Коли під’їжджати до Рівного з півночі, над дорогою раптом з’являються лелеки. Нічого дивного у цьому немає — у буслів саме тепер активний період облаштування гнізд і усього іншого. Плюс великі білокрилі птахи прикрашають пейзаж, створюють добрий настрій, що важливо у нинішні страшні часи. Але щось забагато цих птахів саме в цьому місці — ніби навколо немає боліт, де лелеки тисячоліттями здобувають свій основний харч.
Розгадка цього явища проста — саме на північно-східній околиці міста знаходиться величезне сміттєзвалище, проблеми якого якось зовсім припинили хвилювати міську владу, котра обіцяла колись перетворити оту сміттярку на місце цивілізованої обробки та утилізації тонн сміття, яке щодня продукує двохсоттисячне місто. Виявляється, що лелеки вже давно вподобали це сміттєзвалище, де їм набагато легше знайти їжу, більш калорійну за бідолашних жаб, і яку не треба, на відміну від згаданих жаб, спеціально ловити. Граціозні птахи, століттями оспівані українськими народними піснями, казками, приказками та прикметами, із задоволенням доїдають на смітнику не доїджене жителями міста і, як наслідок, замість клювати на полях хробаків та гусінь клюють недоїдки. І якщо так піде далі, то саме смітник стане головним місцем здобування їжі для місцевих буслів. Подобається це комусь чи ні, але художники наступних поколінь малюватимуть вже не лелеку, що ходить розораним полем, а лелеку, що ходить смердючим сміттєзвалищем. А чому ні, власне? На тому смітнику працює вже третє покоління найменш соціально захищених мешканців міста і навколишніх сіл, ретельно перебираючи привезене сміттєвозами. То чому буслам не поживитися? А якщо так, то міський смітник може невдовзі перетворитисяіз місця, за яке місту соромно і яке не показують іноземним делегаціям та туристам, на цілком офіційний заповідник, де знайшли і ще знайдуть собі притулок сотні, а згодом і тисячі романтичних птахів, які символізують наш мальовничий край. А що бруднувато буде у цьому заповіднику і запах не дуже ароматний, то це нічого. Ви, думаю, хоча б раз бачили в кіно чи по телевізору тисячі рожевих фламінго, які так красиво ходять африканськими болотами на тлі сонця, що сходить чи заходить. Ходять згадані вони густою напіврідкою поверхнею, утвореною не дуже ароматними продуктами їхньої життєдіяльності. Але ніхто до тих фламінго близько і не підходить, милуючись ними з певної відстані. То чому би і в нас на сміттєзвалищі не влаштувати оглядові майданчики, де б численні туристи могли насолоджуватись спогляданням на фоні вечірньої зорі сотень і сотень білих лелек, які зовні нічим не гірші, а як на мене, то навіть кращі за тих африканських фламінго. Водночас треба буде забезпечити цьому унікальному природному об’єкту відповідний статус, щоб ніхто часом не зруйнував ту сміттярку, очистивши десятки гектарів родючої землі. А ще забезпечити роботу науковців, які б вивчали сорти привезеного з міста сміття і вплив його на нові покоління птахів. Але з цим можуть бути проблеми — суворі люди, які там щодня копирсаються, можуть тих науковців не так зрозуміти… Ну це все буде, ясна річ, після перемоги. А поки нехай ті лелеки прикрашають навколишній краєвид. Не всі ж знають, звідки і куди летять ці поетичні птахи!