Волонтерством сьогодні займається багато українців. Доводилося зустрічати статистику про те, що 60% людей в Україні тією чи іншою мірою комусь допомагають. Волонтерів армії, здається, найбільше. І діють вони найбільш публічно — групи в соцмережах, інтерв'ю на радіо і телебаченні, різноманітні масові вуличні акції тощо. Саме через це часто отримують закиди, мовляв, "піаряться" задля майбутньої політичної кар'єри.
Разом з Євромайданом-Лондон придбали і передали бійцям ДУК "Правий сектор Львівщини" для виконання бойових завдань на сході України всюдихід "Jeep"
Волонтерством сьогодні займається багато українців. Доводилося зустрічати статистику про те, що 60% людей в Україні тією чи іншою мірою комусь допомагають. Волонтерів армії, здається, найбільше. І діють вони найбільш публічно — групи в соцмережах, інтерв'ю на радіо і телебаченні, різноманітні масові вуличні акції тощо. Саме через це часто отримують закиди, мовляв, "піаряться" задля майбутньої політичної кар'єри. Чи це так, чи ні — побачимо під час місцевих виборів, якщо вони, звісно, будуть. Але думаю, що насправді нічого у цьому поганого немає. Бо ліпше обрати депутатом людину, яка ось уже рік безкорисливо допомагає іншим, жертвуючи своїм часом, іноді грішми, ризикуючи життям. Хто з такими спілкувався, підтвердить — вони різні, часто жорсткі, навіть грубі, але справжні і, що головне — відверті. Тож, навпаки, боятися потрібно того, що ці люди не підуть у політику. Бо вони і справді могли б щось змінити. Публічні волонтери — як на долоні. Їх знає в обличчя і на прізвище ледве не кожен житель області і солдат на фронті. Я ж спробував знайти волонтерів, про яких не прочитаєш у пресі і обличчя яких велика рідкість на місцевому ТБ. І таки знайшов…
Спокійний, дещо навіть лінивий у рухах, невисокий, усміхнений і привітний молодий чоловік підходить і, простягаючи руку, каже: "Олександр". Рука міцна, потиск по-чоловічому твердий. Знаючи, що часу для розмови обмаль, відразу запитую:
— Ви дали згоду на інтерв'ю, хоча кілька разів раніше відмовлялися. Чому?
— Мабуть, настав час. Коли ми разом з кількома друзями та громадською організацією "Будівельний сектор Рівненщини" рік тому почали займатися волонтерською діяльністю, навіть не уявляли, що це стане частиною життя. Спочатку мали на меті підтримати сім'ї загиблих та покалічених на Майдані. Причому власним коштом. Пізніше почали підтримувати дитячі будинки. А потім — війна і нові клопоти: допомога військовим підрозділам, підтримка поранених тощо.
Ось уже рік, як ми активно займаємося волонтерством. За цей час нам вдалося налагодити контакти з однодумцями за кордоном і залучити їх до благородної справи. Аби полегшити бюрократичну тяганину у контактах із закордонням, наприкінці минулого року зареєстрували офіційну благодійну структуру і назвали її "Всеукраїнський фонд допомоги родинам українських героїв "Друг"". Наш фонд співпрацює з волонтерами та благодійними організаціями Лондона, Мюнхена, Берліна, Інсбрука та Стокгольма. Якби не фінансова криза останніх місяців, то, в принципі, ми і далі справлялися б власними силами. Але сьогодні ми зрозуміли, що без підтримки небайдужих людей нам не обійтися. Тому хочу скористатися нагодою і опублікувати наші реквізити для збору коштів:
Реквізити Благодійного фонду "ДРУГ"
р/р 26008259274.980 в АБ "Укргазбанк"
м. Київ, МФО 320478,
ЄДРПОУ 39559637
33018, м. Рівне, вул. Курчатова, 32-А
тел: (0362) 43-06-42
— Людям сьогодні теж нелегко. І стає дедалі важче давати раду собі.
— Це зрозуміло, але тут має спрацювати принцип "з миру по нитці". Іншими словами — "твоя гривня має значення". Проста математика: лише у Рівному (я можу помилятися) близько 100 тисяч дорослого населення. Ось якщо кожен поділиться з армією лише однією гривнею, скажімо, для п'яти волонтерських організацій — підтримка складе півмільйона. А власний бюджет втратить лише 5 грн. Коли приходять пенсіонери і зі своєї мізерної пенсії передають воїнам 5-10-20 гривень, а діти несуть власні скарбнички — розумію, що усе це реально. Допомагати треба усім волонтерам. Адже допомога армії специфічна — неможливо уявити, що ось вам купили комплект форми — і все, згідно з нормами Міноборони, це на рік. Хлопці щодня у пеклі, у боях, декому форму треба міняти чи не щодня. Крім того, ми не вправі забувати, що, крім фронту, у нас є ще й тил, і у цьому тилу є також люди, котрі потребують допомоги.
