Життя до чортиків: від яких фобій страждають українці

Страх — один з найпотужніших природних інстинктів, що оберігає нас від багатьох неприємностей. Але іноді він стає занадто нав'язливим і навіть найголовнішим, що є у людини. Він пронизує її, керує людиною і визначає всі її вчинки. Такі страхи психіатри називають фобіями і стверджують, якщо з ними не боротися, вони можуть зруйнувати життя. Медики стверджують, що до фобій схильні близько 20% населення землі.

Хлопець з останньої парти

25-річний киянин Сергій Нестеренко вісім років страждає від соціофобії — боязні людей. "Все починалося поступово, коли я навчався у дев'ятому класі, — розповідає він. — Я сидів на останній парті. А поруч зі мною — ще три таких, як і я, хлопці, для яких навчання нічого не означало. Кожен боровся за лідерство в цьому квартеті, і думав, як найдошкульніше насолити товаришам". Сергій не завжди був переможцем у цій грі. Поразки переживав болісно, кожен "прокол" обертався для нього тривогою й хвилюванням. Поступово почав вироблятися комплекс неповноцінності. І Сергій замкнувся в собі. Уже не йшлося про те, щоб підколювати когось із друзів, йому важко навіть було з кимсь заговорити. Сергій розумів, що з ним щось коїться. Він почав уникати людей навіть на вулиці і пропускати шкільні заняття. З'явилися припущення, що Сергій зв'язався з наркоманами. Зустрічі з однокласниками і педагогами доводили його до паніки, що супроводжувалася прискореним серцебиттям, запамороченням, нудотою, раптовою пітливістю, скутістю до такої міри, що він насилу міг пересуватися. Урешті зі школи Сергія відрахували, і він пішов у ПТУ. Але і там треба було спілкуватися з людьми. Коли хлопець зрозумів, що у нього фобія, вирішив поговорити з матір'ю, і вони вдвох пішли до психолога. Потім було лікування у психотерапевтів. За словами Сергія, йому все легше повертатися до нормального життя. Якщо в людному місці раптом відчуває дискомфорт, то дзвонить комусь зі своїх близьких, і розмова відволікає його від нав'язливого страху. Згадуючи першопричину своєї фобії, він тепер вважає, що йому пощастило: один з трьох його товаришів став наркоманом, другий спився, третій — в тюрмі. "Біда в тому, що в нашій школі не було жодного вчителя, який зацікавив би дітей своїм предметом, — вважає він. — Усі тільки начитували матеріал, школярі займалися хто чим хотів. Через це долі багатьох з них не склалися".

Квиток на трамвай

Скільки всього існує у світі фобій — медики не беруться точно стверджувати. Але припускають, що їх близько 40 тисяч. Хтось боїться, що йому на голову впаде цеглина, хтось — що його заколе рогами коза, а когось невідступно переслідує страх власної тіні. 30-річна киянка Вероніка Маркова вже 10 років боїться їздити в громадському транспорті. Поки вона не розуміла, що з нею відбувається, як і більшість людей, які страждають від фобій, намагалася втекти від своєї проблеми. Вона перестала їздити в громадському транспорті, залишила хорошу роботу і влаштувалася на непрестижну, аби поруч з будинком. Але коли через шість років пішла до фахівців і дізналася про свій діагноз, зрозуміла, що потрібен зовсім інший підхід. — Мені лікар пояснив, що фобію потрібно "видалити" як апендикс, — каже Вероніка. — Мрію про той день, коли забуду про свій страх. Леонід Юнда, керівник Центру психотерапії та медичної психології ТМО "Психіатрія" (Київська психоневрологічна лікарня №1 ім. Павлова): — Фобія — це нав'язливий страх, який, можливо, виникає з дитячих переживань, але частіше це не піддається поясненню. Він характеризується поведінкою уникнення чогось або когось. Зазвичай від фобій страждають люди з тривожно-недовірливими рисами характеру. Фобії передаються у спадок, їм більше піддаються жінки. Найпоширеніші фізичні ознаки фобій — прискорене серцебиття, глибоке дихання, запаморочення, пітливість, слабкість. Позбавлятися від цього нав'язливого страху потрібно поступово — за допомогою медикаментів, релаксації і поведінкової психотерапії. Людину, що страждає від якоїсь фобії, лікарі вчать не уникати об'єкта свого страху, а йти йому назустріч. Краще, коли лікування починають на самому початку захворювання, тоді з недугою можна впоратися за кілька місяців. Але якщо запустити, потрібно набагато більше часу.

Фобії відомих і знаменитих

У Наполеона Бонапарта була гіпофобія — він боявся білих коней. Письменник Микола Гоголь жив зі страхом бути заживо похованим — це один з різновидів танатофобії. Поет Володимир Маяковський страждав від мізофобії — він страшенно боявся бруду. Актрису Памелу Андерсон лякають дзеркала, і вона панічно боїться побачити в них своє відображення. Цей страх називають ейсоптрофобією. У майстра кіношних кошмарів Стівена Спілберга — клаустрофобія, він боїться замкнутого простору і ніколи не їздить у ліфті.