У Бермудському трикутнику за останні 40 років раптово й у нікуди ніхто не зникав. Траплялися пропажі, але через певний час з’ясовувалося, чому. Наприклад, у 1976 році зник величезний ліберійський сухогруз. І тільки вирішили що це це черговий феномен, як у морі знайшли, двох членів екіпажу, котрі повідомили, що стався вибух у машинному відділенні, і корабель так швидко пішов під воду, що ніхто і пискнути SOS не встиг. І таких викритих зникнень — десятки. Справа в тому, як з’ясували сучасні дослідники, що в цьому місці дуже активна земна кора, що робить трикутник «кухнею погоди», тобто шторм може виникнути серед білого дня всупереч прогнозам. Крізь «трикутник» проходить багато повітряних і морських шляхів, а значить, і кількість катастроф тут апріорі більша, ніж у місцях, де судна ходять не так часто.
Вчений: «зони часто переміщаються» Артем Білик, вчений, глава Центру вивчення аномалій «Зонд», викладач системного аналізу в кількох вузах, говорить, що хотів би зафіксувати в Україні хоча б одну аномальну зону: «Але вони від нас вислизають. Повідомив нам, наприклад, житель Яблунівки (Київська обл.), що наштовхнувся на невидиму перешкоду в лісі. Не вірити людям, які повідомляють нам про свої спостереження, у нас причин немає — ми їм за це нічого не платимо, слави вони теж не наживуть — їм ми гарантуємо анонімність. Але виїжджаємо на місце — і нічого приладами зареєструвати не можемо. Щоправда, ми не маємо у своєму розпорядженні супернових приладів — а тільки можемо орендувати металошукачі, компаси і подібне. Крім того, ніде на землі немає постійної аномалії. Зони переміщаються». За рік Центр обробляє близько 50 повідомлень про НЛО, згубні місця, полтергейсти від звичайних людей. «99% з них — фікція, люди просто через незнання сприймають звичайні речі за аномалію, — розповідає Артем. — Наприклад, кілька років тому ми досліджували випадок: пенсіонерка з Києва надіслала в газету (а вони нам) знімок, де безліч світних об’єктів на темному небі вишикувалися в стрункий ряд. Ми провели експертизу і з’ясували, що в столиці в цей день запускали «китайські ліхтарики» і відпускали в небо. Їх і сприйняла жінка за неземну армію. Пізніше запускання ліхтариків стало розповсюдженою розвагою, а ми і досі одержуємо сотні фото і відеороликів — люди впевнені, що бачать щось непояснене в небі. Ще часто за знаки на землі приймають під’їзні колії (у вигляді геометричних фігур), до неіснуючого, поки що, коттеджного містечка. Шкода, з нами не співпрацює держава. Раніше подібні дослідження були централізованими — у центр аномалій про незвичайне повідомляли метеостанції, військові частини, імовірність абсурдних повідомлень знижувалася».
Азов: люди тонуть на глибині всього метр За 60 м від берега в с. Юр’ївка біля Азовського моря — Бермудський трикутник у мініатюрі. Щороку на глибині трохи більше метра тонуть люди! Один з жахливих випадків: у 2009 році загинуло двоє дорослих чоловіків, яким вода і до пояса не доходила, рятуючи 13-річного Вадима Трохмана. Потім хлопчик розповідав, що відчув, як у нього з-під ніг йде дно, все, що він міг — це покликати на допомогу. Говорять, що це місце витягає з людини сили, паралізує і вона починає тонути. Але, подібно до Бермудів, є і цілком розумне пояснення: «Дном служить граніт, а потім вапняк, що вимивається водою, утворюючи печери, — говорить гідрогеолог Людмила Богун, — А оскільки розлам зрушується, рельєф дна постійно змінюється, через що виникають вири і хиткі піски». «Ми обгородили це місце буями, написали попередження, але люди ігнорують заборони», — розводить руками Сергій Попов, начальник місцевої рятувальної станції.
