Навіть не уявляла мешканка Володимирця Галина П’юро, які жорстокі випробування приготувала їй доля. Дівчина з відзнакою закінчила сільськогосподарський технікум, влаштувалася на роботу. У Володимирці зустріла свою долю, вийшла заміж, народила донечку. Майбутнє уявлялось радісним та безхмарним. Та зла доля почала переслідувати родину, коли донечці виповнилось дев’ять місяців...
Молода сім’я тішилась народженням дитини, Віта росла жвавою і життєрадісною. Та коли дівчинці виповнилось дев’ять місяців і три дні — її немов підмінили. — Я дуже добре пам’ятаю, що горе розпочалося саме у дев’ять місяців і три дні, — розповідає Галина. — Дитина раптом перестала ставати на ніжки. Лікарі розводили руками, призначали десятки обстежень і згодом винесли вирок — спинальна атрофія, вроджене невиліковне захворювання спинного мозку. Сподіваючись поставити донечку на ноги, батьки кинулись до медичних світил, об’їздили десятки клінік, та все було марно: Віта так і не змогла зробити й кроку на цій землі... Через два роки в сім’ї П’юро з’явився син Юра. Невимовний біль і розпач, пов’язаний із хворобою донечки, здавалось, трішки притих. Лікарі повідомили, що хлопчик цілком здоровий, і в очах батьків засяяло щастя. Але коли Юрі виповнилось дев’ять місяців і три дні, він перестав ставати на ніжки... Розпачу батьків не було меж. Вони шукали допомоги скрізь. А двоє діток так і залишалися прикутими до інвалідних візочків. При спинальній атрофії, за словами медиків, найбільше страждають легені. Так, ослаблений організм Віти не витримав ускладнення грипу і дівчинка померла від запалення легень. — Я не знаю, де тільки сили брались на те, щоб жити далі, — розповідає пані Галина. — Але ми усвідомлювали, що потрібні сину. Коли Юрі виповнилось дев’ять років, батьки наважились народити йому братика. — Ігор народився з вагою 3600 г, — пригадує Галина П’юро, — лікарі втішали, що молодший син цілком здоровий. У шість місяців він вже сидів без підтримки. Але немов зла доля переслідувала сім’ю: рівно в дев’ять місяців і три дні дитина перестала ставати на ніжки. — Я вже почала шукати якісь містичні пояснення своєму горю, адже чомусь так дивно збігалися цифри, — говорить Галина. — Але об’їздивши різних знахарок і шептух, усвідомила, що вони лише наживаються на моєму горі... Двоє хворих дітей на інвалідних візочках потребували постійного догляду. А в сім’ю прийшло нове горе: глава сімейства отримав травму хребта, яка прикувала його до ліжка. Півтора року жінка розривалася між хворими дітьми, паралізованим чоловіком і чималим господарством: — Лікарі сказали мені відразу, що у чоловіка немає шансів стати на ноги, але він так вірив, що колись зможе ходити... Він помер, коли йому було 38... Галину охопив такий невимовний відчай, що хотілося вкоротити собі віку. Але сумні очі хворих діток зупиняли її від фатального кроку. Вона усвідомлювала, що потрібна синам, і мусила жити. Хлопчики були дуже здібними до навчання, Ігор вже вмів читати у чотири роки, Юрко був відмінником... Був. Тому що чотири роки тому його не стало. Хлопчик дуже мріяв освоїти комп’ютер і почати працювати, щоб допомогти мамі. Та йому судилося прожити всього 16 років... — Найбільше, знаєте, що ранить в цьому житті? — говорить пані Галина. — Людська черствість. Щоб якось прогодувати дітей, я влаштувалася на роботу прибиральницею у районне управління міліції. Попереднє керівництво, знаючи мою ситуацію, дозволило мені прибирати приміщення до початку робочого дня або після його завершення. Та коли змінився керівник, мені поставили умову бути присутньою на роботі цілий день. Зрозуміло, що я не могла залишити хворих дітей надовго самих і змушена була написати заяву на звільнення... У липні я поховала Юру, а в грудні мене змусили звільнитись з роботи... Та горе і несправедливість не зламали жінку, її серце не стало черствим і байдужим. Ніби на доказ цьому у сім’ї з’явилося двійко прийомних — Василинка і Богдан. — Я хотіла спочатку Богданчика лише взяти, а виявилося, що у нього ще менша сестричка є. Не розлучати ж рідних, — говорить жінка. Нині Ігор навчається в сьомому класі, вчителі приходять до нього додому. Він дуже здібний школяр. Допомагає робити домашні завдання прийомним братику і сестричці. Василинка зараз четвертокласниця, а братик старший від неї на рік. Пані Галина впевнена, що у неї вистачить сил поставити на ноги всіх трьох дітей. І вірить, що зла доля таки перестане переслідувати її сім’ю.
