40-річний рівнянин Ігор Трофимчук бачив сонце лише в дитинстві. Невиліковна недуга прирекла його на життя у суцільній темряві. Але незважаючи на удари долі, цей чоловік зумів зробити все, щоб його життя було повноцінним. Ця людина викликає не співчуття, а повагу.
Ігор народився у родині студентів-медиків у Івано-Франківську, які після завершення навчання приїхали працювати до Рівного. Саме тут їхньому первістку діагностували запалення сітківки ока. Трирічний Ігор дуже швидко втрачав зір. Батьки-лікарі об’їздили десятки клінік, сотні фахівців. Та все було марно... Як розповідає Ігор, з дитинства у нього збереглися дуже яскраві спогади: сліпуче сонце, блакитне небо і усміхнене обличчя мами. Усвідомлюючи, що сину потрібний спеціалізований навчальний заклад, батьки відправили Ігоря на навчання до школи для незрячих дітей у Львові, після закінчення якої він став студентом Кисловодської медичної школи. — Роки навчання були насичені подіями і новими знайомствами, — розповідає Ігор. — Ми жили звичайним студентським життям: вчилися, займалися художньою самодіяльністю, відвідували дискотеки, багато читали. Вимоги до навчання у школі були дуже високими, ми досконало вивчали анатомію людини, курси педіатрії, терапії, хірургії. Із нас готували справжніх медиків. Пригадує Ігор і кумедний випадок із студентського життя. На першому курсі він жив, винаймаючи квартиру, і дуже мріяв переселитися в гуртожиток до друзів, але кількість місць була обмежена. Та коли керівництво школи почуло спів Ігоря на сцені, вирішило таки надати здібному студенту місце в гуртожитку. — Так я собі місце в гуртожитку й «виспівав», — жартує Ігор. Після закінчення навчання Ігор почав працювати масажистом у профілакторії Рівненського державного гуманітарного університету, де працює й нині. Згодом за сумісництвом почав працювати в одному із салонів краси у Рівному. У 1993 році Ігор одружився із сусідською дівчиною Наталею. Весілля Трофимчуків відбулося за всіма українськими звичаями. — Наталя товаришувала із моєю молодшою сестрою, — розповідає Ігор, — вони удвох сиділи за партою, частенько удвох виконували домашні завдання. От я і вподобав собі дружину. Хоча багато моїх знайомих, почувши, що Наталя педагог, думають, що я її на масажному столі знайшов. Нині Наталя та Ігор виховують 14-річну донечку Марійку, яка навчається в українській гімназії у Рівному. — Оскільки я втратив зір, натомість розвинулися такі додаткові функції, як дотик, слух та нюх, — розповідає Ігор. — Відчуття дотику особливо допомагає в моїй роботі. А роботу свою я дуже люблю. Окрім роботи, Ігор має ще багато захоплень. Він читає за системою Брайля та відвідує обласну бібліотеку у відділі для незрячих користувачів. Також товаришує з комп’ютером, у домашньому архіві зберігає 66 тисяч книг у МР3 форматі, які озвучені спеціально для незрячих людей. А ще Ігор цікавиться поезією, неодноразово публікував у місцевій пресі власні творчі доробки. — І життя не таке уже й кепське, — стверджує Ігор, — просто треба частіше думати про світле та про хороше.
