Директор Інституту демографії й соціальних досліджень Елла Лібанова не втомлюється повторювати, що в 1960 році Україна посідала сьоме місце в світі за тривалістю життя населення. А тепер — передостаннє в Європі. Нині українці помирають аж на три роки раніше, ніж тоді. Причин багато — бідність, погана екологія, важкі умови праці... Елла Лібанова стверджує: «Головна демографічна проблема України — аж ніяк не низька народжуваність, хай мене Бог простить, і навіть не міграція, а передчасна смертність. Про це я говорю вже декілька десятків років. І впевнена: докорінно змінити ситуацію може тільки зміна суспільної свідомості».
— Яким ви бачите образ здорової людини? — Якось на прес-конференції я сказала дуже жорстку фразу, що Україна — «бермудський трикутник»: ми втрачаємо третину чоловіків у віці від 40 до 60 років. Але нині спроби змінити спосіб життя 40-річних людей навряд чи вдасться. Проте ми можемо і зобов’язані створити всі передумови, аби наша молодь жила по-іншому. Я не кажу — в іншій країні. Я не кажу — в багатшій країні. А просто по-іншому. Щоб кожного дня обтертися холодною водою, грошей багато не треба. І щоб кинути курити, вживати алкоголь у розумних дозах, розумно поводитись на дорогах кошти також не потрібні. — Чому в Україні більша смертність саме серед чоловіків? — У будь-якій країні чоловіки вмирають раніше за жінок. Це біологічні особливості популяції. Саме тому на сто дівчаток народжується сто шість хлопчиків. Це сама природа так убезпечує себе від передчасного вимирання чоловічої статі. І біологи підтверджують, що, дійсно, через біологічні фактори, особливості режиму дозрівання, старіння, захворюваності чоловіки мають вмирати на два-три роки раніше жінок. Але в Україні чоловіки живуть на одинадцять років менше за жінок! Тож мова йде не про біологічні чинники, а насамперед про соціальні й економічні. У нас більше чоловіків працюють у важких, небезпечних умовах праці, чоловіки приділяють менше уваги здоров’ю, більше схильні вести нездоровий спосіб життя. — Як узагалі за останні роки змінилася демографічна ситуація в Україні? — Нічого не змінилось. Так, у нас трошки підвищилася народжуваність, переважно завдяки виплатам. Якщо у цьому році чисельність народжених в Україні не зменшиться, я скажу: це дуже високе досягнення. До цього кожного року ми спостерігали скорочення чисельності народжуваних, а вже за рік ми мали певні компенсаційні ефекти. Але проблема такої орієнтації політики в тому, що оці державні виплати діють за принципом: «доза — ефект». Тобто ви заплатили — рік, два, три будемо мати ефект. А надалі для його підтримування неодмінно треба збільшувати виплати. Думаєте, ми перші, хто запропонував грошовий стимул народжувати дітей?! — Кількість українців зменшується, але зрозуміло, що на таких великих територіях у центрі Європи має хтось жити… — Обов’язково хтось прийде. Можливо, це будуть китайці або в’єтнамці. Точно знаю, що прийдуть люди з менш розвинених країн. Так завжди формуються міграційні потоки. Виняток може бути лише тоді, коли влада країни певним чином стимулює приїзд людей з більш розвинених країн. Наприклад, Катерина ІІ колись запросила до Росії німців. Але зазвичай міграція — процес не надто керований. — То китайці можуть стати українцями? — Не факт. Якби це було так, тоді не було б жодних проблем. Дуже багато залежить від того, який саме відсоток інших етносів у складі населення. Вважається, що 10-15% мігрантів, людей з інших етносів, з іншою культурою, релігією, настановами, способом життя, традиціями, уявленнями про законність ще можна «проковтнути», а більше — ні. Це стосується не тільки інших етносів. Те саме можна говорити про людей, які приїжджають з села до міста. Якщо міграція поміркована, поступова, тоді місто встигає адаптувати селян, якщо спонтанна — ні. — Українські міста встигають адаптувати мігрантів? — Київ — точно ні. І не тільки селян. Доказ: нові, абсолютно невиправдані будови у самому центрі столиці. Це вже не той Київ, яким він був завжди. Місто доволі різко змінилося. — Тобто в Україні стало набагато менше сільських жителів? — В Україні є проблема сільської місцевості, але вона пов’язана не з тим, що не вистачає селян. Просто їм суспільство в особі центральних і місцевих органів влади не може запропонувати нормальні умови життя і роботи. Що відбувається в Європі? Сільський мешканець живе у селі, але працює у місті. Для всієї Європи, а надто для США та Канади, традиційна висока маятникова міграція. У людей на Заході не виникає проблем, щоб дістатися від свого дому до місця роботи. В Україні це неможливо. У нас все залишилось на рівні початку двадцятого сторіччя — нема відповідної дорожньо-транспортної мережі, нема розвинутої системи дистанційної зайнятості. За кордоном є й інший аспект. В Україні податки сплачують за місцем роботи, і влада маленького містечка або села нічого не виграє від проживання на її території більшої кількості людей. У всьому світі податки сплачують за місцем проживання. І, відповідно, кожна маленька громада зацікавлена у тому, щоб до неї входило якомога більше людей. — Хто живе довше — міські жителі чи селяни? — В Україні — міські жителі. Усе залежить