Футбол. Чемпіонат України, 7 тур
«Верес» (Рівне) — ФК «Львів» (Львів) — 1:0
Луцьк, Стадіон «Авангард», 650 глядачів.
«Верес»: Когут, Немчанінов, Мірошник, Гончаренко, Солдат, Кучеров (Полюлях, 76), Кльоц, Г. Пасич, Є. Пасич (Тимофієнко, 66), Панасенко (Петько, 86), Сергійчук (Шестаков, 86).
«Львів»: Ільющенков, Якимець, Махмутович, Довгий, Брікнер, Романчук, Політило (Шина, 61), Альваро (Ернест, 52), Чиріяк, Бусько (Зозуля, 76), Нич (Грисьо, 76).
Гол: Кучеров, 53.
Із нинішніх гравців «Вереса» лише четверо — Богдан Когут, Михайло Сергійчук та брати Геннадій та Євген Пасичі — розпочинали чотири роки тому разом із тренером Юрієм Віртом перший сезон «Вереса» у вищій лізі. За кілька місяців їх усіх у команді вже не було, а ще за кілька місяців не стало і команди — влітку 2018-го «Верес» став називатися ФК «Львів». Правду про те, як це сталося, ми, напевно, ніколи не дізнаємося. Бо для цього слід задати запитання Богдану Копитку, власнику ще того «Вереса», що тепер ФК «Львів». А його жоден футболіст команди за усі ці роки в очі не бачив. Зате залишились гравці та тренер, з якими тоді вчинили не зовсім справедливо. Плюс нинішній власник «Вереса», який сидів на головній трибуні поруч із головою Рівненської обласної держадміністрації.
Теоретично, враховуючи досвід та вартість футболістів, гості були сильнішими. Але це лише теоретично. Зізнаюсь, ще ніколи не бачив футболістів «Вереса» настільки зарядженими на гру. Вони буквально вигризали кожен м’яч, ані на мить не поступаючись у боротьбі. Гості виявилися до цього не готовими — за всю гру вони не створили жодної нагоди, аби забити. Таким чином, команді з Рівного залишалося лише чекати на свій шанс забити. Цей шанс використав Валерій Кучеров.
Третя перемога поспіль вивела «Верес» на восьме місце, і це зовсім не випадково. Майже чверть чемпіонату показала, що команда тренера Вірта цілком здатна перемагати практично усіх конкурентів, за винятком хіба що двох лідерів — «Динамо» та «Шахтаря». Та й з ними, я упевнений, ще буде вперта боротьба. То в чому ж сила «Вереса»?
Загалом ця історія далеко не нова. Чи не щороку хтось із команд-новачків, які щойно пробилися до ліги найсильніших, злітає на високі місця, дивуючи усіх. Торік це був «Колос», позаторік — «Десна», можна згадати і більш давні приклади. Закінчується така історія теж завжди однаково — у команди-сенсації виникають проблеми з фінансуванням. Або гравці хочуть отримувати більше, або власник припиняє їм платити зовсім чи частково. Досить згадати історію того ж «Вереса», який восени 1993-го йшов у чемпіонаті четвертим, вибив із Кубка київське «Динамо», а вже навесні гравці розбігалися хто куди.
Чи відрізняється історія нинішнього «Вереса» від подібних історій минулих років? Поки що можна стверджувати лише одне — якщо у Рівному наступного літа таки збудують обіцяну владою половину стадіону, то глядачі побачать на цій арені усі найкращі команди України. Що дає таку впевненість?
Як не дивно, але успіху рівненської команди посприяло те, що склад гравців залишився той самий, який торік тішив глядачів за парканом млинівського стадіону в матчах першої ліги. І що з того, що футболісти ці далеко не найвищого класу? Час показав, що в інших команд вони такі ж самі. На відміну від конкурентів, які перед початком сезону набрали нових гравців на «підсилення», зруйнувавши попередній склад, у «Вереса» і склад, і гра збереглися. Те, що приносило успіх у першій лізі, приносить успіх, нехай і більш скромний, у лізі найсильніших. Футболісти знають вимоги тренера і один одного. Це по-перше. По-друге, усі вони прагнуть довести, що не гірші за тих, які отримують більше грошей у інших командах.
Це прагнення світилося в очах гравців «Вереса» під час останнього матчу сильніше за тьмяні прожектори луцького стадіону. Що могли вдіяти проти цього суперники, серед яких представники щонайменше чотирьох іноземних держав, і кожен з яких має винятково власну мотивацію? Нагадаю, нещодавно гравці ФК «Львів» успішно «сплавили» попереднього тренера і, судячи з усього, ще не вирішили, чи «плавити» нового.
Поки що у «Вереса» триває період казки. У футболі казка трапляється тоді, коли гравці розуміють і підтримують тренера, власник не шкодує грошей на преміальні, а ще команді трохи щастить. Таку казку переживають усі футбольні команди. Лише триває вона зазвичай не дуже довго. Навіть найкращі клуби світу із мільярдними бюджетами періодично потрапляють у кризу, і казка для них закінчується. Для когось надовго, для когось не дуже.
Аби футбольна казка тривала якомога довше, потрібно небагато. Усього три речі — гроші, гроші і гроші! Ми ж знаємо, що сила футбольної команди «Верес» зовсім не у грошах або, точніше, не зовсім у грошах. У команди є те, чого немає у тих же львів’ян, — уболівальники. У Рівному їх точно був би повний стадіон! Як же хочеться це побачити знову! Аби це сталося, слід щоб «Верес» не втрачав свою силу і футбольна казка тривала!
Микола НЕСЕНЮК.
