Свої 35-річчя Руслана Юхимець зустріла на лікарняному ліжку. У квітні жінка потрапила у ДТП. Лікарі навіть не давали надії на те, що виживе. Проте Руслана переборола смерть – заради двох доньок, яких би нікому було ростити. Лікування Руслани ще не закінчене. Родина вже позичила чимало коштів, зокрема у банку, маленькі дівчатка самотужки просили у небайдужих людей на лікування мами. Проте на те, щоб поставити її на ноги, грошей більше немає.
Руслана Юхимець – із села Ставок Костопільського району. У ДТП жінка потрапила 24 квітня. На Вербну неділю з чоловіком поїхала у гості до свекрухи, у сусіднє село Бечаль. Додому по обіді їх зголосився підвезти тамтешній 30-річний селянин бусом «Мерседес Бенц Віто». До Ставка залишалося кілька кілометрів, коли водій виїхав на обгін і врізався в інший бус.
Під час тієї ДТП водій іншого «Мерседес Бенц Віта» помер. Семеро пасажирів обох авто потрапили до лікарні.
- У мене були найважчі трави, бо мене придавив бус, - розповідає Руслана. – Першу операцію мені тільки через 10 днів після ДТП робили. Доти я була у комі. Мало пам’ятаю реанімацію і перші тижні у лікарні. Але мені потрібно було боротися за життя. Моїй старшій донечці, Сніжаночці, – 11 років, молодшій Ангелінці у листопаді буде три роки. Кому вони потрібні, окрім мене? Батько мій – інвалід. Мама зараз за дітьми доглядає, але ж замінити рідної матері вона не може… А чоловік… Ми з ним не розписані. Він в АТО був, коли повернувся став ще гіршим, аніж до війни… П’є, йому абсолютно байдуже на мене. Я навіть не прошу у нього допомоги.
Руслана Юхимець перенесла чимало операцій. Цього тижня її з обласної лікарні перевезли в Інститут травматології та ортопедії Національної академії наук України, що у Києві. Тамтешні фахівці можуть поставити сильну духом жінку на ноги. Тільки недавно Руслана змогла сісти, наразі намагається підводитися трохи з ліжка і ступати на ліву ногу. Бо права після ДТП – мертва.
- У мене у лівій нозі – імплант, вона болить, але я намагаюся встати, бо ж хочу до доньок. Я востаннє була з ними вдома 24 квітня, - плачучи розповідає жінка. – Маю поломану руку і пластину у тазі. Через те, що все тіло було потрощене, лікування таке довге. Найбільша ж біда з правою ногою. Лікарі сказали: або операція з пересадки кістки з здоровішої лівої ноги на праву, або ампутація… Я боюся, що інвалідом нікому не буду потрібна, що не зможу допомогти донькам, для яких жила… І я, попри те, що лікарі кажуть, що мертва, відчуваю праву ногу. Просто не можу нею ворухнути…
На лікування жінки вже пішло близько 220 тис. грн. Допомагали друзі та небайдужі люди, родина взяла 20 тис. грн. кредиту у банку, а доньки Руслани ходили по селах і благали людей пожертвувати кошти на лікування матері. Востаннє бачили маму минулої неділі. До Рівного дівчаток ще привозили, у Київ їхати дорого, тож коли Руслана побачить доньок – невідомо.
- Перед тим, як їхати до Києва, у подруги позичила 20 тис. грн. Уже у перший день в інституті 10 тис. грн. віддала, - розповідає Руслана. – Лікування дуже дороге. Операція з пересадки кістки коштує близько 100 тис. грн.. Лікарі запевняють, що після неї нога запрацює. Є ще варіант – протезування, але воно ще дорожче… Родина водія, який спричинив ДТП і чию вину слідство довело, дала мені 6 тис. грн. Більше жодної допомоги не було. Чула, що чоловіка відкуплять... Родина загиблого у тій ДТП претензій не висуватиме, бо то родичі, а я на суд, який відбудеться незабаром, прийти не зможу…