Ліс, де час тече інакше Біля с. Перейма (Одеська обл.) — «ліс майбутнього»: «Якщо літо, то в лісі вже осінь, — говорить місцева жителька Наталя Перевертень. — Там легко заблукати. Мій батько якось, знаючи його як свої п’ять пальців, шукав дорогу цілий день і вийшов аж за 50 км, а бувало, люди зовсім губилися». А житель Миколаївської області Артем Гречко згадує, як кілька років тому дорогою в село кілька разів пройшов повз одне й те ж дерево, але села все не було. Заночував у стозі сіна, а вранці дійшов за 15 хв. «А нам одна пенсіонерка розповідала, як пішли вони з чоловіком по гриби, — говорить Артем Білик. — Вона нагнулася до пенька, підвела очі — а ліс постарів: з’явилися яри, дерева повалені. Вона злякалася, побігла на узлісся, але коли отямилася, ліс став колишнім. Вона — додому, говорить — півгодини минуло, а чоловік її вже три години чекає. Думаю, вона могла провалитися в часову дірку».
Біля цвинтаря: не могли знайти вихід Втрата орієнтації — теж частий прояв аномальних зон. «У 1991 році ми з другом на кілька ночей зробили привал біля будинку відпочинку в Криму. Народу було багато, тому встановили намет на закинутому цвинтарі з трьох могил, — розповідає киянин Геннадій Овсієнко. — Щоночі друг раптово прокидався, шукав вихід з намету і не міг знайти, заспокоїти його було неможливо. Я навіть підозрював його в божевіллі! Він бродив, як сновида, щоправда, я хоча і не втрачав, на відміну від нього, розуміння, де я, але й сам виходу не знаходив. Вранці вийшли як ні в чому не бувало! Потім ще двічі на цьому місці зупинялися, принципово не пили, щоб перевірити — і знову все повторилося». Схожу історію про це місце розповідає інший турист, житель Феодосії Віктор Федосюк, що зупинився неподалік від цвинтаря п’ять років тому: «Вночі я в наметі чомусь сів, запалив ліхтарик, вирішив вийти — обернувся до одного боку, пошукав блискавку, до іншого — блискавки немає. Обійшов тричі, вже почав нервувати, вирішив прилягти заспокоїтися. Прокинувся знову — і знову не зміг знайти! Вдруге прокинувся, коли сонце вже стояло високо, і спокійно вийшов. Більше я туди ні ногою!».
Не відпускав господар печери ”Одного разу ми піднімалися печерою Обвальною в Криму, — розповідає спелеолог Олександр Соболєв. — І от один із членів групи просто завис на тросі, мовляв, не може поворухнути ані рукою, ані ногою, ані головою. Вважається, що в кожній печері є дух, котрий показується людям у вигляді каменю з людським обличчям. Його не можна ображати, голосно розмовляти і смітити — інакше залишить у себе. Щоправда, ми поводилися добре. Загалом, з труднощами підняли колегу наверх, і тільки на землі його відпустило».
Пожежа в будинку репресованих У 2005 році в квартирі на вул. Кольцова в столиці відбулося раптове загоряння. Майже в двох десятках місць зайнялися шпалери, меблі, навіть щось на балконі. Експертиза газової служби показала, що витоку газу не було, а предмети немов обпалені паяльною лампою. Приблизно через рік таке ж сталося в селі Перекопівка (Сумська обл.). Господиня будинку розповіла, що спочатку під ногами в неї і її гостей зайнявся килим, потім почали загорятися речі в інших кімнатах: штори, одяг у шафах, вимикачі — всього 17 вогнищ. Пожежники слідів горючих матеріалів на місці подій не знайшли. «Щоправда, у будинку складна історія: у ньому до війни жила родина репресованих, а у Велику Вітчизняну розташовувалася в’язниця для в’язнів гестапо», — розповів уфолог Артем.
