Рівнянин Микола Човпило одинадцять років прожив у цивільному шлюбі. Вони з дружиною мешкали в її двокімнатній квартирі. Разом з ними жила і донька дружини від попереднього шлюбу. Шість років тому все змінилося: дружина померла, квартиру успадкувала її донька і через деякий час п. Миколу виселила. Відтоді він намагається через суд довести своє право на проживання у помешканні або хоча б повернути залишені у квартирі власні речі.
— Доньку своєї покійної дружини Лариси я виховував з восьмирічного віку, — розповідає Микола Човпило. — У нас були нормальні стосунки. Ми жили у приватизованій квартирі дружини, яка дісталася їй після розлучення з чоловіком. Квартиру дружина приватизувала на себе і доньку. Мені ж пообіцяла подарувати третину житла. Але це питання відклалося, бо дружина тяжко захворіла. Я продав власну однокімнатну квартиру і купив автобус, щоб зайнятися бізнесом. Адже потрібно було утримувати сім’ю, лікувати дружину. У 2002 році дружина померла. Постало питання про успадкування житла. Звісно, я запропонував доньці Лариси, щоб вона оформляла спадщину на себе, що вона і зробила. Я продовжував жити у квартирі, оскільки донька не заперечувала. Згодом у нас через втручання сестри покійної дружини повністю зіпсувалися стосунки. Сестра дружини в інтересах племінниці звернулася до суду, щоб виселити мене з житла. Але суд їй відмовив. Через рік з подібним позовом до суду звернулася уже донька дружини і міський суд Рівного пішов їй назустріч. Я звернувся в обласний апеляційний суд. Першого червня 2005 року він скасував рішення міського суду і задовольнив мою апеляційну скаргу. Незважаючи на це, у липні 2005 року спірна квартира була продана матері відомого у Рівному адвоката. Адвокат, коли я повернувся з відпустки, пред’явив мені договір купівлі-продажу житла і будинкову книгу, в якій вже була відсутня моя реєстрація. Тобто мене незаконно зняли з реєстрації у квартирі без мого відома. Звісно, залишитися у житлі мені не дозволили. Адвокат заявив: «Плати мені за найм помешкання і тоді залишайся, бо це мій бізнес: я вклав у квартиру гроші». У квартирі поміняли замки, встановили сигналізацію і я не зміг навіть забрати з неї свої речі: документи, гроші (5000 доларів та 5000 гривень), золоті вироби, меблі, одяг. Загалом на понад 40 тисяч гривень. Віддати речі мені добровільно адвокат і донька дружини відмовилися. Тому я змушений був знову звертатися до суду. У суді ми домовилися, що адвокат добровільно поверне моє майно, тому я погодився залишити позовну заяву без розгляду і навіть відмовитися від прав на помешкання. Але коли я з сусідами прийшов за речами, адвокат нас просто вигнав. А ввечері мені зателефонували сусіди, які повідомили, що він виносить з квартири мішки і викидає у смітник. Виявилося, що в мішках був мій одяг. Наступного дня адвокат вивіз з квартири мої меблі. Після цього п. Човпило звернувся до міліції, вимагаючи порушити кримінальну справу за фактом шахрайства та крадіжки. Але отримав відмову, оскільки в міліції вважали, що ознак цих злочинів у діях адвоката немає. Натомість йому порадили звертатися до суду. У прокуратурі, куди звернувся п. Човпило, пояснили, що він не належить до осіб, інтереси яких має захищати в суді прокуратура. Визнали лишень, що п. Човпило має право на користування спірною квартирою, а в разі його порушення може звернутися до суду. Також прокуратура скасувала міліцейську постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом шахрайства як незаконну. Не змогла лишень покарати працівника міліції, який її виніс, оскільки той звільнився. З прокуратури також повідомили, що слідчий відділ Рівненського міськвідділу міліції ще на початку 2006 року порушив кримінальну справу за фактом використання підробленого документа при продажу квартири. — Цю справу теж закрито, — пояснює п. Човпило. — В адвоката скрізь є зв’язки, тому я нічого не можу добитися. Нині справа перебуває на розгляді міського суду. Я добиваюся тільки повернення моїх речей або відшкодування їхньої вартості і виплати моральної компенсації у сумі 20 тисяч гривень. Чергове засідання суду має відбутися в середині червня. Тим часом я мешкаю, де доведеться — у друзів, знайомих, а у спірній квартирі, не знаю, на яких правах, мешкає син одного з міських суддів.