від доступності медичних послуг. І, безперечно, від способу життя. — Українці часто виправдовуються, що їм бракує часу, щоб займатися своїм здоров’ям. — Знаєте, це все балачки. Пошлюся на власний досвід. Кілька років я виправдовувала своє нехтування спортивними вправами відсутністю часу і надзвичайною зайнятістю, допоки не задала собі просте запитання: «А що, президент США Білл Клінтон зайнятий менше? Він же знаходить час на щоденні пробіжки...» і від того часу знаходиться. Вийшло так, що необхідність фізичних навантажень я зрозуміла у дуже дорослому віці. І на Заході часто люди, яким за 40 років, замислюються над необхідністю зміни раціону харчування, відмови від алкоголю та тютюну. Усвідомлюючи необхідність змін у власному житті, вони не розмовляють, а діють. Ну, скажімо, необхідно схуднути на п’ять кілограмів, тому що зайва вага збільшує ризик гіпертонії. Розумна людина починає займатись фізичними вправами, менше їсти. І вони так діють, не чекаючи ніяких вказівок чи допомоги зверху. — Яким засобам ви надаєте перевагу? — Гартування. Знову пошлюсь на власний досвід — я завжди сплю при відчиненому вікні. Взимку беру додаткову ковдру. — Не всім людям такий варіант підходить… — Чому? Та не треба ж одразу стрибати у крижану воду. Загартовуватися слід поступово, бажано з дитинства. Але, звісно, загартовування — як і будь-що — не може убезпечити повністю від захворювання. — Яка найбільша біда українців? — Непрофесійність. Це сьогодні найголовніше зло. Скрізь. На всіх щаблях влади. У всіх сферах життя. І ми це сприймаємо як належне. Усе може змінитися, якщо ми станемо професійними у своїх сферах діяльності. Професійними громадянами України. Коли ми зрозуміємо, що справді — у нас Україна одна, а іншої немає. І тоді кожен буде або на батьківщині шанованим громадянином, або за кордоном — менш шанованим. Адже іммігрант, принаймні у першому-другому поколінні, ніколи не стає людиною «першого ґатунку». Я багато подорожую світом і цікавлюсь життям іммігрантів. Винятків із цього правила дуже мало. Якщо говорити про непрофесійність влади, то слід визнати, що тільки у нас можна стати міністром, не маючи відповідної освіти та підготовки, можна бути не одне скликання депутатом, і гадки не маючи про економічні закони, і й про закони взагалі. — Наскільки рівень охорони здоров’я впливає на здоров’я нації? — Різні фахівці по-різному до цього ставляться. Проте в закладах охорони здоров’я, головним чином, лікують хворих, а не запобігають хворобам (якщо не йдеться про якесь епідеміологічне захворювання). Але загалом далеко не все залежить від медиків. — Як держави Європи стимулюють своїх громадян до здорового способу життя? — По-різному. По-перше, скрізь існують високі акцизи на алкогольні напої, тож ціна на них відповідна. І не треба лякати масовим переходом на самогон. Це вже проблема відповідних служб, які мають робити свою справу. По-друге, діє жорстка заборона щодо куріння. По-третє — у багатьох країнах пропагують здоровий спосіб життя. Останнє відбувається не так на державному рівні, як на рівні окремих корпорацій. Якщо людина не пропускає через хворобу роботу впродовж року, то вона отримує певні бонуси. Окрім того, пропагується здорове харчування. У деяких країнах надаються пільги тим ресторанам, які пропонують лише здорову їжу. Можливостей є безліч. Безперечно, на державному рівні діє жорстка заборона продажу алкогольних напоїв неповнолітнім. Якось у Сполучених Штатах купувала упаковку пива (6 пляшок по 0,3 л), а в супермаркеті з мене вимагали ID-картку. Так сталося звісно не тому, що хтось сумнівався у моєму повнолітті — копія моєї картки мала слугувати доказом продажу пива повнолітній людині. — У нас на папері також існують різні заборони… — Та багато чого у нас існує! Але хто виконує ці закони? Як кажуть у Росії: «жесткость законов российских смягчается возможностью их невыполнения». Ви думаєте, у нас по-іншому? От, наприклад, вживання алкоголю на вулицях. Більшість іноземних гостей звертають увагу на красу молодих киянок, але водночас і на те, що вони дуже часто йдуть Хрещатиком з відкритою пляшкою пива. — В Україні бути здоровим дорого? — Безперечно дорого. Свого часу у Швейцарії мене вразив один SPA-центр в Альпах. До нього їхати автобусом години дві від Женеви. Там фантастичні відкриті й закриті басейни, різноманітні сауни тощо. І рушник тобі дають, і халат, і фен. Повірте, в Україні таких центрів нема. Ми з подругою придбали найдорожчі білети, оскільки не мали жодних пільг (ми не були членами однієї родини, з нами не було дітей, відвідування було разове). Це чотиригодинне задоволення коштувало сто гривень. Щось ще треба говорити? Я дуже добре знаю, скільки я плачу за свій абонемент у фітнес-центр, де навіть басейну немає. Просто держава Швейцарія дбає про доступність такого роду послуг для своїх громадян, а держава Україна цим не переймається. Має працювати не тільки уряд, а й громада — вимагати необхідних кроків від місцевої влади. Треба взагалі зрозуміти, що від нас багато залежить у нашому житті і діяти, не очікуючи від когось допомоги. Якщо ми згуртуємося, зрозуміємо, що потрібно діяти швидко, то повірте, проблеми вирішуватимуться.
