Кожна людина прагне пишатися рідним містом чи рідним селом. І не лише тому, що ця людина там народилася та виросла, а ще й тому, що саме це місто чи село має щось унікальне та неповторне. Таке, чого немає більше ніде у світі. Ну якщо не у світі,то хоча б у навколишніх містах та селах.
Мені пощастило провести життя у Рівному, про що я ніколи не шкодував, а навпаки, був з цього щасливий. Але що сказати людям у столиці, коли запитають про Рівне? Чим здивувати? Бо ж немає у моєму рідному місті ані архітектурних пам’яток, ані природних чудес, ані чогось іншого, як у Лондоні, Парижі, Празі чи Римі. У сусідньому Луцьку є хоч і захудалий, але замок, у Тернополі — водойма, у Хмельницькому — базар! Ну що показати людям, чим похвалитися? Я знаю чим! Варто лише запитати когось у Києві: що таке спідвей? Спробуйте! Хоч у Києві, хоч у Харкові, хоч у Полтаві, хоч де! Відповідь буде всюди однакова — Зеленський його знає! Ось тоді я і розповідаю бідолашним співвітчизникам, якого щастя вони не знають, і яке щастя знають у Рівному! Ну що, здавалося б, у тому спідвеї? Ну їдуть четверо на мотоциклах без гальм чотири кола. Потім ще четверо, потім ще… Ну що у цьому такого захоплюючого, щоб ходити на це дивитися та ще й за гроші? На це я відповідаю просто — аби зрозуміти спідвей, слід жити у Рівному! Інакше ніяк! Мене на це видовище колись малим водив батько. Це було понад півстоліття тому і називалося «мотогонками по гаревій доріжці». Слова «спідвей» тоді ще не було. Зате гонки були регулярні — по два рази на місяць, не те що тепер. Але ніхто на ті гонки у ті часи особливо не ходив — на футбол у центрі було ходити ближче, ніж на мототрек і, коли чесно, то у сто разів цікавіше. Так було доти, поки хтось розумний не здогадався назвати ті гонки «спідвеєм». Отоді і потягнулися на мототрек тисячі і тисячі людей! І хоч з часу розквіту того спідвею минуло понад тридцять років і жодних змагань, насправді вартих уваги, на мототреці не відбувається, тисячі людей у Рівному продовжують збуджуватися, почувши слово «спідвей». Слово — яке розуміють лише у Рівному і більше ніде! За що я ним і пишаюся! Не спідвеєм, а Рівним, де живуть такі унікальні та неповторні люди!