Легенди про привидів на Заході вміло експлуатуються представниками туристичного бізнесу з метою приваблення відвідувачів до середньовічних замків. «Наші» ж привиди залишаються досі з цієї точки зору незатребуваними. Між тим, і на Рівенщині є старовинні будівлі, які допитливому шукачу пригод багато про що можуть розповісти. Зокрема, про таємничу Пані в білому, яка час від часу нагадує про своє існування.
Фантом був майже як жива людина… Млинівський краєзнавчий музей розташований у флігелі палацу Ходкевичів, з ім’ям засновниці якого — доньки литовського гетьмана, вдови Людвіки Ходкевич — почався розквіт Млинова. Будувати палац Людвіка розпочала тут ще у 1780 році. За задумом, він мав стати дуже пишною спорудою: з великою парадною сходовою кліткою, другим поверхом, на якому планувалося розташувати величезні зали з високими вікнами й красивою гіпсовою ліпниною. Однак цей поверх не було завершено. Пов’язано це з досить цікавою історією. — Одного осіннього дня 1793 року на першому поверсі палацу враз раптово відчинилися самі собою усі двері, — розповіла колишній директор Млинівського музею, ветеран музейної справи Оксана Гроцька. — Пані Ходкевич, яка саме сиділа за письмовим столом у лівому крилі палацу, пішла подивитися, що ж це трапилося. Її обидві доньки ще кілька років тому, вийшовши заміж, виїхали до Франції, сини теж були відсутні, тож нікого в палаці бути не могло. Пройшовши через усі покої, у крайній кімнаті правого крила палацу Людвіка Ходкевич раптом побачила постать своєї 26-річної доньки Розалії, яка на той момент перебувала у Франції. Фантом був майже як жива людина, але голова його була відокремлена від тулуба. Як стало відомо пізніше, саме в цей день у Парижі Розалія була страчена якобінцями на гільйотині. Пані Ходкевич була так налякана зустріччю з привидом, що негайно виїхала із Млинова до свого маєтку в Чорнобилі. У Млинів вона після цього поверталася лише зрідка та й то ненадовго. Палац залишався недобудованим, а привид нещасної Розалії продовжував час від часу з’являтися у ньому, попереджаючи про якісь значні події, які мали відбутися в родині Ходкевичів.
Кохання, що призвело до страти Варто окремо розповісти про Розалію, доньку Людвіки, особу якої пов’язують з появою привида у палаці, та про те, чому її було засуджено до страти. У 1788 році вона разом зі своїм чоловіком князем Олександром Любомирським вирушає до Франції. Тут вона стає душею світського товариства. При королівському дворі її зразу прийняли і полюбили за гострий розум, вроду та веселу вдачу. Згодом Олександр повертається назад до Польщі, а Розалія продовжує веселитися у Парижі. Лише коли чоловік пригрозив їй, що не висилатиме гроші, вона повертається до нього. Можливо, вона б залишалася чудовою дружиною і матір’ю двох діточок і прожила б довге і спокійне життя, якби не нове кохання. Молодий сенатор Великого сейму Тадеуш Мостовський, думки про якого заполонили серце Розалії, вирушає до Парижа, щоб налагодити відносини Польщі з новою революційною владою Франції. За ним, незважаючи на небезпеку терору якобінців, виїжджає красуня княгиня Любомирська. Їхній роман швидко згаснув і Тадеуш повернувся на батьківщину. Розалія ж залишилася в Парижі. Невдовзі її арештували і кинули у в’язницю, звинувативши у контрреволюційній діяльності, яка полягала у дружбі зі страченою королевою Франції Марією-Антуанеттою. Усі зусилля польської діаспори, спрямовані на визволення княгині, не увінчалися успіхом і гільйотина опустилася на її тендітну шию.
