Ветлікар з 20-річним стажем… спорткоментатора

1641 0

У ветеринарію здолбунівець В’ячеслав Крижанівський прийшов завдяки мамі, а ось любов до спорту прищепив йому батько. Відтоді ці два батьківські «вливання» у ньому успішно поєднуються. Працююючи на посаді начальника обласного управління ветмедицини, В’ячеслав Крижанівський у вільний від роботи час віддається захопленню — коментує спортивні змагання з автомобільного й мотоциклетного спорту і на цьому поприщі вже має 20 років стажу.

«Я все одно вступлю до цього інституту» Батько В’ячеслава Крижанівського був залізничником. Працював машиністом локомотива. Втім, крім роботи, мав велике захоплення — спорт і долучав до нього своїх трьох синів. Крижанівські передплачували газету «Советский спорт», завдяки чому були в курсі усього, що робиться в спортивному житті країни. Ще хлопці любили разом з батьком ходити на спідвей, футбол, інші спортивні змагання. В результаті всі діти в їхній сім’ї і цікавилися, і займалися спортом. А для середнього, Віктора, він став професією. Після закінчення Львівського інституту фізкультури Віктор почав працювати тренером у спортшколі. У старшого В’ячеслава й меншого Юрія спорт теж займав значну частину життя. Втім, вони пішли працювати у ветеринарію. — Цьому посприяла мама, — говорить п. Крижанівський. — Вона працювала медсестрою в Здолбунівській лікарні й наполягла, щоб я йшов вчитися на ветеринара. Чому саме ветеринар? Мабуть, через те, що по сусідству з нами жив ветлікар і мамі подобалася його робота. Крім цього, вона помічала мою любов до тварин. Вступити відразу до Львіського зоотехнічно-ветеринарного інституту йому не вдалося. Два роки підряд після закінчення Здолбунівської школи №1 він подавав до навчального закладу документи і складав іспити. Коли робив це вдруге, на іспиті з хімії не знав відповіді на запитання, тож в екзаменаційному листі просто написав: «Я прийду з армії і все одно вступлю до цього інституту». Написане здійснилося. Після армійської служби В’ячеслав став-таки студентом. А згодом і ветеринаром.

Коментатором став у 36 років Спорт завжди займав значне місце у житті В’ячеслава Крижанівського. До інституту він працював якийсь час спортінструктором у колгоспі. У студентські роки постійно грав в інститутській футбольній команді. Десь із 18 років розпочав дописувати на спортивні теми у всеукраїнські газети «Український футбол», «Советский патриот», місцеву «Зміну». Продовжував це робити і прийшовши працювати ветеринаром. — Я мав схильність до аналізу, статистики, — пояснює п.Крижанівський. — Тож охоче дописував у газети. За це платили хоч і маленькі, але гонорари. Для сімейного бюджету звичайного ветлікаря, який мав зарплату 120 карбованців і двох дітей, це був якийсь невеличкий додаток. Можу сказати, що я першим започаткував футбольні програмки (до цього їх ніхто не робив), буклети, довідники. Всі програмки чемпіонатів світу, чемпіонатів країни тоді сам готував. Працювати спорткоментатором на Рівенському стадіоні технічних видів спорту В’ячеслав Крижанівський почав у зрілому віці — у 36 років. До мікрофона його привів керівник тодішнього спідвейного клубу «Сигнал» Павло Хлиновський. В’ячеслав Крижанівський пригадує той день 3 травня 1986 року: — Тяжко було перший раз. Це вже зараз я не боюся мікрофона, а тоді… Пам’ятаю, що дуже ретельно готувався. Текст навіть на аркушах написав. Але все одно не дуже добре коментував: плутав імена спортсменів і стартові доріжки. Нині ж я коментую найрізноманітніші змагання з автомобільного та мотоциклетного спорту, причому не лише у Рівному, мене запрошують це робити й в інші міста України. Так, у Дніпропетровську я першим три роки тому почав коментувати змагання українською мовою. Спочатку глядачі цього не сприймали, а нині привчилися: вже позитивно реагують на мій україномовний коментар. А львів’яни навіть мені подарували сувенір у вигляді мікрофона з написом «Золотому голосу та постійному коментатору змагань». Нині ж мені дуже приємно, що глядачі мене знають і люблять. Так, колись я спізнювався на спідвей. Затримався на нараді в Зарічному і без мене змагань не розпочинали. Уявіть: я мчав зі швидкістю 160 км/год, а мене в цей час чекав повен стадіон людей. Як же приємно було, коли я ввійшов у коментаторську будку — і мене зустрів шквал бурхливих оплесків. Ще пригадую, як два роки тому 18 травня у Львові на змаганнях зі спідвею я похвалився у мікрофон, що у мене в цей день народився внук. Стадіон тоді вибухнув: «Наливай!». Взагалі ж я отримую велике задоволення від спілкування з глядачами, від роботи коментатора. Я віддаюся цьому, не просто коментую, а поринаю у сам процес змагань, забуваючи про все на світі. Інколи своїм коментарем доводиться навіть впливати на результати змагань. Особливо, коли суддя не дуже досвідчений і не підготовлений. До речі, всі підрахунки, усю статистику по змаганнях веду сам, не доручаю це секретарю, як роблять інші. Робота спорткоментатора, говорить п. Крижанівський не шкодить ні основній роботі, ні сім’ї. Адже змагання, як правило, проводяться у вихідні, тож із роботи відпрошуватися через це не доводиться. А сім’я теж не байдужа до спорту. Син, викладач права в університеті, й донька, за фахом психолог, а нині молода мама, з дитинства з батьком відвідували змагання і роблять це інколи й нині. Дружина п. Крижанівського теж майже щоразу присутня на змаганнях і навіть, як стверджує п. Крижанівський, поглядом вказує йому, коли він «щось не те говорить у мікрофон».

Нездійснена мрія — стати орнітологом Втім, якщо у читача складеться думка, що головний ветлікар області має лише одне захоплення — спорт, вона буде помилковою. В’ячеслав Крижанівський зізнається: — Я люблю також полювання, але тільки літнє. А ось риболовлі не люблю, бо нервова система така, що не можу довго висидіти на місці. Чому тільки літнє полювання? Бо взимку кабан рідко мисливцю попадається, на лисиць майже не полюють, бо бояться сказу, тож під приціл в основному потрапляють козулі. Вони дуже гарні і в мене рука не піднімається у них стріляти. А влітку полюють на качок. Це мені подобається. Ще дуже люблю голубів породистих, тримав якийсь час їх у себе. Щороку досі їжджу на виставки голубівництва. До речі, колись голуби тримала уся керівна верхівка держави. Читаю також різноманітну літературу про птахів, дивлюсь телепередачі. Взагалі, орнітологія — це моя нездійснена мрія. Ще зі школи хотів бути орнітологом, вивчати життя птахів і навіть у випускному творі про це написав. Але, на жаль…

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також