Тисячолітня Дубровиця завмерла...

До Дубровицького району із Рівного їхати більше двох годин маршруткою. Старенькі дерев'яні хатинки, низько притулені до землі, піщана дорога у селах та цікава говірка з перевагою "у" та "и". Це Дубровиччина. Сам райцентр від звичайного поліського села відрізняють хіба що новіші мікрорайони багатоповерхівок та наявність інфраструктури. Тим і цікаве це містечко, в якому ніби завмерло XX, а то й XIX століття.

Втім, дерев'яні будиночки набагато зручніші за кількаповерхові будівлі — у них тепліше. Оберемка дров вистачить, щоб обігріти дві кімнати. Натомість у багатоквартирних будинках взимку, кажуть дубровиччани, прохолодно. Мрія усіх — квартира із грубкою. Дерев'яні будинки цінні не лише економією тепла — вони оригінальні зовні. Здавна поліські майстри славилися роботами з дерева. Чи не кожен будинок має свою унікальну технологію побудови і візерунків, викладених із дерев'яних дощечок. У центрі Дубровиці є кілька будинків, котрі мають навіть вирізьблені орнаменти. Дубровиця у 2005 році відсвяткувала тисячоліття. На честь такого свята у місті встановили два пам'ятники — Анастасії Заславській та святій діві Улянії. — Одну скульптуру поставили біля районної державної адміністрації, у центрі, а іншу — біля церкви Різдва Богородиці, - розповідає заступник відділу культури та туризму Дубровицької РДА Ганна Бойчук. — Улянія та Анастасія були сестрами, які жили у XVI ст. у Дубровиці. Улянія була дуже набожною, вона пішла служити у монастир, а коли після її смерті відкрили труну, побачили, що мощі Улянії нетлінні. У XVII ст. тіло святої діви перевезли до Києво-Печерської лаври. Це єдина жінка, похована у цій святині. Анастасія Заславська теж була духовною особою. Вона виділила кошти на переклад та видавництво Євангелія. Нині на ньому присягають президенти України. Улянію і Анастасію вважають покровительками нашого міста. Є у Дубровиці ще один пам'ятник, вартий уваги туристів, — загиблим воїнам-афганцям, який формою нагадує два крила, що огортають хрест. Серед історичних пам'яток культури у Дубровиці збереглися два православні храми та костел. Усі три споруди — у центрі.

	Уляна Кот

— Найстаріша будівля — польський костел, збудований у 1695-1701 роках, — розповідає Ганна Бойчук. — Споруду віднесли до державного реєстру пам'яток історії та культури, проте вона потребує негайного ремонту. Довгий час костел був порожнім, у підвалі навіть ночували безпритульні. Була там і школа. Нині щонеділі у костел приїжджає ксьондз і править службу. Відкритий він і на великі свята, проте, звісно, хотілося, аби костел працював постійно. Подейкують, що з'явився спонсор, готовий вкласти гроші у реставрацію будівлі. Тоді, думаю, Дубровиця стала б набагато цікавішою для туристів. Церква Різдва Богородиці у цьому році відсвяткувала 150-річчя. Храм — кам'яний і досить великий. Натомість 140-річна Миколаївська церква менша і дерев'яна, а всередині прикрашена вишивками та намальованими на стінах іконами. Є у Дубровиці свій історико-краєзнавчий музей. Його директор Григорій Бойчук розповів, що експозиція тут невелика, але постійно поповнюється різними предметами старожитності, які яскраво відображають колорит Дубровиччини. Залишився у Дубровиці і старовинний тунель, який з'єднує місто із сусіднім селищем. — На жаль, цей тунель нині підтоплює, оскільки він прокладений під річкою, - розповідає пан Григорій. — Окрім того, за розповідями, у місті є ще один тунель, набагато довший, проте досі ніхто не брався за дослідження цих пам'яток історії.

Там, де пісня лягла на серпанок Село Крупове або, як його ще називають, Крупов'є, за кілька кілометрів від Дубровиці. Воно багате на народних умільців. У ньому що не хата — то ціла майстерня, де тчуть, вишивають, різьблять або кують. У Круповому проживають і дві народні майстрині — Уляна Кот та її учениця Ніна Рабчевська. Якщо їхати до Крупового, не можна оминути двох місць: житло Уляни Петрівни та музей ткацтва, який створила Ніна Рабчевська.

Уляні Кот нині 76 років, її дерев'яна хатинка тулиться до лісу наприкінці села. Самотня господиня рада гостям. Вона тримає у пам'яті більше 1050 пісень, а у скрині — неймовірної краси серпанок, яким захоплювалися у різних країнах світу. Уляна Петрівна була солісткою та керівником народного ансамблю "Берегиня". Для гостей у неї завжди знайдеться багато спогадів та хороших пісень. Музей ткацтва розташований у центрі Крупового. Там можна побачити ткацькі верстати, лляні нитки та унікальні вироби поліських умільців. У музеї розкажуть історію ткацтва та покажуть, як виготовляли тендітне серпанкове полотно. Неподалік села Червоне можна натрапити на цікавий витвір природи — тунель із дерев, що густо сплелися над вузькою дорогою, який тягнеться кількасот метрів. Люблять на Дубровиччині і легенди. Кожне село має своїх одразу декілька. Особливо багаті на старовинні приповідки Бережки, Лютинськ, Селець та Сварицевичі.

