Микола Несенюк: Вінтажний асфальт

896 0

Ми у соцмережах:

Микола Несенюк: Вінтажний асфальт

Слово «вінтажний» я вивчив відносно недавно і з задоволенням ним користуюся через очевидну зручність. Це слово слід вживати, називаючи щось старе, щось таке, що вже давно вийшло із вжитку і тому становить інтерес для сучасників. Як правило, «вінтажними» є речі, які вже багато років промислово не виробляються через остаточно застарілу технологію. Приблизно, як домоткані полотняні сорочки, яскраво оспівані в українській поезії минулих часів. Виготовити таку сорочку тепер майже неможливо, через те що традиції втрачені.

Ніхто вже не вміє ткати полотно, та й робити це вже немає на чому. Те ж саме стосується інших старожитностей, які за певного вміння можна вигідно продавати іноземцям та колекціонерам. Головне — знайти місце, де це ще досі роблять, де ще знають давно втрачені секрети дідів-прадідів. У нас таким вінтажним виробом цілком може стати… асфальт. Не дивуйтеся, бо це саме так. Такого асфальту, як у нас, вже дуже давно ніхто і ніде у цивілізованому світі не робить. І у нецивілізованому теж. В Єгипті були? А в Туреччині? Там, де влітку регулярно під сорок градусів вище нуля, а асфальт на дорогах твердий і рівний. Коли тим туркам чи арабам розповісти, що у нас вміють робити асфальт, який влітку розповзається під колесами, вони не повірять! Скажуть, що це не асфальт! І будуть абсолютно праві. Але це у них так. У нас оцю сіро-чорну масу досі виробляють у промислових кількостях і мастять нею дороги за страшні гроші. Аби робити те ж саме наступного року і завжди. Я розумію, що це дуже вигідно — розкрадати бюджетні гроші на дорожньому будівництві. Мене інше дивує — як наші умільці примудряються цей «вінтажний асфальт» виробляти? Бо ж техніка часів СССР, яка цю бодягу виробляла, мала би вже давно поржавіти і розсипатися. А техніка сучасна виробляє нормальний асфальт, який не розм’якає влітку і не розсипається взимку. Як їм вдається до цього часу виготовляти те, що ніде у світі вже асфальтом не називається? Мовчать наші дорожні умільці. Свято бережуть секрети дідів-прадідів, які робили такий асфальт ще за часів Брєжнєва, коли автомобілів на дорогах було у сотні разів менше і були вони у десять разів легші. Навіщо вони це роблять? Бо ж красти на будівництві доріг тепер можна іншими способами! І красти набагато більше. Висловлю припущення, що ці люди дивляться вперед. На перспективу. Чекають, коли подивитися на асфальт, що тане під літнім сонцем, приїжджатимуть сотні тисяч туристів зі всього світу. Вони купуватимуть шматочки цього асфальту як сувеніри, як артефакт, секрет виробництва якого зуміли зберегти і пронести через десятиліття українські умільці! Але тих туристів ще слід дочекатися. А поки їх немає, їздити по тому «вінтажному асфальту» доведеться нам самим. І платити за нього із наповненого нашими податками бюджету. Залишається терпіти. Чого не зробиш заради збереження давніх традицій!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також