близько десятка підприємств, які виготовляють фруктові соки. Так, приміром, ТОВ «Букофрут», що в селі Мамаївці Кіцманського району, виготовляє концентрований яблучний сік. Концентрат продають підприємствам, які розводять його водою і реалізують вже готовий сік. Різноманітні соки виготовляє й ТОВ «ГАЛС ЛТД», що в Глибоцькому районі. Його соки (березово-яблучний та березово-вишневий, березовий з лимоном і журавлиною та інші) та консервовані овочі під торговою маркою «Глибкон» можна зустріти і в рівненських магазинах. Їх охоче купують і поляки, щоб потім, отримавши на них європейський документ про якість, перепродати дорожче в інші країни Європи. Тож на підприємстві нині роблять все для того, щоб самим отримати сертифікат якості міжнародного рівня, який визнають 172 держави світу.
Лижі, коні й страусиний омлет Не лише на Закарпатті та Івано-Франківщині, а й на Чернівеччині можна покататися на лижах. Адже тут є гірськолижно-туристичний комплекс «Мигово», що розташований біля підніжжя Буковинських Карпат Кічера та Стіжок (Вижницький район). Комплекс містить два сертифіковані гірськолижні спуски довжиною 1100 і 1300 м. Лижні траси освітлені, тому кататися можна й вночі. Сніг на них лежить з грудня і до кінця березня незалежно від погоди, оскільки тут працює потужна система штучного засніження. В «Мигово» професійні лижники проводять спортивні змагання, але й люди із середнім вмінням кататися на лижах та початківці знайдуть чим зайнятись, бо є тут лижні траси й для них. Надзвичайні враження турист може отримати і в кінноспортивному клубі «Буковинська Троя», що в селі Реваківці Кіцманського району. Тут можна навчитися верхової їзди, погодувати коней, покататися в кінній кареті, отримати сеанс іпотерапії, який є дуже помічним для хворих дітей, відвідати тутешній міні-зоопарк та страусине ранчо. На території клубу не лише утримують коней, а й проводять виїзні змагання з подолання перешкод. А у ресторані «Буковинської Трої», окрім традиційних страв, можна скуштувати стейк зі страуса та страусиний омлет.
Найстаріший, найнезвичніший, найцікавіший і найбільш відвідуваний музеї На території Чернівецької області розташований державний історико-культурний заповідник «Хотинська фортеця». Цю пам’ятку історії спорудили ще в XІІІ столітті за наказом князя Данила Галицького замість раніше збудованої дерев’яної фортеці. Стіни Хотинської фортеці бачили чимало історичних подій, її неодноразово руйнували завойовники. А у 2007 році її визнали одним із семи чудес України. Фортеця відома нині й тим, що тут знімали чимало історичних фільмів. Найбільш незвичайним музейним комплексом на Чернівеччині можна назвати нещодавно відкритий музей старообрядництва, що в селі Біла Криниця Глибоцького району. У музеї можна побачити фотографії, костюми старообрядців, предмети побуту, давні рукописні книги. У Білій Криниці досі живуть старообрядці — прихильники релігійної течії, які дотримуються старих християнських обрядів і відкидають прийняту у 1650-1660-х роках патріархом Никоном і царем Олексієм церковну реформу. Старообрядців зовні можна впізнати по тому, що чоловіки носять бороди, підперезуються ременями, жінки — обов’язково з покритою головою, у довгих спідницях чи сарафанах. Найцікавішим музеєм у своїй області чернівчани вважають музей коледжу прикладного мистецтва імені В. Шкрібляка, що в райцентрі Вижниця. Його фонди налічують понад сім тисяч оригінальних виробів студентів, випускників та викладачів коледжу. Це зразки різьби по дереву, ткацтва, вишивки, одягу, художнього ковальства, ювелірних прикрас, графіки, живопису тощо. Цікаво, що музейні вироби можна не лише дивитися, а й купувати. А найбільш відвідуваним на Чернівеччині музеєм є музей-садиба актора, режисера та кіносценариста Івана Миколайчука, що в селі Чортория Кіцманського району. Цікаво, що завідує музеєм його рідна сестра Фрозина. Від неї можна почути чимало цікавих історій з життя брата, розповідь про організацію музею тощо. Окрім занурення в атмосферу Миколайчукового життя, туристи можуть скуштувати й води з Миколайчукової криниці. До речі, Кіцманщина — батьківщина не лише Івана Миколайчука, а й інших знаменитостей: Дмитра Гнатюка, Ані Лорак, Володимира Івасюка.
Монастир з легендою та монастир, який очолює Герой України Славиться Чернівеччина й своїми монастирями. У Вижницькому районі привертає увагу жіночий монастир Святої Праведної Анни. Гору, на якій він розташований, здавна вважають священною. І з нею пов’язана ще одна легенда. Кажуть, що коли Буковина була під турецьким ярмом, у селі Вашківці жила дуже вродлива і добра дівчина Анна. Турки під час одного з набігів вирішили впіймати красуню і поглумитися над нею. Рятуючись, Анна побігла на гору, яку згодом оточили турки. Дівчина почала молитися Богу про порятунок. Коли вороги були вже близько, земля розступилася і прийняла Анну. На знак цього дива місцеві християни насипали тут могилу і звели кам’яний хрест, а гора з тих пір почала називатися Анниною. Незабаром з-під гори забив струмок з цілющою водою. До нього почали приходити хворі за зціленням. А у 1993 році тут засновано жіночий монастир Святої Праведної Анни на Анниній горі. А у Герцаївському районі Чернівецької області своєю красою і величчю зачаровує Банченський Свято-Вознесенський чоловічий монастир. Він знаменитий тим, що настоятель монастиря — архімандрит Лонгин (Жар Михайло Васильович) заснував тут дитбудинок, який згодом був перенесений поруч — у село Молниця. Спочатку, розповідають у монастирі, Михайло Жар сиріт усиновлював. Тож окрім трьох власних дітей, має близько 30 усиновлених. Потім почав брати сиріт під опіку. Так поступово виник дитбудинок, для якого збудували спеціальні будівлі. Нині у ньому проживає понад 250 дітей, серед яких чимало інвалідів, ВІЛ-інфікованих. Доглядають за дітьми сестри з монастиря Боянської ікони Божої Матері. Три роки тому за багаторічну благодійницьку діяльність багатодітному батьку-опікуну, настоятелю Свято-Вознесенського чоловічого монастиря Михайлу Жару присвоєно звання «Герой України».