Тріщина в стіні Повністю завершив облаштування палацу Ходкевичів син Людвіки Олександр, відомий своєю освіченістю, любов’ю до книг та мистецтва, інтересом до вивчення фізики, хімії, історії та інших наук. Поруч з палацом був збудований двоповерховий флігель. Палац значно постраждав під час першої світової війни, коли через Млинів проходила лінія фронту, та під час війни1919 року, однак продовжував існувати. У 1921-1939 роках Ходкевичі жили у флігелі, а палац був порожнім. Чи пов’язано це з легендою про привида — невідомо. А вже у 1939 році палац розібрали вщент. Нині на його місці збудована інша будівля, в якій розташовується ветеринарний технікум. Про те, що в його стінах з’являється безголова пані, ніхто не чув. А ось місцевий краєзнавчий музей, який розташований у флігелі палацу, оповитий чималою кількістю таємничих розповідей. — Одного разу ще десь у 80-х роках наприкінці робочого дня я залишилася ще з однією жінкою-наглядачем у музеї, — розповідає Оксана Гроцька. — Уже темніло. Нам було чомусь дуже весело, тож раз по раз музейну тишу сповнював наш сміх. Аж раптом чуємо — рипнули, відчиняючись, двері. Ми — до них, а там — нікого. Спочатку ми вирішили, що це муляр, який робить ремонт у музеї, жартує так з нами. Тож моя колега взяла у руки молоток, мовляв, зараз я йому покажу, і вийшла. Я почула звук, ніби жіночі каблучки процокали по підлозі. Моя колега повернулася до мене зі сполотнілим обличчям, адже вона ще чіткіше почула цей дивний звук. Пояснити, звідки він взявся, ми не могли. Незвичайні звуки в приміщенні музею чули й інші люди. Зокрема, майстри, які перекривали дах флігеля, за словами п. Гроцької, неодноразово відволікалися від роботи через шум води, яка начебто витікала внизу з крана. Однак коли спускалися вниз, кран виявлявся закритим. Дісталося від «Пані в білому» і реставраторам, які виконували тут роботи. Їх поселили в кімнаті на другому поверсі музею. Одного разу один з реставраторів допізна зачитався і раптом почув, що по сходах хтось піднімається, а потім спускається. Далі рипнули двері в туалет. Реставратор, пересвідчившись, що всі його колеги є на місці і двері їхньої кімнати зачинені, тож ніхто з них не може ходити по помешканню вночі, розбудив своїх товаришів. Вони обійшли ввесь музей, але нікого в приміщенні не виявили. Найдивніше ж те, що вранці у музеї не виявилося світла, а рубильник чомусь був вимкненим. Музейні сторожі теж стверджують, що їм доводилося стикатися з привидом. Один із них говорив, що серед ночі прокинувся від того, що йому видалося, ніби його щось душить. Після того, як він прочитав молитву, все припинилося. Був це привид чи просто кошмарний сон — хтозна. А загалом розповіді про звуки металу чи цокіт каблучків у музеї передаються у Млинові з уст в уста. Правда, самої Пані в білому, як тут називають привида, ніхто не бачив. Нинішні працівники музею говорять, що їм з привидами стикатися не доводилося. Втім, у помешканні флігеля охоче показують графську кімнату, експонати якої розповідають про історію роду Ходкевичів. На одній зі стін кімнати якраз навпроти портрету Людвіки Ходкевич помітна чимала тріщина. Як розповіла директор музею Катерина Тимощук, коли придивитися до неї уважно, можна помітити обриси жіночої постаті. Тріщину пробували замастити, однак через деякий час після реставрації вона з’явилася знову. Багато хто вважає, що це таємнича Пані в білому залишила на стіні підтвердження свого існування. Так це чи ні — залишається загадкою. …На сьогодні лише приміщення колишнього панського флігеля, в якому розташувався музей, перебуває у більш-менш пристойному вигляді. Та й флігель навряд чи радував би око колишніх хазяїв, як і будь-які інші об’єкти культури, віддані на утримання бідним місцевим бюджетам. Інші будівлі палацу, вцілілі від війн, та відомий кілька століть тому на всю Європу парк, перебувають у занедбаному стані — ні меценати, ні підприємці своєї зацікавленості не виявляють. Добре, хоча б золотошукачі (ходять чутки про закопані панею діжі з усіляким добром) не турбують. Хоча мальовничі млинівські краєвиди та легенда про Пані в білому, може, саме для підприємливих сучасників покликані стати основою нової історії.
