Підручниками професорів НУВГП, батька й сина Леоніда та Олега Дворкіних, давно користуються у вищих навчальних закладах України та Росії. Адже у творчому тандемі вони працюють не перший рік і разом видали близько десятка книг. Втім, торік вперше працею рівненських професорів зацікавилися у США. Наприкінці року нью-йоркське видавництво видрукувало їхній підручник «Будівельні матеріали». Тепер за ним навчатимуться англомовні студенти вищих навчальних закладів світу.
”Україну тепер знатимуть не тільки через Чорнобильську аварію й київське «Динамо» — Видання цієї книги для нас неабияк важливе, бо означає світове визнання, — розповідає 71-річний Леонід Дворкін. — Підручник уже рекламується в Інтернеті на багатьох сайтах. Для нас те, що саме американське видавництво зацікавилося підручником, означало і визнання нашого фаху, і професійного рівня. Тож приємно, що комплекс меншовартості, який нам, українцям, притаманний, не підтвердився. — Та й Україну тепер у світі знатимуть не тільки через аварію на Чорнобильскій АЕС чи завдяки київському «Динамо», — додає син, 40-річний Олег Дворкін. Обоє науковців працюють на кафедрі технології будівельних виробів та матеріалознавства, де батько — завідувач. Саме тут з ними і зустрічаємося. На столі перед Леонідом Дворкіним лежить новенький англомовний підручник у твердій глянцевій палітурці — чотирирічна спільна праця батька й сина. — Наукові статті наші друкувалися в інших державах світу: Польщі, Чехії, Німеччині, — продовжує Леонід Дворкін. - А книги досі видавалися лише в Україні та Росії. До речі, усі студенти будівельних вищих навчальних закладів України навчаються за нашими підручниками. Ми вирішили підняти свою планку і створити підручник для англомовних студентів. У ньому узагальнили відомості про всі матеріали, які використовуються у будівництві: бетон, скло, кераміку, лаки, фарби тощо. Два роки пішло на переклад підручника. Адже спеціалісти з англійської мови не могли допомогти, бо мова підручника — специфічна, із технічною термінологією. Тому доводилося робити переклад самим. Морока виникала також через різні в кожній державі держстандарти будівельних матеріалів. Приміром, у США чи Євросоюзі свої марки бетону, які відрізняються від наших. А їхню нормативну літературу про держстандарти непросто роздобути. Тож шукали її через знайомих, через Інтернет, причому у всесвітній мережі ця інформація закрита або з платним доступом. Щоб надрукувати підручник, зверталися у різні видавництва за кордоном. Надсилали їм проспекти — короткий виклад змісту підручника. З нью-йоркського видавництва відгукнулися, попросили вислати рукопис. Він пройшов рецензію, вивчення попиту і після цього нам надіслали контракт. У квітні ми надіслали рукопис, а у грудні вже вийшла з друку книга.
У 25 років батько став заступником директора НДІ, а син у 35 захистив докторську дисертацію У водному університеті Дворкіни — єдина родина, в якій батько й син — професори. Леонід Дворкін працює в університеті вже 44 роки. Тут захистив докторську дисертацію, створив кафедру технології будівельних виробів та матеріалів. До Рівного він переїхав після того, як побував у відрядженні на Здолбунівському цементному заводі. — Я тоді за направленням працював у Росії у Красноярську в науково-дослідному інституті, де був заступником директора з науково-дослідної роботи, — розповідає Леонід Дворкін. — Коли приїхав у відрядження, мені дуже сподобалося Рівне, бо чисте, тихе, зелене. Та й до рідних місць воно близьке. Адже я родом з Гомеля в Білорусі. У науку, пояснює Леонід Дворкін, він пішов, бо любив вчитися. А ось будівельну спеціальність, зізнається, обрав, бо на той момент студентам-будівельникам платили на 10 карбованців більшу стипендію. А для сина загиблого фронтовика, який жив лише на ці студентські гроші, це було суттєво. На відміну від батька, Олег Дворкін вважає, що захоплення наукою йому передалося генетично. Хоча не виключає, що свою роль у цьому відіграв батько. Адже Леонід Дворкін викладав у свого сина, коли той навчався у водному університеті, залучав його, тоді ще студента, до підготовки наукових робіт, давав поради при написанні дисертацій. І результат не забарився: у 25-річному віці Олег Дворкін став кандидатом, а у 35 — доктором технічних наук. — За мірками радянських часів це було непристойно зухвало. Адже вважалося, що доктором наук можна стати лише після досягнення 45 років, — пояснює Леонід Дворкін.
