Потрапив у в’язницю — спокутуй провину. Як? Працею! Такий підхід сповідують в українських колоніях, думаючи, що тільки суспільно корисна праця є ефективним засобом виправлення і перевиховання порушників закону, котрі потрапили за ґрати.
Втім, деякі правозахисники вбачають у виробничому процесі по той бік колючого дроту приховане рабство, обсяги якого зашкалюють. Нібито кожен ув’язнений приносить адміністрації на місяць до тисячі гривень доходу, не оподатковуваного податком, а вся система за рік дозволяє акумулювати, приховуючи від бюджету, не менше мільярда. У Державній пенітенціарній службі (ДПС) до цих цифр ставлення іронічне: мовляв, взяті зі стелі і ні на чому не засновані. Але, стверджують експерти, примусова праця за ґратами ще нікого не перевиховала. І в більшості закордонних в’язниць зеків не змушують працювати — справа це суто добровільна... Як би там не було, у наших установах виконання покарань праця існує. І навряд чи її скасують. По-перше, чим не засіб більш-менш стерпного існування і виживання колоній у непростих умовах дикого ринку? По-друге, можливість зайняти, відвернути зека від одноманітного перебування в замкнутому просторі, давши заробити якусь копійку. А з заробленого — і це по-третє — забрати визначений відсоток не лише на погашення судових позовів, поданих жертвами злочинів як відшкодування заподіяного їм матеріального і морального збитку, але і на утримання самого в’язня (харчування, житло, оплату комунальних послуг). А якщо зеку пощастить, до кінця відсидки на його особистому рахунку накопичиться певна сума, яка при виході з зони не залишить його без шматка хліба і штанів... В ув’язненні спецконтингент випускає потрібну країні продукцію. Неліквідна, яка не має попиту, приречена — даром не візьмуть. А зона не одержить грошей. У ДПС створений свій відділ маркетингу і збуту. Його спеціалісти розповіли, що наші колонії працюють на електротехнічну, деревообробну, автомобільну, інші галузі промисловості, виконують замовлення для потреб агропрому, йдуть їхні вироби і за кордон. При кожній зоні є своє профільне виробництво: шиють камуфляжну форму, спецодяг; виготовляють взуття (маркуючи часом під італійську «фірму» і відправляючи фурами на Захід, де її охоче беруть, та ще й до нас назад завозять); випускають сільгоспзнаряддя; дроблять камінь; майструють столи, дитячі ліжечка... Вчаться хазяювати з розумом, обкатують нові технології, впроваджують цікаві інженерно-конструкторські рішення, запускають у серію дослідні зразки. Затребувані на зонах і творчі здібності обдарованих, самобутніх художників, скульпторів, граверів, у чому переконуєшся на різних виставках, оглядах, презентаціях.
Експорт: «фелікси» і шпали Ще в часи Союзу чимала частка продукції, що випускається в колоніях, йшла на експорт. Колишній начальник Головного управління з питань виконання покарань МВС України генерал Іван Штанько розповів, що 30-40 років тому за кордон відправлялися вироби 32 найменувань: — Наша промислова й інша продукція експортувалася в 52 країни. Підйомні крани, потужні насоси, редуктори, ресори для вантажівок, ротори для електродвигунів (в одній з харківських виправних колоній була створена ціла лінія з їхнього випуску, причому працювало на ній близько 400 засуджених жінок). Із сільськогосподарської групи — зернозбиральні транспортери, навантажувачі, агрегати для потреб тваринництва, запасні частини вузлів і механізмів. Йшли на експорт і популярні тоді фотоапарати ФЕД. Нині обсяги, звісно, вже не ті. Але система продовжує освоювати, в тому числі, і закордонні ринки. За даними відділу маркетингу і збуту тюремного відомства, укладено понад 30 зовнішньоекономічних контрактів, і це не протоколи про наміри. Найбільші імпортери — Польша, Азербайджан, Німеччина, Іспанія, Литва, Чехія. Найзатребуваніші вироби сьогодні — залізничні шпали, деревне вугілля, пиломатеріали, брущатка, зернозбиральна й інша сільгосптехніка, а також запчастини.
