Яскраве сонячне проміння нещадно обпікало, миттєво вкриваючи тіло червонуватою засмагою, і, віддзеркалюючись від води, до болю різало очі. Вечорами пищали і допікали набридливі комарі. Поруч не було телевізора, комп’ютера з підключеним інтернетом, готувати їсти доводилось власноруч на багатті, а спати у польових умовах. Та щойно наша латана-перелатана двомісна «Таймень» була прив’язана зверху до мікроавтобуса, і ми вирушили до Рівного, в душі тужливо защеміло. Захотілося без жодного перепочинку в комфорті повернутися одразу назад, на Случ. Щоб знову пропахнутися димом багаття, відчути приємну втому в м’язах після греблі веслом, адреналін у крові під час подолання порогів, насолоду від органічного поєднання з величавим ритмом ріки і спогляданням її мальовничих берегів, які разом із легендами, численними природними та історичними пам’ятками віками вдивляються у води Случа.
Як то кажуть, рюкзак перемагає диван вже не перший рік — активний відпочинок користується у рівнян все більшою популярністю. І одним з доказів цьому є збільшення кількості туристичних операторів, які пропонують екстрім та пізнавальні екскурсії у Карпатах, Криму чи за межами України. Але не гірше можна відпочити й на Рівенщині. Переконатися у цьому змогли шестеро представників рівенських ЗМІ, в тому числі кореспондент «РВ», які сплавлялись на байдарках і катамарані по Случу в рамках прес-туру, організованого сектором з питань туризму і курортів облдержадміністрації. Сплав тривав лише три дні, було пройдено приблизно 60-70 кілометрів, але для низки нових вражень цього виявилось більш ніж достатньо. На воді. Оскільки Случ фактично універсальна річка, початківцю на ній легко і цілком безпечно навчитись веслувати, проходити ті чи інші ділянки річки, а туристам-спортсменам є де вдосконалювати свою майстерність. Найбільше ж екстріму під час проходження під мостами та через перекати, коли течія стрімко несе байдарку на валуни і підводні камені, і треба добре попрацювати веслами, щоб їх оминути. Але якщо екіпаж працює злагоджено, кожен миттєво реагує на команди, то проходження «проблемних» ділянок річки перетворюється на цілковите задоволення. Пам’ятки. У селі Маринин це залишки князівського палацу, резиденції Корецьких. У селі Губків дуже примітні руїни замку, який, як стверджують історики, вважався одним з найдосконаліших оборонних комплексів на Волині, але все ж таки у 1504 році був зруйнований татарами. Між селами Більчаки та Маринин у Случ впадає вузенький потічок, знаменитий тим, що живиться родоновими джерелами. З природних пам’яток найбільш вражає ландшафтний заповідник «Соколині гори», на території якого долина Случа має каньйоноподібний вигляд — високі і стрімкі береги, скали з гранітних порід. До речі, скали між селами Марини і Соснове вже здавна облюбували рівенські туристи, альпіністи і скелелази, а цими днями вони навіть проводять тут Всеукраїнські змагання з техніки пішохідного туризму. Вниз по течії, ближче до Березного, природа радує вже іншим ландшафтом — великими піщаними пляжами і відмілинами, на яких масово відпочивають місцеві мешканці, а також приїжджі з Рівного та інших міст. Легенди. Одну з них переповіли мешканці села Маринин. Колись давно жив собі тут князь у замку, мав дружину з Швейцарії, і якось звідти приїхали її батьки. Прогулялись вони скелястими берегами над Случем та й вигукнули: «Так це ж начебто наша прекрасна Швейцарія!». З того часу нібито і пішло про «Надслучанську Швейцарію». Проблеми. Загалом, рівнянам годі розраховувати, що хтось зможе забезпечити їх всім необхідним для екстремального відпочинку. Скажімо, щоб сплавитись по Случу, потрібні байдарки чи катамаран. Новий катамаран коштує 700-800 у.о., байдарка 400-500 у. о., плюс рятівні жилети, палатки, спальники, коврики — хто готовий на такі витрати заради кількаденного відпочинку? Звісно, можна пошукати бувалих туристів і «домовитися» з ними про екстрім на воді, але офіційно взяти напрокат у Рівному необхідне спорядження чи замовити інструктора не вийде — немає де. З прикрістю це підтверджує і президент обласної федерації спортивного туризму Іван Оліферук: — Взагалі-то у нас достатньо і професіоналів, які готові організувати екстремальний відпочинок,і їхнього власного спорядження. Але ось приміщення, в якому можна було б організувати роботу обласного турклубу, відкрити пункт прокату різного спорядження за символічну ціну, одне слово, працювати задля рівнян, на жаль, немає. Тому ми не просимо у влади грошей, фінансування з бюджету, якихось оплачуваних штатних одиниць — лише приміщення. І сподіваємось, що найближчим часом це питання таки вирішиться.
