Нещодавно американські експерти провели демографічні підрахунки й повідомили невтішний для України прогноз — через двадцять років нас буде не більше 27 мільйонів. — Неправда! — стверджує Елла Лібанова, заступник директора Інституту демографії і соціальних досліджень. — Якщо країну не спіткають серйозні катаклізми, за найгіршого стану справ нас буде 36 млн., а за сприятливих умов життя — 44 млн. українців. Так чи інакше, нас стає дедалі менше...
Проблема зменшення населення непокоїть більшість європейських країн. За словами професора Лібанової, для українців ознака демографічної кризи — в якості і рівні життя. 37 відсотків 16-річних хлопців не мають шансів дожити до пенсійного віку. Аналогічні показники мають хіба що Росія, Білорусь, Казахстан і Албанія. В нашій країні надзвичайно висока смертність немовлят. А від хвороб, які давно й успішно лікує світова медицина, люди вмирають раніше, ніж у Євроспільноті. До всіх негараздів додається ще й неконтрольований відплив населення з країни. — Від’їжджає насамперед висококваліфікована молодь, — повідомила Наталія Власенко, заступник голови Держкомітету статистики. — Останній перепис населення 2001 року зафіксував жахливу річ: значна частина високоосвічених людей 25-30 років від’їжджає працювати за кордон. Це попри те, що на 60% збільшився обсяг випускників вузів. Тобто молодь, здобуваючи освіту і не знаходячи роботи, яка б гідно оплачувалася, реалізує свій потенціал на чужині. Виходить, за рахунок нашого бюджету і наших талантів ми розвиваємо іноземну економіку. Масштаби тимчасової трудової міграції сягають 2,5 млн. осіб. І хоча наші заробітчани підтримують зв’язки з родинами, які залишилися в Україні, це явище завдає значної шкоди дітонародженню та вихованню малечі. Прямі міграційні втрати України з 1994 до 2001 року перевищили один млн.осіб. За свідченнями фахівців, нашими основними міграційними партнерами залишаються сусідні Російська Федерація, Молдова і Білорусь. Але у випадку країн колишнього СРСР відбувається двосторонній обмін населенням. Серед прибулих в Україну на постійне проживання у 2004 році близько 85% становлять вихідці з країн СНД. Окрім того, до нас охоче їдуть із закавказьких і середньоазіатських держав. А ось виїзд до цих країн, а також міграційні зв’язки з країнами Балтії практично зійшли нанівець. Однак молодь, що влаштовує життя в Україні, також не поспішає робити свій внесок у національну демографію. — Низький рівень народжуваності — це та ціна, яку ми платимо за жіночу емансипацію, — розповідає пані Лібанова. — Боротьба за гендерну рівність призводить до того, що жінка не хоче багато народжувати. Більшість родин свідомо обмежує кількість малюків. Останнім часом причиною бездітності стало також і слабке репродуктивне здоров’я молоді. Часто серйозним статевим недугам і абортам передує раннє, неграмотне сексуальне життя. А щодо поширеного міфу, що українки перестали народжувати через бідність, констатуємо: бідність не є причиною демографічної кризи. Якраз бідняки завжди багато народжували, переважно в селах. Промовистий факт: городянка перестала народжувати достатню для відтворення населення кількість дітей з кінця 1950-х, а пересічна селянка — від початку 1990-х. Тепер по селах просто немає кому піклуватися про немовлят, впродовж тривалого часу звідти виїжджала молодь. Не врятує ситуації й надмірно соціально орієнтований бюджет. Виплата 8,5 тисячі гривень при народженні малюка, безумовно, стимулюватиме бажання завагітніти. Однак такого гатунку дотації час від часу здійснюють практично всі розвинені країни. На жаль, досвід Франції, Іспанії та Італії переконує, що ефект від такого стимулу нетривалий. Два-три роки спостерігається бум дітонародження, а потім все знову повертається на круги своя. Демографи 21-ї європейської країни дійшли висновку: жінка народжує менше і пізніше. Але спеціалісти вірять, що зацікавити європейців родинними цінностями можливо, передусім, сформувавши суспільне мовлення. Воно необхідне для культивування цих цінностей і роз’яснення пріоритетів у людському житті. Ще одна соломинка, за яку можна вхопитися, — активна міграційна політика. Однак наші фахівці застерігають: приплив іноземних громадян в Україну призведе до формування абсолютно іншого етносу, адже основна маса прибульців буде з бідних неслов’янських країн. Краще кинути всі сили на формування родинних цінностей і заборону реклами алкоголю і куріння. Ще й досі вітчизняні політики недооцінюють вплив шкідливих звичок на здоров’я та тривалість життя молоді. А це, до речі, одна з причин підвищеної уразливості українських чоловіків. Вони майже в п’ять разів частіше гинуть від нещасних випадків. Різниця у тривалості життя чоловіків і жінок в Україні становить 11,5 року, тоді як в економічно розвинених державах років 5-6. Ризик смерті у 20-24 роки серед чоловіків у 3,3 раза вищий, ніж серед жінок, а ймовірність загибелі у працездатному віці сягає 37%! — Працівниками Інституту демографії й соціальних досліджень розроблена концепція демографічної політики до 2026 року, — говорить Елла Лібанова. — Ми виклали низку чітких рекомендацій щодо народжуваності та підтримки сім’ї, міграції, подолання надмірної смертності, зниження захворюваності. На жаль, демографічні процеси є дуже інерційними, і розроблені нами прогнози малюють невтішні перспективи, навіть через багато років. Поки що в Україні налічується 47, 1 млн. осіб. Але ми повинні тверезо оцінювати ситуацію, не розраховувати на економічне, політичне чи соціальне диво. Сьогодні потрібно усвідомити: ми житимемо в умовах депопуляції, в умовах поглиблення старіння населення. Тож відповідним чином маємо формувати й соціальну політику, соціальну психологію і суспільну думку.
