Близько 12 тисяч людей, в тому числі понад дві з половиною тисячі дітей, мешкають у гуртожитках Рівного. Фактично кожен 20-й рівнянин роками тулиться у гуртожитських кімнатах, часто з кухнею і туалетом у кінці коридору. І хоча це все — ніби тимчасово, надія на переселення у власну квартиру для багатьох з роками стає усе більш примарною. З 1 січня цього року набрав чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який дозволяє їм приватизувати кімнати у гуртожитках, але після прийняття їх у комунальну власність або якщо вони належать державі. Закон також передбачає виділення з держбюджету коштів на реконструкцію такого житла, адже воно у більшості давно і гостро потребує ремонту, і приймати його у комунальну власність місто хоче у більш-менш пристойному вигляді.
Краще власний куток, ніж нічого Як розповів в.о. начальника житлового відділу управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому Олександр Колесник, нині у Рівному нараховується 47 гуртожитків, до цього місту належали десять з них. У липні міськрада затвердила міську програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади Рівного до кінця 2011 року. Вона передбачає прийняття насамперед гуртожитків, які рахуються за Фондом держмайна. Таких у місті є 24: сім гуртожитків колишнього «Рівнельону» (фактично всі вони або вже прийняті або на стадії прийняття у комунальну власність), один — плодорозсадника, два — фабрики нетканих матеріалів, три — збанкрутілого «Рівнехліба» (на вул. Тютюнника і Коперніка), один — РЗВА «Електрик» (вул.Коцюбинського), а також гуртожитки колишніх непрацюючих підприємств, які зараз обслуговують громадські об’єднання на вулицях Відінській, Курчатова, Студентській, Київській. Ще 13 гуртожитків увійшли до статутних фондів підприємств, і власники можуть розпорядитися ними на власний розсуд. Якщо ж вони заявлять про своє бажання віддати цю нерухомість місту, то, як зауважує Олександр Колесник, управління завжди готове прийняти їх, якщо ці будівлі будуть у прийнятному технічному стані. Що ж до технічного стану тих гуртожитків, які міська влада збирається приймати, то коштів на їхню реконструкцію чи ремонт з держбюджету цьогоріч не надходило взагалі. Зі слів начальника управління ЖКГ Івана Геми, лише на гуртожитки «Рівнельону» потрібно близько 4 мільйонів гривень. З цього питання управління, вказавши необхідні суми, зверталося до управління ЖКГ облдержадміністрації, але ні відповіді, ні грошей не одержало. Якщо коштів не виділять «зверху», їхню доведеться хоча б частинами закладати в бюджет міста, «урізавши» суму на ремонти дворів та дахів житлових будинків.
Відлучилась з гуртожитку, а на її ліжку — студентка Леся Мельник працювала понад 10 років мотальницею у ВАТ «Рівнельон». Далі — скорочення, безробіття і відчай. Але останньою краплею стало виселення з гуртожитку. Вона і дотепер з двома малолітніми дітьми прописана на вул. Фабричній, 20. Цей гуртожиток на стадії передачі у комунальну власність міста. Однак тут, каже Леся Мельник, як і в решті гуртожитків, для неї місця не знайшли: — Я в цьому гуртожитку 13 років прожила. Займала ліжко-місце. Вийшла заміж, поїхала в село, бо був хворий тато. Приїжджаю, а тут студентку поселили на моє ліжко, а в кімнаті залишались мої речі. Щоб прописати старшенького сина, понад рік ходила по всіх установах для отримання дозволу. Нині мама кількамісячного малюка оббиває пороги різноманітних інстанцій у пошуку правди. Тривають і судові засідання, які дотепер на краще її долю не змінили. — Я хочу, щоб мені дозволили вселитися із сім’єю, як і іншим, дали кімнату. Бо багато таких, як я, мають окремі кімнати. Думаю, за стільки років тяжкої праці мотальниці я ту кімнату заробила.