— Якось незвично чути, що кошти потрібні ще й на тил.
— Наприклад, у Клевані є два незвичайних дитячих заклади — спеціальні загальноосвітні школи-інтернати І-ІІІ та І-ІІ ступенів. Цим дітям непросто живеться, повірте. Хоча керівництво закладів дбає про них як про рідних дітей. Ми зібралися і вирішили на новорічні свята передати їм подарунки, одяг, взуття, солодощі, пральну машину та сушарку для речей. До речі, така ідея виникла у наших закордонних друзів-волонтерів. І знаєте, що і сконфузило, і обнадіяло? Діти попросили привезти до них… солдата. Виявляється, що вони стежать за подіями у державі, дуже переживають і пишаються героями.
— Дитяче бажання виконали?
— Звичайно. Діти буквально засипали бійця батальйону територіальної оборони "ШТОРМ" спочатку запитаннями, а потім і подарунками, зробленими власноруч.
— До речі, військовослужбовці охоче відгукуються на такі пропозиції?
— Так. Адже відносини між нами і військовиками вже давно перестали бути офіційними, а стали, якщо можна так сказати — родинними. Бо чи не щотижня ми поставляємо їм різноманітну допомогу. Лише з початку нинішнього року Фонд "Друг" спільно з Громадською спілкою "Будівельний сектор Рівненщини" відправили 54-й окремій розвідувальній бригаді, 13-му батальйону ОК "Північ" та 30-й механізованій бригаді (батальйон "Горинь") теплі речі. Нещодавно допомогли 1-му навчальному стрілецькому батальйону для щойно мобілізованих хлопців, які проходять навчання на Рівненському полігоні. Разом з Євромайданом-Лондон придбали і передали бійцям ДУК "Правий сектор Львівщини" для виконання бойових завдань на сході України всюдихід "Jeep". Я вже не кажу про ліки, які ми регулярно передаємо на передову.
Намагаємося працювати точково, просимо військовослужбовців — якщо вже беремося за якусь справу, не навантажувати нею паралельно ще когось. Бо у бажанні допомогти часто волонтери усі кидаються на якусь нагальну потребу, відкладаючи інші напрями "на пізніше", і в результаті виникають ситуації, коли питання вирішено, а волонтери, в силу різних причин, продовжують працювати, як кажуть, "на склад". Зрозуміло, що усе куплене може колись знадобитися. Але сьогодні є нагальними інші потреби в інших підрозділах. Все охопити неможливо, тому варто якось профілюватися чи що.
— Який вихід?
— Було б добре мати якийсь єдиний координаційний центр, куди стікалася б уся інформація, з усіх напрямів, і який би міг швидко налагодити грамотну логістику: від закупівлі необхідного до перевезення його на передову. Іноді на схід з Рівного їде одночасно кілька "бусів", коли можна було б усе відправити однією, більшою вантажівкою. Якби такий центр працював, думаю, не було б проблем і з тим, як повертати додому загиблих наших героїв. Мабуть, ви пам'ятаєте історію про те, як рівненська волонтерка бігала по організаціях, по воєнкомах, прокуратурах і т.д. на сході, щоб допомогти родині забрати загиблого воїна. Так не повинно бути.
— Така волонтерська активність — це позиція чи все ж, даруйте, мода, мовляв, "волонтерство нині у пошані"?
— До кожного рано чи пізно приходить розуміння того, що не можна сидіти склавши руки. Треба щось робити не тільки для себе, але й для тих людей, які живуть поруч. У мирний час я розумів це як створення робочих місць. Цим і займався. Нині, коли війна — підтримка тих, хто там, на передовій, боронить усіх нас — мене, вас, наших дітей. І люди, які зібралися у нашому фонді, і ті, хто всіляко йому допомагає, зійшлися в одному — після того, як війна закінчиться і виростуть наші діти, вони нас запитають: а що ти робив у цей час? І важливо, щоб було що відповісти. Як важливо і те, щоб коли зникне потреба у волонтерській допомозі армії — благодійність не зникла, а просто змінила напрям на допомогу родинам загиблих, знедоленим дітям та ін. Бо поки існуватиме потужний волонтерський рух — наша країна непереможна.
