Про це вже майже ніхто не згадує, і у підручниках історії про це теж нічого не написано. І дарма. Тому що саме виступи «проти радіації» стали першими в нашій історії акціями, які організувала не влада і які та ж сама влада не розігнала, хоча могла би. Чому не розігнала? Саме це мене тоді найбільше цікавило. Нагадаю, що це був 1988 рік, у нас ще був глибокий соціалізм, і про жодні «масові акції» ніхто навіть думати не міг. Аж тут раптом таке! Передбачу зауваження, що, мовляв, людей допекло, що народ масово вийшов на захист свого майбутнього, яке опинилося під загрозою після аварії на Чорнобильській АЕС.
Саме так нині пишуть у різних джерелах, згадуючи ті часи. Насправді ж все було зовсім не так. Бо ж аварія сталася у квітні 1986 року, а «протести» почалися у другій половині 1988-го. Виходить, що два роки радіації ніхто не боявся, а страх і разом з ним рішучість для протестів виникли лише потім? Чудово пам’ятаю ті часи. Після аварії ніхто й гадки не мав щось там публічно заявляти. Люди шепотіли поміж собою усяку фігню, розповсюджуючи абсолютно неймовірні за своєю безглуздістю чутки про мутантів, які блукають у «жовтих лісах», уражених радіацією. Самі ж «ліквідатори» ставилися до своєї небезпечної місії з гумором. Мій шкільний приятель Вовка Долбієв, який служив пожежником, казав, що вони їздять у відрядження до міста «Уран-Гуде». Аж раптом з’явились активісти, які почали відкрито вимагати закриття атомних електростанцій. Судячи з того, що саме із середовища цих активістів потім вийшли «шанувальники мови» та «рухівці», це була перша спроба щось відкрито сказати, аби перевірити реакцію влади. Коли що, можна було сказати, що це ж виступи не проти влади, а навпаки — за її збереження і охорону від радіації. Коли ж з’ясувалося, що все можна і за це нічого не буде, активісти забули про ту радіацію і заходилися висуватися у депутати. Звісно, що охочих попрацювати у численних «чорнобильських» фондах вистачало, але це вже був не протест, а звичайне освоєння бюджету, виділеного на «боротьбу з радіацією». І це було прекрасно! Уявіть собі, що ті активісти не припинили б тоді свої виступи, а навпаки — збирали б навколо себе все більше людей і врешті домоглися б закриття атомних електростанцій! Що б ми тепер робили без «мирного атома», по якому поки що к»ц»пи не стріляють і тому ми ще не сидимо досі у повній темряві! А про те, хто насправді був організатором тих давніх вже антиатомних «протестів», ми вже ніколи не дізнаємось. Нічого страшного — аби лише не закриті тоді АЕС і надалі справно працювали!