Напроситися на зустріч з міським головою Рівного Віктором Чайкою нас змусив той інформаційний вакуум та шлейф чуток, який останнім часом оточує його особу. До того ж, хотілося побачити, як обживається пан Чайка у своєму новому будиночку. У призначену годину назустріч нам вийшов по-домашньому одягнений господар і запросив до помешкання.
— Рівняни цікавляться станом вашого здоров’я і тим, коли нарешті вийдете на роботу? — Після операції, яку я переніс, лікарі рекомендують проходити реабілітаційний період упродовж двох місяців, отож 15 березня я офіційно маю вийти на роботу. Польський лікар, який робив мені операцію, запевнив, що найкращий лікар — час, для того, щоб повністю відновити сили, потрібно ще 3-4 місяці. Принаймні зараз я, як і всі здорові люди, не відчуваю, що маю серце. — А обмежень багато? — Вони типові: важкого не піднімати, різких рухів не робити, поступово збільшувати навантаження. Ну, і від куріння довелося відмовитися. Хоча стаж курця мав солідний — більше сорока років. — Про події у місті довідуєтесь з газет? — Газет зараз краще не читати… І разом з тим, їх не можна не читати. Мене дуже хвилюють ті заяви, що я ніби обіцяв у разі перемоги Ющенка залишити свою посаду. Я ні Червонію, ні Ковальчуку особисто не говорив про свої наміри. Тому говорити за мене — це принаймні неетично. У мене є обов’язки перед громадою Рівного, я мав програму, з якою виступав перед людьми, і просто зобов’язаний її виконати, незалежно від того, хоче хтось чи не хоче, щоб я був міським головою… Скажу більше — подібний період у моєму житті вже був у 1990-му, коли я займав посаду заступника голови облвиконкому. Я і тоді не ходив на мітинги і не виправдовувався. Думав, може, дійсно прийдуть нові люди і зроблять те, чого не змогли чи не зуміли ми. Та побачив, що за вісім років зробили... Не дай Боже, щоб усе це повторилося… Зараз кажуть, що в 90-х демократам не дали працювати «комуняки». Що, Федів і Ковальчук були «комуняками»? Ні. Хто їм не давав працювати? І потім, не я ж двічі обирав міського голову, а люди. Напевно, це і є предметом образи, звідси й усілякі заяви. Вважаю, що ті люди, які достойно керували тією чи іншою галуззю, повинні продовжити це робити, незалежно від того, хто як голосував на президентських виборах. — Як збираєтесь будувати стосунки з головою ОДА? — Згідно з Конституцією, згідно з законом, я не підпорядкований голові облдержадміністрації. Міський голова підпорядкований громаді й раді, яка керує містом. Час покаже, як стосунки будуть складатися. Важливо те, що коло обов’язків голови облдержадміністрації й моє коло обов’язків жодним чином не перетинаються. Ніякої залежності міста від обласної влади немає. — Під час подій довкола відставки секретаря Рівенської міськради Андрія Грещука склалося враження, що ви його «здали»… — Це у вас враження неправильне склалося. Я відстоював Грещука упродовж семи років, починаючи з першого дня, відколи його рекомендував на цю посаду. Це — підготовлений, грамотний, інтелектуальний чоловік. Багатьом це не подобалося. Він порядна людина, і все, в чому його звинувачували — це нісенітниці. На мою думку, будь-які звинувачення має доводити суд, а не Поровчук чи Вовк. Ви знаєте, що вони дуже насіли на Грещука, нелегко це витерпіти навіть людині з міцним здоров’ям. Я вважаю, що не потрібно було Андрію Васильовичу випробовувати долю. Це була б даремна війна. Я дуже добре цих людей знаю. Побачите, чим завершиться історія з ректором «водного» Святославом Кравцем... Коли чую, що студенти мають вибирати ректора, то ви мене вибачте. Так уже було, коли робітники на заводі вибирали директора. Куди ми прийшли — всі знають. Я думаю, що ті люди, які починають цю війну, не зупиняться на півдорозі й вестимуть її до кінця, не рахуючись ні з совістю, ні з честю. А