Політична революція передбачає радикальну зміну еліти. Кучмівська гвардія має піти. На зміну їй має прийти... От... І хто ж має прийти на зміну? Те, з якою швидкістю представники кучмівської гвардії «оранжевіють» просто на очах, дозволяє вимальовувати фантасмагоричні сценарії, де, наприклад, Кінах — прем’єр, Азаров — голова податкової, Марчук — голова РНБО, молодший Деркач — голова СБУ, який–небудь Вишиванюк — голова Івано-Франківської облдержадміністрації, Базів — Львівської. Ну, а Олександр Волков працює просто Олександром Волковим. Тобто знов — директор-розпорядник парламенту.
Підтримка на виборах багатьох з цих осіб і справді була важливою для опозиції. Кожен внесок виявився вагомим для отримання ющенківських 52%. Але, поклавши руку на серце, хіба з цими обличчями пов’язує суспільство зміни, що мають відбутися за «нової влади»? Недаремно «Студентське Братство», яке об’єднало колишніх активістів розпущеної «Пори», вже висунуло вимогу проведення люстрацій, щоб очистити владну вертикаль від «...осіб, причетних до грубої фальсифікації виборів, політичних переслідувань, масштабних зловживань владою та інших злочинів режиму Кучми, а також співпраці з іноземними та радянськими спецслужбами та створення загроз національній безпеці України...». Ющенко говорить про нові обличчя нової влади. Але який механізм залучення нових кадрів? І наскільки він відкритий і прозорий для суспільства? Одна з проблемних сторін «помаранчевої революції» — це те, що на диво, Майдан не надав нових облич. Молодь активно використовували під час акцій, але не дуже-то підпускали до мікрофонів на трибуні. Чи не постанемо ми тепер перед проблемою «голів і задниць»? Тобто представницькі голови будуть перетасовані, але задниці в чиновницьких кріслах залишаться ті самі? Те, наскільки ця проблема є загрозливою, засвідчить вже процес формування парламентсько-урядової коаліції. Для затвердження прем’єра мало голосів «Нашої України», БЮТ та СПУ. Долучаться ще «Центр», аграрії Литвина, єдиноукраїнці «Губського», можливо, «Демініціативи» та позафракційні. Тобто серед переможців ми побачимо добру половину прокучмівської більшості. І з усіма потрібно буде розплачуватися за підтримку (що, до речі, абсолютно справедливо). Он аграрії вже повідомили, що наполягають на трьох урядових портфелях. А мабуть же, і область якусь попросять під патронат... Новий уряд буде по-справжньому коаліційний. І кожна з семи-восьми фракцій мало того, що делегує по представникові до Кабміну, але й отримує можливість надалі шантажувати цей уряд виходом з коаліції і, відповідно, її розвалом. Тож не проблема зібрати 226 голосів. Проблема в якості цих голосів. Логічною виглядала б ідея дострокових перевиборів парламенту. Суспільство прагне змін і, на хвилі народного піднесення з одного боку, та й тимчасового розгублення старої влади з іншого, переконливу більшість би отримала коаліція Ющенка-Тимошенко-Мороза. З часом ситуація може змінитися і в гірший бік. Колись у 1990-1991 роках націонал-демократична опозиція проґавила свій шанс, відкинувши студентські вимоги багатопартійних виборів. За рік номенклатура оговталася і, після перемоги Кравчука, вже не випускала «бразди правління» до нинішнього часу. Але Ющенко вже встигнув пообіцяти, що дострокових перевиборів парламенту не буде. Невідомо, що саме спонукало його до такої заяви. Цілком можливо, що це була одна з передумов компромісу з парламентською більшістю. Значить, потрібно знайти інші механізми рекрутування нових облич до органів влади. Тож на порядку денному можуть постати дострокові вибори до органів місцевого самоврядування. З формальної точки зору, Ющенко не давав обіцянки дотримання статус-кво в цьому питанні. Існує кілька вагомих аргументів «за» дострокові перевибори місцевих рад. Основні зловживання влади, основна корупція, а якщо брати останні події, то й основні фальсифікації на виборах відбувалися саме на місцевому рівні. Саме на місцевому рівні відбувається і основний кадровий тромбоз. Зараз регіональні чиновники, мов ті трансвестити, швиденько одягають помаранчеві шарфики та хусточки, але від цього вони не починають брати менше хабарів. Від одних змін голів облдержадміністрацій, за посаду яких зараз відбувається підкилимна боротьба в стані переможців, ситуація радикально не зміниться. Апарат завжди умів перетравлювати варягів. Нові вибори (тепер вже на партійній основі) можуть докорінно змінити склад обласних і міських рад. Нова виборча кампанія дозволить засяяти тисячам нових регіональних зірок і зірочок, які під час президентської кампанії з об’єктивних причин просто не могли займатися самопіаром, а тому поки що приховані від суспільства. Окрім того, було б надзвичайно позитивним фактором розвести у часі парламентські й місцеві вибори. Коли кампанії накладаються одна на іншу, то основна увага концентрується на більш масштабних і виборці не встигають розібратися у всіх персоналіях. Номенклатурі це було вигідно, щоб тримати місцеві ради під повним контролем. За умов розведення виборів у часі, й увага громадськості буде більшою, і політики зможуть пробувати себе (а відповідно, і популярність своїх ідей) в кампаніях різного рівня. Те, наскільки ця проблема актуальна, кожен може усвідомити, просто подивившись на свої місцеві ради. Чи знаєте ви, які політичні сили є найпотужнішими у ваших радах? Боюся, що навіть політологи губитимуться у відповідях щодо їхньої партійної приналежності. Хоча відповідь проста — переважну більшість депутатів місцевого рівня складає кучмівська дрібна номенклатура. Кілька передбачливих голів облдержадміністрацій (як то харківський Кушнарьов) вже хутенько пересіли до крісел голів обласних рад і тепер їх указом Ющенка вже не дістати. Дострокові перевибори органів місцевого самоврядування — реальний механізм залучення нових облич до нової системи влади. Не зробити цього — означає постати-таки перед проблемою «голів і задниць». А якщо не відбудеться оновлення влади, то у людей може з’явитися апатія і зневіра. І ця зневіра буде вже стосуватися нової влади...
