Дубенська виховна колонія — єдиний в області заклад, де неповнолітні відбувають покарання за злочини. Нині тут перебуває 140 хлопців, наймолодшому з яких 14 років. Зовні вони нічим не відрізняються від своїх ровесників. Але на відміну від однолітків, біографія кожного вихованця колонії має дві дати — початок і кінець ув'язнення. І тієї другої дати юнаки чекають, закреслюючи дні в календарі. Незалежно від того, вчинили вони крадіжку мобільного телефону чи жорстоке вбивство — підлітки однаково рахують дні, коли нарешті залишать стіни за колючим дротом.
Клацання засувів, перевірка документів, скрип важких металевих дверей — і ти потрапляєш у заґратований світ. Тут все, як у дорослій в'язниці. — За дорослі злочини — доросла відповідальність, - резюмує хлопчина, засуджений за вбивство. Фотографувати засуджених не дозволяють, хлопці — неповнолітні й на це потрібен дозвіл батьків. — Тим паче, що більшість родичів приховують, що їхній син чи онук перебуває у колонії. Розповідають, що поїхав за кордон, чи перебуває в армії, чи навчається, — розповідає Олег Рицько, заступник начальника Дубенської виховної колонії з соціально-виховної і психологічної роботи. Життя у колонії починається о 6.45 і закінчується о 23.00. Підйом, навчання, робота — все за суворим графіком. — Основний чинник перевиховання — це суворий режим і соціально-виховна робота, - стверджує Олег Рицько. — Вільний час юнаки використовують лише на відвідування бібліотеки, перегляд телевізора, написання листів рідним. Хлопці постійно чимось зайняті і на дурниці у них не вистачає часу.
Карцер не використовують вже три роки Найбільш похмура кімната в колонії — дисциплінарний ізолятор. Це тісне приміщення з малесеньким заґратованим віконцем під самою стелею. Металеве ліжко з дерев'яним лежаком прикріплене до стіни і складене, немов полиця у поїзді. Умивальник, санвузол і стілець також прикріплені до стіни. Працівники колонії кажуть, що вже три роки як не застосовують карцер як крайній захід дисциплінарного впливу. У камерах, куди потрапляють новоприбулі юнаки, інтер'єр не надто відрізняється, щоправда, ліжка тут справжні і перебувати тут можуть дві людини. Після розподілу юнаки потрапляють у відділення і проживають у гуртожитку. У цьому корпусі немає камер і карцерів. Спальня — це кімната з 15 ліжками, які ідеально застелені, на них табличка із прізвищем ув'язненого. Біля ліжок дерев'яні тумбочки з особистими речами. У кімнаті справжня оранжерея із квіткових вазонів. На стіні — ікона Божої Матері й текст молитви.
Атестат видають без відмітки про ув'язнення На вулицях колонії, яка поділена на житлову, навчальну і виробничі зони, — тиша. Хлопці в цей час працюють або навчаються. Основна "трудова спеціалізація" в'язнів — деревообробна галузь. Працюють також у підсобному господарстві та в пекарні. Ув'язнені здобувають й освіту. Тут діє консультаційний пункт Дубенської ЗОШ, де підлітки надолужують згаяне на волі й здобувають повну середню освіту. Навчаються цьогоріч тут 118 учнів, працюють з ними 11 педагогів. Атестати видають звичайного зразка, і згадки про те, що юнаки закінчили школу в колонії, немає. Всередині тюремна школа теж нічим не відрізняється від звичайної, навіть вікна на першому поверсі без ґрат. Отримати робочу спеціальність ув'язнені можуть у професійно-технічному навчальному закладі при колонії або навіть і здобути вищу освіту за дистанційною формою навчання.
Переростків у дорослу колонію не відправляють Більшість хлопців у колонії мають по 16-17 років. Але є й старші, декому й більше 20-ти. Їх намагаються не переводити в дорослу колонію, якщо до звільнення залишилось небагато часу. Пояснюють, що так краще для перевиховання. 21-річний Сашко з Донецька готується до виходу на свободу. У колонії юнак здобув освіту муляра та автомеханіка. Нині дистанційно навчається в Луганському університеті. — Я вже шість років відбуваю покарання, — розповідає юнак. — У колонії повністю змінюється світогляд, коли переосмислюєш скоєне… Є два етапи адаптації, коли потрапляєш в тюрму. Перше — це зустріч з ув'язненими, які вже сидять не перший рік і які намагаються нав'язати тобі свої тюремні поняття. Другий етап — це звикнути до думки, що в найближчі роки потрібно буде споглядати світ через решітку. Забувають друзі, залишаються лише найрідніші, яким ще тяжче, ніж тобі… За ґрати Сашко потрапив у 15 років. За словами працівників колонії, хлопець зарубав кривдника своєї дівчини. — Чому дитяча і підліткова злочинність найжорстокіша? Тому, що діти не усвідомлюють межу, яку не можна переступати. Мало хто з них думає про наслідки, мало хто аналізує на крок вперед, - розмірковує начальник колонії Сергій Макарук.
Гроші тут не "ходять" На території колонії є магазин, в якому хлопці купують продукти і речі першої необхідності. Гроші, зароблені на підприємстві чи в підсобному господарстві, "на руки" не видають, вони йдуть на особовий рахунок. Тому розраховуються в магазині "на список". Оскільки вихованці колонії перебувають на повному державному утриманні, жодних відрахувань на харчування чи оплату комунальних послуг, як це практикують в дорослих в'язницях, тут немає. Винятком може бути судове рішення щодо стягнення коштів за заподіяну матеріальну чи моральну шкоду. Загалом же держава виділяє на харчування неповнолітнього в колонії 484 грн. 91 коп. на місяць, а на утримання — близько 600 грн. Також в колонії є готель, в якому ув'язнені зустрічаються з рідними. За словами Сергія Макарука, кількаденні тривалі побачення дозволені лише для близьких родичів, а на короткотривалі — до 4 годин, можуть приїздити і друзі, і знайомі засудженого. Хоча є в колонії й такі, яких ніхто не відвідує. — 90 відсотків вихованців Дубенської колонії — це діти із неблагополучних сімей, діти заробітчан, діти-сироти, — розповідає Сергій Макарук. — Діти ж із благополучних сімей, як правило, потрапляють до нас за скоєння тяжких злочинів. У більшості випадків за дрібні злочини суди застосовують покарання не пов'язані з позбавленням волі. Працівники колонії кажуть, що для дитини, яка вперше скоїла злочин, варто було б запровадити іспитовий термін покарання у вигляді нетривалого перебування в ув'язненні. Щоб розвіялись усі романтичні уявлення про колонію. І пригадують слова одного із своїх вихованців: "Якби мене перший раз посадили на місяць-півтора, то я не скоїв би повторний злочин".
