Майже сім років тому в нас раптом виник «правий сектор». Звідки він взявся і чому? Хто його організував і навіщо? Запитання ніби не з простих. Справді, і до 2013 року в Україні існувало безліч «націоналістичних» та «радикальних» організацій, керівники яких повинні були мати страшні обличчя, аби лякати ними московську публіку.
З нормальними пиками туди не брали. Здавалося, чого не вистачало? Бери хоч УНА, хоч УНСО, хоч «Братство», хоч «Свободу», хоч ще десяток угруповань із грізними лідерами. Та ні — потрібно було щось свіженьке. І воно з’явилося під назвою «правий сектор». Посвітилося перед російськими телекамерами і кудись заховалося. Не чути і не видно. Не вірите — продивіться стрічку новин: стільки подій відбувається, стільки акцій усіляких і все це без «правого сектора». Куди він зник? Що сталося? Була ж така потужна сила, що аж Кремль здригався! А тут нічого! Якби я був одним з «політологів» із телевізора, то почав би на цю тему довго і нудно теревенити. А так скажу просто — фінансування припинилося! У нас же як — спочатку фінансування, потім протести! Не подумайте, я не проти всіляких акцій. Навпаки! Але хотілося б знати, хто оплачує кожну з численних акцій, про які нам щодня повідомляють із усіх усюд. У те, що студенти скинулися по кілька гривень і поїхали кудись протестувати, не повірить вже навіть останній бовдур. Все нині коштує грошей — транспорт, наочна агітація, залучення людей… Пригадую, як тридцять років тому повівся на заклик поїхати до Києва на мітинг. Сказали сідати у вагони ковельського потяга — за все заплачено! Приїхали, постояли, покричали. А назад? А назад ніхто везти не обіцяв! Тепер це все поставлено на індустріальні рейки — коли буде фінансування, то там, де треба, буде скільки треба людей, які там будуть робити все, що потрібно замовнику. Можете дорікнути: ти журналіст, то ти й дізнавайся, звідки гроші! Спробуй дізнайся! Усі протестувальники, від найтихіших то найрадикальніших, одразу ж втрачають здатність говорити щойно у них запитають про гроші. Та що там протестувальники — цілі партії мовчать, мов партизани, і не признаються! І лише окремі люди знають, де шукати. Але це не журналісти — це ті, хто готовий доєднатися до чого завгодно, аби платили. Куди подівся «правий сектор»? Де можна побачити живого «радикала», окрім залу засідань міської чи обласної ради? Де позаховувалися прихильники «руху нових сил» імені Саакашвілі? Чому не виходять щодня на акції? Ну не щодня, а хоча б раз на тиждень чи на місяць? Тому що не до цього їм тепер! Вони шукають собі перед місцевими виборами нові «сектори», де за їхній політичний ентузіазм щось заплатять. Один у Рівному вже влаштувався — очолив неіснуючий осередок «партії шарія». Чому ні? Інші, мабуть, заздрять — влаштувалася людина на перспективний проект, а ми провтикали! Нічого, все ще попереду. Ми ще побачимо до болю знайомі обличчя на чолі нових «секторів» чи як їх тепер назвуть. Хто назве? Ну, це ви вже зрозуміли, правильно?