На місце чоловіка підселили чужу жінку У гуртожиток на вул. Бандери, 62, який перебуває на балансі комунального підприємства «Рівнеелектротранс», Олена Ємцева поселилася в 2003 році. Ліжко-місце їй надали за клопотанням адміністрації обласної лікарні, де на той час працювала. Пізніше вона отримала окрему кімнату, в якій кілька років поспіль жила із чоловіком у цивільному шлюбі. З 2006 року пані Олена працювала безпосередньо в комунальному підприємстві «Рівнеелектротранс» прибиральницею. Проте цьогоріч її посада потрапила під скорочення. Натомість їй запропонували попрацювати кондуктором. Щоправда, вже через місяць, у вересні, її відразу після вечірньої зміни поставили перед фактом про звільнення, пізніше пояснивши, що вона працювала тимчасово, на період перебування працівниці у декретній відпустці. І хоч на підприємстві кондукторів не вистачає, пані Олені, якій залишилось півтора року до виходу на пенсію, не надали місця роботи. Цієї весни у цивільного чоловіка пані Олени закінчився термін проживання. На виселенні ніхто не наполягав, і він продовжував тут жити, своєчасно сплачуючи за житло. Але одного дня пані Ємцева потрапити до помешкання не змогла: — 25 вересня вони самоправно відкрили двері, змінили замок. Я два тижні в кімнату потрапити не могла. Вони сказали, що тут є вільне місце. А чоловік той, кажуть, вам ніхто. Як же він тоді шість років жив у цій кімнаті зі мною? Коли з’явилося право на приватизацію, то він вже став ніким? А тепер взагалі буде «гарем», бо в кімнату ще одну жінку підселили. Комендант гуртожитку свої дії пояснила виконанням вказівок директора підприємства Степана Загинея. Він з цього приводу зазначив: — Це не окрема кімната, а ліжко-місце. Доступ у холостяцьке приміщення має бути у будь-якому разі. А в її так званого чоловіка договір закінчився, тож я дав вказівку відкрити кімнату і внести ще одне ліжко. Олена Ємцева не приховує, що після того, як набув чинності закон, що надає право на приватизацію кімнат у гуртожитку, вона плекала надію, що матиме власний куточок. Однак Степан Загиней ці сподівання зводить нанівець: — З приватизацією ще нікому не вдалося вирішити, бо не було механізму, а Ємцева займає ліжко-місце, тому на приватизацію кімнати їй розраховувати нічого. — Їм просто потрібна моя кімната, — каже Олена Ємцева. - Я намагаюся в суді відстоювати свої права — і щодо поновлення на роботі, і щодо проживання у кімнаті. Тим часом Степан Загиней повідомив, що пані Олену ніхто не виганяє, але у неї вже також закінчився річний договір, і підприємство не має наміру його продовжувати, навіть якщо для цього адміністрації потрібно буде звертатися до суду. Адвокат Едуард Масюк так коментує цю ситуацію: — Якщо людину звільнили з роботи, це не означає, що вона має бути виселена з гуртожитку. Якщо людина не хоче, щоб їй когось підселяли, її бажання повинні врахувати. В іншому разі вона має право звернутися до органів прокуратури, бо її права порушено. Людина працювала на підприємстві і в неї є право на проживання. Закон на стороні наймача, але вартість житла зростає, і власники шукають законних і незаконних шляхів для того, щоб позбавити людину законного права на проживання. За цим стоїть питання власності.
Що потрібно, щоб приватизувати кімнату? Хоча закон про приватизацію кімнат у гуртожитках набув чинності з початку року, Кабмін разом з тим не розробив механізму їхньої передачі, тому кожна місцева влада сама цим займалася. У серпні виконком Рівненської міськради розробив свій порядок, і лише після цього приватизаційно-гуртожитський процес у Рівному нарешті розпочався. Зі слів начальника Рівненського міського бюро технічної інвентаризації Тетяни Давидчук, з вересня БТІ одержало близько сотні заяв від бажаючих приватизувати свої кімнати. Для цього необхідно виготовити технічний паспорт на кімнату, потім — свідоцтво на право власності, після цього пройти державну реєстрацію права власності. — Кімната може бути приватизована або на одну людину, якщо лише вона у ній зареєстрована, або у рівних частках на усіх зареєстрованих, ліжко-місця не можуть бути приватизовані, — пояснила п.Давидчук. - Насамперед потрібно перевірити у паспорті, чи вказано у реєстрації номер кімнати, адже у гуртожитках людей часто реєстрували за адресою будівлі без вказування кімнати. До того ж, право на приватизацію мають лише ті, хто мешкає і зареєстрований у гуртожитку не менше п’яти років. Наші працівники роблять обміри кімнат, у багатьох випадках виявляються самовільні добудови чи перепланування, ці питання треба вирішувати окремо. Після одержання права власності на кімнату власник може розпорядитися нею як своїм нерухомим майном — подарувати, продати тощо. Можливо, до кінця цього року перші власники кімнат у комунальних гуртожитках одержать документи на право власності. Якщо ж, скажімо, власник кімнати вирішить продати її сусіду, а той — перепланувати на більш зручне житло, то такі дії треба буде узгоджувати вже із закладом Державного архітектурно-будівельного контролю, як у житлових будинках.
Почім кімнати? Отож ринок так званого житла економ-класу в гуртожитках Рівного сформуватися ще не встиг, тож і про попит на нього говорити ще рано. Утім, власники кімнат у гуртожитках, вочевидь, не у комунальних, у Рівному вже є. І намагаються їх продати. Представник однієї з агенцій нерухомості Рівного розповів, що агенція цьогоріч виставляла на продаж дві кімнати без ремонту в гуртожитках коридорного типу площею 12 та 18 квадратних метрів. Власники хотіли за них 6 і 8 тисяч доларів відповідно, але продати їх так і не вдалося. «У Рівному це поки що одиничні випадки, — каже представник агенції нерухомості, — і попиту на кімнати принаймні зараз немає. Я вважаю, що в такій ситуації ціну треба знижувати десь на тисячі дві». Можливо, краще будуть продаватися кімнати у гуртожитках блочного типу. Загалом же пожвавлення можна очікувати хіба в майбутньому, коли пропозиція зросте і відновиться банківське кредитування.