Привиди на дереві і в старому замку Киянка Тетяна Сенченко розповідає випадок, що стався з її друзями в 2007 році під Житомиром: «Вони фотографувалися на мобільний, всім було весело, поки, переглядаючи знімки, не побачили поруч із другом обриси фігури, а між гілок — чітке обличчя. Говорили мені потім, що ніхто не відчував тривоги, поїхали просто від гріха подалі. Я з ними вже давно стосунків не підтримую, наскільки знаю, на експертизу вони фото не носили, я теж — не знаю подробиць, про які можуть запитати експерти». Ще одна примара живе в Підгорецькому замку. Її прозвали Маруся — це нібито дружина графа Живускі Марія, котру той вбив з ревнощів 300 років тому. Примарою зацікавилися іноземні спеціалісти з організації «Ghost Hunters International». У жовтні 2010 вони зафіксували її, повна експертиза, щоправда, ще не готова.
Син стукає в стіни У звичайній квартирі на Оболоні в Києві ось вже 12 років живе полтергейст. Дає про себе знати постукуваннями, спочатку жив в одній кімнаті, потім поширився по всіх. Центр вивчення аномалій «Зонд» підтвердив, що звук не має локації, а тепловізор показав, що тепло спостерігається навіть біля фіранок. Родина постійно хворіє, скаржиться на відчуття тривоги, але звільнити від «барабашки» їх не зміг навіть священик. Екстрасенси стверджують, що справа в сині, котрий зник в Америці. Мовляв, так він — або його душа — рветься на батьківщину.
Крик: закликали жіночі голоси Восени 2007-го Дмитро Кучер з трьома товаришами і без будь-якого спиртного й інших галюциногенних речовин спускалися з Долгоруківської яйли на Партизанську галявину в Криму: «У цих місцях я бував не раз, ми повинні були вийти до струмка, але заблудилися. Крикнули: «Як пройти?!» (галявина — популярне місце, люди повинні бути), у відповідь — жіночі голоси: «Йдіть за нами», «Йдіть сюди». Бродили з півгодини, голоси — то з одного боку, то з протилежного. Вже й стемніло, ми розбили табір. Ліс — якийсь мертвий, ні птахів, нічого. Відчуття якогось панічного жаху було у всіх ввесь вечір, озиратися в темряву боялися. А вранці обійшли місцевість у діаметрі 7 км — і жодної свіжої стоянки, звідки, за ідеєю, повинні були дівиці кричати. Як вибратися, підказав якийсь чоловік на «Ниві», котрий казна-звідки взявся на лісовій дорозі».
У Криму: є сутності, що відбирають енергію Мангупське плато називають місцем сили. Парапсихологи, що бувають на Мангупі, розповідають, що не раз бачили сутності, схожі на світні кульки, а рухаються вони, нібито, раптово й одночасно, начебто ними хтось командує. Фахівці говорять, що знімали їх різними апаратами, поруч з димом, розпорошували аерозоль, воду — але вони інші, за структурою це видно. Частіше сутності почали з’являтися, коли торік сюди з’їхалися прочани на свято Касяна Мангупського й Учемського і читали молитви. Тутешнє поле має два полюси — плюс і мінус, і форму обертової спіралі Фібоначчі — одне місце в різний час може і давати енергію, і забирати її. Закономірності немає і пояснити явище не можна. Поки. ”Я сам одного разу відчував непояснений біль у грудях, задихався в себе вдома без усяких причин: не був хворий і не відчував нічого подібного ні до, ні після», — говорить один з місцевих жителів. Сутності, що забирають енергію, називають лярвами — від лат. larva — примара, а ущелина Джан Дере — «Ущелина духів» турецькою. Тому вважається, тут є Мангупський хлопчик, котрий вже сотні років береже скарби своєї родини, заховані від турків: скидає шукачів скарбів в ущелину і забирає в них сили. Полювання за скарбами — дуже азартна справа, викликає цілий шквал пристрастей. Ось ними й можуть підживлюватися лярви. Хоча тут — суцільно обриви, а за кущами їх відразу не побачиш — впасти легко. І містики, можливо, у падіннях немає.