Технічна література — як захоплюючий роман Видавництву англомовного підручника Дворкіних передувала тривала наукова робота. Батько й син пояснюють, що вони обоє — фанати своєї справи. Інколи не можуть чітко провести межу між роботою та відпочинком. Так само фанатично вони працювали і над книгою. — Науковці — люди особливого сорту. В чомусь вони, може, й обмежені, бо за роботою можуть пропустити якісь радощі життя, - говорить Леонід Дворкін. — Я жартую, що науковець — це той, хто читає суху технічну літературу зі своєї спецаільності наче захоплюючий роман. Як ми створюємо книги? В літературі відомо чимало творчих тандемів: Ільф та Петров, брати Вайнери. Звісно, разом писати неможливо, тому у кожного з нас при підготовці книг були свої ділянки роботи. Скажімо, син -молодший і краще «дружить» з комп’ютером, а в мене більше досвіду. Але створювати наукову книгу — це не те, що вигадувати сюжети для художньої літератури. Для цього потрібно вивчити багато спеціалізованої літератури, використати чужий та свій науковий досвід. Втім, якщо хтось думає, що єдине захоплення професорів Дворкіних — наука, помиляється. Леонід Дворкін також захоплюється поезією, любить твори Лермонтова, Єсеніна, Блока і навіть сам пише вірші. А Олег Дворкін зачитується художньою літературою, зокрема, науковою фантастикою.
За більшість книг гонорарів не отримували Американське видавництво продає підручник рівненських авторів за 195 доларів. Хоча в Інтернеті його пропонують і за вищими цінами. Леонід Дворкін пояснює, що в США цінують інтелектуальну працю, тому й встановили таку ціну: — Нині в Україні зірки шоу-бізнесу набагато заможніші за науковців. Але якщо задуматися: хто з них має важливіше значення для розвитку держави? Ми кажемо зараз, що Україна — аграрна держава. Але ж колись вона була індустріальною. Чому ж так трапилося? Ліки від занепаду — наука. І всі розвинуті держави йдуть цим шляхом. Взагалі, вважаю: як держава ставиться до вчених, такі у неї будуть і перспективи. Хоча ми — люди без особливих претензій. Зарплати нам вистачає не тому, що вона велика, а тому, що потреби у нас звичайні: нам не потрібні костюми по 5 тисяч доларів, коньяк за 3 тисячі. За своє життя я видав близько 50 книг. Хтось може подумати, що я мільйонер через це. Але це не так. Адже за більшість книг, а це переважно ті, які видавалися в Україні, взагалі не отримував ніякої винагороди. В нашій державі друкуватися нелегко, бо треба самому знайти кошти на друк, організувати розповсюдження. Це не так, як у США, де всім цим займаються видавці. Звісно, нью-йоркське видавництво теж обіцяє гонорар за підручник. Але ми не дуже себе тішимо надією з цього приводу. Звичайно, гонорар приємно отримати і він не зайвий. Але це — не головне. Бо видання книг — це, в першу чергу, задоволення творчих інтересів, а не матеріальних. «Мне и рубля не накопили строчки», — писав колись Володимир Маяковський. Ці рядки можна застосувати й до нас. На що зазвичай тратимо гонорари від видання книг? Літературу зі спеціальності скуповуємо. Раніше були спеціалізовані магазини, де можна було придбати технічну літературу. Нині, на жаль, таких нема.
”З часом у нас буде тріо Дворкіних” Після виходу англомовного підручика Дворкіних нью-йоркське видавництво їм замовило вже другу книгу. Це буде наукова монографія на тему «Проектування складу бетонів із заданими властивостями». У ній будуть розглянуті методики розробки бетону із певними властивостями. Приміром, буде описано, як зробити бетон міцним, водонепроникним, стійким до дії хімічних речовин чи морозу тощо. — Я маю внука Валерія — сина покійної доньки, — розповідає Леонід Дворкін. — Він навчається на другому курсі в Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «англійська мова». То я внука вже націлив, що він має здійснити переклад нашої другої з сином книги на англійську мову. Тож з часом у нас буде творче тріо Дворкіних. А взагалі ми думаємо ще видати книгу китайською чи японською мовами.
