Таємничий чоловік на ім’я Корнелій приходить з валізою в пункт приймання металобрухту. Сторож, який не хоче впустити його на територію, помічає, що сторожові собаки, які зазвичай непроханих відвідувачів зустрічають гавкотом, поприщулювали вуха і не наважуються подати голос. Це й не дивно, адже таємничий незнайомець — чоловік-смерть.
Ігор не має спеціальної освіти у галузі кіномистецтва. Він за фахом історик. Деякий час викладав цей предмет у школі. Однак мала вчительська зарплатня змусила шукати інших шляхів здобування шматка хліба. Тож колишній вчитель, як це робили тоді і безліч інших представників його професії, пішов торгувати на базар. Втім, навіть такі жорстокі реалії тодішнього часу не вбили мрії Ігоря реалізувати себе у галузі кіномистецтва. Конкурс романів і кіносценаріїв «Коронація слова», який широко рекламувався тоді на телебаченні, здавалося, повинен стати кроком до здійснення мрії. ...Ще у студентські роки, незважаючи на те, що його навчання у Чернівецькому університеті майже підходило до завершення, Ігор пробував вступити до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого на режисерський факультет. Однак йому це не вдалося. У величезному конкурсі — близько 200 чоловік на місце — лише п’ятьом абітурієнтам мало пощастити. Зрозуміло, що хлопець із села і без потрібних знайомств у число щасливчиків потрапити не міг. Однак, хоч отримати режисерську освіту Ігорю не судилося, він почав згодом пробувати себе у літературному жанрі. Пописував спочатку оповідання, потім перейшов на більш складні форми: романи та кіносценарії. У «Коронації слова» вперше Ігор взяв участь три роки тому, однак тоді його сценарій ніякої відзнаки не отримав. Йому вислали лише на нього рецензію, причому, як говорить він, досить хорошу. А уже торік кіносценарій «Таємниця» мізоцького аматора серед інших дванадцяти учасників конкурсу отримав диплом. Зважаючи на те, що подано на конкурс було близько 800 сценаріїв для фільмів, результат досить хороший. Втім, «Таємниця» так і не стала фільмом, адже навіть переможці конкурсу не могли втілити свої задуми на екрані, оскільки їх ніхто не фінансував, а що вже говорити про дипломантів. Ігоря це не розчарувало. Тому він подав уже на цьогорічний конкурс кіносценарій під назвою «П’ятниця-субота-неділя». Драма ця порушувала актуальну тему — наркоманія серед молоді. І теж вийшла у фінал конкурсу, забезпечивши Ігорю отримання чергового диплома «Коронації». Втім, на його вручення, яке було якраз напередодні Великодня, він уже не поїхав. Каже: «Нецікаво». На запитання «Для чого ж було брати участь у конкурсі?», Ігор відповідає, що, можливо, з кількома такими дипломами легше буде кудись пробитися. Адже мрія дитинства — зняти хороший фільм і вирватися десь туди, де можна буде присвятити себе повністю кіномистецтву — досі нереалізована.
«Найбільше мені подобаються жахи» Ігор говорить, що може писати кіносценарії на будь-яку тему, однак найбільше йому подобається створювати сюжети для фільмів жахів і трилерів. Ідеї для них він черпає з життя. — Приміром, сідаю я ввечері у маршрутку, а у ній — похмурий водій зі шрамами та прищами на обличчі, — пояснює Ігор. — І вже моя уява домальовує сюжет для фільму: водій з лиховісною зовнішністю не бере гроші з пасажира, а коли той вмощується на сидіння, відчуває, що під ногами щось хлюпає. Пасажир дивиться під ноги, а там — кров. Ось тобі й зав’язка. Далі треба придумати, щоб убивцю було непросто вичислити, щоб він був людиною, на яку ніхто й не міг подумати, що вона зможе відібрати у когось життя, приміром, дитина. І сценарій готовий. Мізоцький кіносценарист орієнтується в основному на створення сюжетів комерційних фільмів, оскільки вважає, що на виховні теми давно написано у Біблії, тож повторюватися і моралізаторствувати на екрані — означає навіювати нудьгу на глядачів. Хороше ж кіно повинно приносити гроші. Правда, і в некомерційних фільмах, говорить він, бувають цікаві режисерські ходи, які потім кмітливі американці використовують у своєму комерційному кіно. Нині у доробку Ігоря налічується близько 50 кіносценаріїв та чотири романи. Останніх менше, адже сценарій можна написати і за два тижні, а ось роман потребує більше часу — мінімум півтора року-рік. — Можна було б, — розмірковує Ігор, — писати швидше, як, приміром, Дарія Донцова, але я вважаю, що якісний твір швидко не напишеш.
Кожна нормальна держава приділяє увагу кіно Жодного фільму за сценарієм Ігоря Устянчука з екрану глядачі поки що ще не бачили, хоч кіносценарист-аматор уже самостійно зняв за своїми творами чотири фільми. У майбутньому він хоче спробувати свої сили в якомусь кінофестивалі, приміром, вітчизняній «Молодості» чи, можливо, навіть у якомусь міжнародному. Звісно, добре було б, якби якась вітчизняна кіностудія зацікавилася сценаріями Ігоря. Втім, нині, вважає він, це нереально: — Торік на кіностудії імені Довженка був конкурс кіносценаріїв. Директор кіностудії Приходько хотів таким чином відібрати кращі сценарії невідомих авторів, щоб знімати за ними фільми. І мій сценарій там пройшов разом з десятьма сценаріями інших авторів. Нині ж на «Коламбію пікчерз», мабуть, потрапити простіше, ніж на кіностудію Довженка. Адже для отримання дозволу на це може пройти і півроку. В минулому році, щоб зняти фільм за сценарієм, давали п’ять днів та ще п’ять на його монтаж. Тобто це було щось реальне. І один фільм за сценаріями, які тоді пройшли, таки зняли. Втім, після помаранчевої революції все заглохло. На кіностудію прийшли якісь дивні люди. Вони встановили нові правила конкурсу. Тепер на створення фільму разом з монтажем дається лише два дні. За такий короткий термін, зрозуміло, нічого хорошого зняти не можна. Взагалі, складається враження, що у нас спеціально роблять все для того, щоб українського кіно не існувало. Кожна нормальна держава світу приділяє увагу кіно. І в Україні мали б хоч 20-30 фільмів за рік знімати. Втім, поки у цій галузі в нас не буде державної політики, українське кіно, вважаю, не буде розвиватися.