Праця не виходячи з камери Серед засуджених є й ті, хто не працює. Це малолітні злочинці, вагітні на останніх термінах вагітності, люди похилого віку й особи, засуджені до вищої міри — довічного ув’язнення. Кому-кому, а останнім сам Бог велів спокутувати провину працею! Але тут набирають чинності інші закони — безпеки. Ділянки зон, де сидить ця категорія зеків, охороняється в посиленому режимі — щоб не втекли, не напали, не скоїли суїцид, не завдали нікому поранення. Як тут довіриш виробничу ділянку, обладнання, верстат. Вихід знайшли. Якщо пожиттєвик проситься попрацювати, йому йдуть назустріч, тільки за однієї умови — не виходячи з камери. Рід занять не складний, не потребуючий спеціальних знань і підготовки: в’язати сітки, вручну шити рукавиці, клеїти конверти, пакети, коробки... Серійний вбивця Анатолій Онопрієнко, після вироку посаджений у Житомирську в’язницю, трудитися не рвався, потім погодився і... кинув. Сидить в одиночці — ділити камеру з маніяком, на чиєму рахунку 52 загублені життя. Читає художню літературу, але про що думає, — невідомо.
Камінь вождю із зони В Україні є колонії, де освоєний промисловий видобуток каменю. У двох установах видобувають і обробляють унікальний червоний граніт. Він йде на будівництво особливо видатних об’єктів. Був випадок, до якого мимоволі долучилися і зеки колонії в Миколаївській області. Справа була наприкінці 1960-х років. Надійшло замовлення з Ульяновська, де на батьківщині вождя вирішили спорудити величний пам’ятник на честь його 100-річчя. Замовлення виконали точно в термін — видобута після вибуху здоровенна брила червоного граніту була з чималими зусиллями доставлена на залізничну станцію, піднята на спарену відкриту платформу і з величезними заходами безпеки відвезена до місця призначення. Потім над безформним шматком каменю попрацювали скульптори, і до 22 квітня 1970 року, до ювілею Ілліча, пам’ятник був урочисто відкрито.
Космос: їжа з тюбиків від зеків Ветерани тюремної системи розповідають, що по кооперації з НПО «Маяк», ПО «Київський радіозавод», іншими підприємствами зеки штампували плати радіодеталей, які використовувалися не лише у виробництві магнітофонів, телевізорів, а й в оборонній промисловості. Особливо заслуженим в’язням доручали і взагалі секретні завдання: за чутками, дослідна партія бортхарчування для перших радянських космонавтів виготовлялася в одній з українських колоній. Першими його дегустаторами теж були зеки. Але відбір і контроль були суворими, тому до їжі з тюбиків претензій не виникло. З тих, хто її випускав і пробував, взяли підписку про нерозголошення, і до кінця днів люди зберігали важливу державну таємницю.
Гроші: у рік до 4 тисяч Як кажуть у тюремному відомстві, солідною платнею задіяні на виробництві зеки похизуватися не можуть. Базова сума нараховується з розрахунку мінімальної щомісячної зарплатні в 941 грн. З неї бухгалтерія вираховує витрати на щоденне триразове харчування, проживання, компослуги. Плюс хтось виплачує аліменти на дітей, хтось — відшкодовує моральний і матеріальний збиток за судовими позовами. Після усіх відрахувань на особовому рахунку завантаженого роботою, працьовитого, нелінивого засудженого залишається близько 300 гривень. Тобто за рік, в середньому, під 4 тисячі (коли більше, коли менше). А припустимо, за п’ять років — до 20 тисяч, за десять — ще стільки ж. Непогано. Хоча інфляція і їх знецінить. Але гроші до звільнення не видадуть, щоб стали в пригоді в новому, цивільному житті.