Духовними стежками Храмів у Дубровицькому районі небагато, особливо тих, які прожили принаймні більше півстоліття. Окрім самої Дубровиці, помолитися у старовинних храмах можна лише у двох селах: дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці у Бережках була збудована у 1817 році, а Свято-Успенський храм Висоцька звели 1877 року. Висоцьк унікальний ще й тим, що має більш як тисячолітню історію. Кажуть, що назва Висоцька походить від того, що село стоїть ніби на висоті, а саму гору, за переказами, насипали люди. Свого часу Висоцьк був містечком, у ньому проживали князі, серед них — Гліб Юрійович та рід Гольшанських. Оскільки Висоцьк лежить над Горинню, був там і порт. Нині археологи на берегах Горині, поблизу селища, знаходять речі тисячолітньої давнини. У селі раніше працював краєзнавчий музей, проте його закрили. Цікавий Висоцьк і своїм озером, яке має лікувальні властивості. А поблизу лісгоспу можна знайти багато рідкісних дерев. Є у Висоцьку і могила українського байкаря Петра Кралюка.

До речі, могили на Дубровиччині відіграють інколи вирішальне значення. У 1939 році у віддаленому селі Великі Озера покінчив життя самогубством польський письменник, філософ та художник Станіслав Ігнатій Віткевич. За переказами, він не зміг перенести звістки про окупацію Польщі. Тіло померлого спочивало на місцевому цвинтарі, поки польські активісти не захотіли забрати труну свого героя на батьківщину. Якби у 1988 році поляки не взялися за перепоховання, у Великих Озерах могло б і досі не бути… дороги. Доїхати до села через болото важко і сьогодні, а ще кілька десятиліть тому зробити це було практично неможливо.

Героїчна спадщина Дубровиччина — один із осередків діяльності ОУН-УПА. Територія району густо встелена братськими могилами повстанців. Останніми роками на місцях поховань почали зводити пам'ятники. Поблизу села Бродець збереглася могила першого сотенного УПА Івана (Григорія) Перегійняка ("Коробки"). У селі Залішани похований воїн УПА на прізвисько "Голуб" (Прокіп Мозоль), а у Літвицях — курінний УПА "Лайдак" та його вояки. Є братська могила ще у селі Нивецьк. А у Золотому збереглося місце поховання генерала-хорунжого армії УНР Володимира Оскілка. Про УПА можна дізнатися у селі Кривиця. Там збереглася Лайдацька гора — криївка повстанців.

Заповідна територія Дубровицький район входить до Рівненського природного заповідника. На території краю — десятки рідкісних рослин та тварин. Особливо багате на екземпляри, занесені до Червоної книги, Перебродівське відділення. — У нас у районі є п'ять заказників загальнодержавного значення, — розповідає панні Ганна. - Це ботанічні заказники "Сварицевицький", "Золотинський" та "Озерський", які мають унікальну болотну флору та фауну. Є ще лісовий заказник "Висоцький" та ландшафтний "Почаївський". Проте найбільшою окрасою нашого краю є озера. Перш за все, це Велике Почаївське озеро, яке займає 58 га. Його відносять до пам'ятки природи загальнодержавного значення. Біля нього є ще одне озеро — Мале Почаївське. Є два гарні озера — Верхнє та Нижнє — у селі Великі Озера. Проте особливо цікаві для туристів Сомине — гліцеринове озеро та Озерське. До речі, біля Озерська є гори, які, в принципі, не властиві для нашої території. З гір відкривається краєвид на "мишарину" — болото, де збирають журавлину. Окрім того, у селі діє музей, в якому зібрано чимало цікавого матеріалу про наш край.

На озерських горах можна добре відпочити. Лісники зробили там столи, облаштували місце для вогнища. До речі, у дубровицьких лісах подібних місцин зі столиками та навіть цілими куренями чимало. Дубровицький район — хороше місце для любителів зеленого туризму. По селах є кілька агросадиб, власники яких обіцяють цікавий та оздоровчий відпочинок. Зокрема, у районі можна потрапити на місця видобутку бурштину. Окрім того, літо та осінь — періоди, коли на Дубровиччині можна не лише відпочивати, а й покращити здоров'я. Чорниці для очей, брусниця та журавлина від застуди — смачні ліки у дубровиччан ростуть під боком. Незважаючи на далеку дорогу, до Дубровицького району поїхати варто. Якщо навіть не заради історичних пам'яток, то принаймні заради краси поліського краю, щедроти збережених традицій та гостинності поліщуків.