Грещуку ми допоможемо з працевлаштуванням, я думаю, що він знайде достойне застосування своїм знанням і вмінням. — А які стосунки склалися у вас з новим секретарем? — З того часу, як Юрія Бідюка затвердили на сесії, у нас не було і спілкування теж. П’ятнадцятого березня вийду на роботу і в нас нарешті розпочнуться стосунки. Секретар ради має працювати в унісон з міським головою. Це повинна бути робота на «одному диханні», робота, заснована на розумінні й повазі. Зрештою, як каже лікар, кращий порадник — час, і він покаже, хто на що здатен. — Чи балотуватиметеся ви на наступний, третій, термін? — Я впевнений, що треба допрацювати нинішній термін і тоді зробити саморевізію, відзвітуватись перед людьми. Проаналізувати, наскільки все те, що було обіцяно, виконано, спрогнозувати, що робити далі. Звичайно, є й такі, які говорять: та що вони там роблять, дерева і квіточки тільки садять. Ми ж вкладаємо щорічно у розвиток міста 24 млн. грн, а це утричі більше, ніж було у 1998 році. — У вас великий будинок, зарплати міського голови явно не вистачило б, щоб його збудувати... — Схожий будинок я збудував десять років тому в так званому Царському Селі. Але одна донька поїхала вчитися в Київ, інша — за кордон, ми з дружиною залишилися удвох і він нам був ні до чого. Ми його й продали. Тоді я ще працював у «Камазтрансі» і мав там 46 відсотків власності. Цього було достатньо для того, щоб збудувати ще п’ять таких будинків. Але зазначу, що навіть для мене будуватися було важко — це дуже дороге задоволення. І той, хто сьогодні заявляє, що на зарплату побудував дім — то нехай він не обманює людей. — Чи є друзі у міського голови? — Звичайно, що є. Це люди, яких я знаю багато десятків років, які, незважаючи ні на що, залишались у дружніх стосунках з моєю сім’єю. Водночас пригадую й інше — у 1998 році до мене прийшли друзі й почали просити, щоб балотувався на посаду міського голови. Мені це головування не потрібно було — я за 10 років у радянські часи так по 16 годин напрацювався, що мені вистачило б цього до кінця життя. Але піддався на вмовляння. Тепер не вірю власним очам: як вони змінили свій світогляд, свої політичні погляди, оце мені й справді не зрозуміло — як протягом шести років можуть так змінитися люди. — У вас з’явилися нові сусіди. Ви з ними вже познайомилися? — Крайнього сусіда справа не знаю. Той, що ближче до мене, Геннадій Кравчук, збирається невдовзі сюди переїхати. Зліва мешкає колишній голова Рівенської районної адміністрації Анатолій Камінський. А Валерій Саєнко ще не поселився, поки що «вкладає» в цей дім. Але я дивлюсь, якщо й надалі так «вкладатиме», то до кінця року може й не переселитися. — Зважаючи на нещодавній інцидент з побиттям одного з ваших заступників, ви думаєте про власну охорону? — Про охорону я не думаю, а ось про власну безпеку — так. Адже «просто так» нічого не буває. Я вже чув про третій такий випадок… І вважаю, що більш серйозно до цих фактів слід було б поставитись міліції. — Критику сприймаєте болісно? — Не може бути, щоб про міського голову писали лише приємне. Гірше, коли пишуть неправду або ж журналісти домислюють. Я ніколи не забуду одну публікацію з такого розряду про реконструкцію центру міста. Знаєте, що це був за гнійник, будинки зведені ще в 20-ті роки минулого століття. Там не було ні каналізації, ні води, усе руйнувалося, валилося. І я читаю: «Та що вони роблять, це ж історична частина міста, яка представляє історію, культуру, архітектуру». Та «культура» на Замковій та Шкільній залишилася там ще й тепер. Тільки на реконструкцію інженерних комунікацій потрібно було витратити 3 млн. 800 тис. грн. От такі речі ображають. Ти тут, як кажуть, зі штанів вилазиш, щоб зробити краще, а вони… А критичні статті, які заслуговують на увагу, я сприймаю цілком нормально.