Ікони, ножі, нарди, мундштуки Зеківські майстри здавна славилися вмінням на дозвіллі виготовляти з підручних матеріалів гарні й незвичайні речі. З хлібної м’якушки, глини, пластиліну виходили чудові шахові фігури й шашки, чотки. З коштовних порід дерева, плексигласу, інших матеріалів — розкішні курильні трубки, мундштуки, часто з вітіюватим різьбленням, ювелірним гравіруванням. Уміють робити м’які іграшки, сувенірні вітрильники, нарди, доміно, наловчилися вирізати ікони. До речі, є в Україні колонії, на чиїх територіях виросли церківки і каплички, причому зроблені вони в’язнями. Одну з перших за власним проектом спорудила у колонії біля села Товмачик, що на Прикарпатті, людина, котра скоїла подвійне вбивство. Зізнався, що ця церква для нього — спокутування ним гріха... Колишній перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Михайло Корнієнко у свій час теж служив у колонії: — Дуже поширені були різного виду ножі — мисливські, з відкидними лезами, що складаються, на будь-який смак. Звичайно, холодну зброю не те що виготовляти — зберігати заборонялося. Але виточували, ховали і на чифір, міцно заварений чай, між собою обмінювали. Адміністрація колонії часом заплющувала на це очі — ножі служили і презентами для перевіряючих. Тим подобалися гарні леза і рукоятки з характерним тюремним походженням. Майстрували умільці і дерев’яні тростини, всередині яких був цілий джентльменський набір — виделка, ніж, чарка. І самопальні стріляючі ручки, що приводяться в рух легким натисненням пружини, знаходили працівники колонії. У більшості цехів і дільниць використовується устаткування й оснащення, що дозволяє випускати якісні, що користуються стабільним попитом, вироби. Фахівців для роботи вирощують самотужки, на базі відомчих закладів, адже в багатьох засуджених немає професії, і їх доводиться навчати з азів. Проте останнім часом у Херсонській і Черкаській колоніях налагодили серійний випуск автоконтейнерів, причепів, напівпричепів, кузовів-фургонів. У Житомирській, Львівській ВК випускають стильні меблі — дивани, крісла, кухонні куточки, а також матраци. В інших установах виготовляють стінові блоки, брущатку, фракційний щебінь, тротуарну плитку. Нарозхват йдуть борони, плуги, ковші для екскаваторів, зернотранспортери. Ходовий товар — лопати, відра, сітка-рабиця. В одній з колоній налагодили випуск кришок каналізаційних люків, що стали останнім часом дефіцитними. Та не чавунних, які мисливці за металом крадуть, а з поліефірного склопластику. Вони і легші, що зручно при транспортуванні, монтажі, і навантаження до 3-х тонн витримують, і в експлуатації практичніші — не руйнуються, не іржавіють, вологостійкі. У Вольнянській колонії Запорізької області виготовляють високоякісні паливні брикети з гідролізного лігніну, а також відходів соняшнику і деревини — ця продукція також йде на ура. Горить краще вугілля, кіптяви майже немає. Ще наша тюремна система виготовляє спецодяг, у тому числі для людей служивих (військових, рятувальників), взуття різного призначення (наприклад, берци), колючий дріт і плутанку типу «Егоза» для місць позбавлення волі, де виготовлювачі і «мотають термін». Одне з маловідомих творінь зеківських рук — добре знайомі пасажирам потягів металеві унітази з педаллю змиву. Будете їхати — пом’яніть незлим, тихим словом роботяг...
Насильно милий не будеш Цікаво, що в канадських в’язницях категорично заборонено примушувати засуджених до праці — тільки за їхньою особистою, письмовою згодою. У в’язницях США правила не настільки суворі. Там легалізовано використання праці ув’язнених найбільшими компаніями, такими як «Боінг», «Майкрософт», «Х’юлетт-Паккард» та іншими. Платня — від 17 центів до 1,25 долара за годину (від 1,36 грн. до 10 грн.). Тривалість робочого дня — від 6 до 8 годин. Дозволяється посилати частину зароблених грошей родичам на волю. Італійські ж в’язниці відрізняються визначеним лібералізмом: хочеш працювати — будь ласка, жодного примусу.
