Проблема з місцями для поховання небіжчиків час від часу виникає у Рівному. Так, на останній сесії міськради депутати затвердили проект землеустрою щодо розширення на 4,2 га кладовища у Тинному. Втім, вони визнають, що це лише на 5-10 років вирішить проблему для міста. Тим часом 21-річна студентка-п’ятикурсниця, мама 3-річної дитини Олена Степанюк пропонує Рівному кардинальне вирішення проблеми поховання небіжчиків. Дівчина, яка навчається за спеціальністю «архітектура будівель та споруд» у водному університеті, у своїй дипломній роботі розробила проект міського крематорію.
— Олено, чому темою твоєї роботи став саме крематорій? — По-перше, звичайні захоронення тіл у Європі повсюдно замінено кремацією. Тобто це — сучасний досвід. Крім цього, торік я побувала в Китаї, то там навіть вибору немає способу захоронення — лише кремація. Півроку тому я дивилася телепередачу, в якій розповідали, як у США здійснювали ексгумацію захоронених тіл через півстоліття. І виявилося, що й через 50 років тіла не розклалися. Тобто сучасна людина вживає в їжу стільки консервантів, що заживо себе консервує. Тож кремація не лише поліпшуватиме довкілля, а й дасть можливість не використовувати родючі землі під кладовища. — Твої одногрупники не були здивовані вибором такої теми для дипломної роботи? — Спочатку так, адже серед їхніх проектів були будівлі «для живих»: спортивно-розважальний комплекс, школа-інтернат для дітей з особливими потребами, культурно-діловий центр, мистецький центр, центр кінного спорту, готелі тощо. Вважаю, що всі ці теми теж актуальні для розвитку нашого міста. А щодо моєї теми, то, думаю, одногрупникам було цікаво слухати мене на захисті роботи. Зокрема, коли я розповідала історію кремації, про ритуали поховань. До речі, наші предки кремували померлих. В одному із сіл Володимирецького району Рівненщини на місцях розкопок знайдено черепки глечиків, де зберігався впродовж віків людський попіл. Цим пам’яткам специфічної культури близько шести тисяч років. — І де, на твою думку, в Рівному можна розмістити крематорій? — Кремаційні печі можна встановлювати на існуючих кладовищах. Приміром, на кладовищі «Нове» є приміщення, яке можна добудувати. На дві кремаційні печі вистачило б 50 кв. метрів. А якщо будувати спеціально, то можна звести єдиний крематорій для всієї Західної України. — Де місто має брати такі печі і чи не підраховувала ти, в яку суму це може обійтися? — Ні, суму не підраховувала. Не ставила перед собою таке завдання. А щодо печей, то кращі з них — німецькі та австралійські. Про українські не чула. В одній камері такої печі спалюють останки, в другій — відбувається очищення повітря від газів. Тобто в атмосферу шкідливі речовини від спалювання не потрапляють. — А куди дівати кремовані останки? — Підзахоронювати в могили до рідних. — Твої рідні як до такої ідеї ставляться? — Спочатку сприйняли насторожено. Потім — з розумінням. До речі, я проводила опитування серед рівнян щодо їхньої думки про кремування. І була здивована, що навіть літні люди, хоч і не всі, її підтримують. — Що представляє собою крематорій з твоєї дипломної роботи? — Вигляд будівлі крематорію навіяв мені певний символізм в галузі інфернальноі архітектури. Інфернальна архітектура займається будівлями траурного призначення, склепами, пам’ятниками. Символізм у цьому напрямі архітектури відіграє неабияку роль. Адже люди повинні відчути подих вічності, тому тут немає місця художнім надмірностям, образотворчому декоративізму. Але разом з тим тут є свої особливості: великі простори, об’єми, площини, несподівані форми. У моїй дипломній роботі дахи та їхні відображення в штучній водоймі перед центральним входом імітують відкриті «ворота до раю». Велика кількість сходинок до центрального входу — символ дороги в небо. У перспективному зображенні дахи утворюють «крила птаха», який відносить душу на небо. У цьому ж стилі виконана й зупинка громадського транспорту біля крематорію. Вона теж імітує птаха. — Ти першою зі студентів водного університету зайнялася темою створення крематорію? — Ні. Я дізналася, що два чи три роки тому вже подібну роботу виконувала випускниця нашої кафедри. Втім, нині моя робота єдина така братиме участь у Всеукраїнському конкурсі студентських робіт, хоч з групи моєї ще п’ять робіт потрапили на конкурс. — Чому вирішила оприлюднити тему своєї дипломної роботи? — Хочу почути думку міської влади Рівного про ідею щодо створення крематорію. Адже місця для поховань у місті стає все менше. Ось, приміром, на кладовищі «Нове» захоронення вже майже до вулиці Київської наблизилися.
