Ми не будемо розповідати вам про «лохотрон», в якому під приводом виграного призу у вас забирають усю наявну при собі (а іноді й ту, що зберігається вдома) готівку. Не будемо говорити і про «підкидного», коли, виявивши під ногами гаманець, який випав у «випадкового перехожого», ви розстаєтеся не тільки з грошима, виявленими вами під час огляду знахідки, але і зі своїми, кров’ю і потом заробленими купюрами. Подібні випадки вже описані у всіх газетах і показані по телебаченню, так що людина, яка попалася на подібний трюк, або занадто наївна, або повний ідіот. На жаль, шахраї розуміють це і, втративши надію знайти такого «дурника», постійно видумують нові, все витонченіші способи обману. Про подібні «новинки», що з’явилися останнім часом, і піде розмова в нашому матеріалі.
Фірма віників не в’яже Повальне безробіття змусило багатьох власників особистого автотранспорту зайнятися приватним перевізництвом. Напевно, кожен водій, який «таксує» за гроші, на свій страх і ризик, мріє влаштуватися «на фірму» з постійним, стабільним заробітком і відпусткою за рахунок підприємства. Шахраї врахували цей фактор і відразу придумали спосіб експропріації коштів і в без того не багатих «приватників». Шахраї заздалегідь обирають «жертву» з числа «приватників», які постійно чергують біля вокзалів та аеропорту. Рідко, але буває, що майбутнього «лоха» вербують, випадково сівши в салон його автомобіля. Дорогою імпозантний чоловік (рідше двоє), з «мобільником», у строгому діловому костюмі й вражаючим портмоне, ненав’язливо заводить розмову про невдячну працю «таксистів». Поступово він переводить тему на фірму (якою нібито володіє) і повідомляє, що їм саме потрібна людина на посаду водія. Оклад, відпускні й пільги за рахунок фірми майбутньому працівнику гарантують. Розмова ведеться так, що через якийсь час «приватник», який сидить за кермом, починає машинально вважати себе найкращим кандидатом на роль водія фірми. При виході з авто клієнт переплачує, гордо заявивши, що здачі не треба, і запитує, чи не хотів би власник автомобіля попрацювати на нього. Дехто відразу запитує адресу, куди завтра під’їхати і приступити до роботи. Дехто, як розумніший і обережніший, обіцяє подумати. У цьому випадку «роботодавець» залишає візитку з номерами телефонів і дає на роздуми один день. Як правило, «приватник» обов’язково зателефонує, хоча б з цікавості. Перший робочий день розпочинається з того, що «приватника» просять приїхати на десяту годину за такою-то адресою і забрати «шефа» (квартира «шефа», як правило, наймається подобово на один день або він просто чекає авто в під’їзді випадково обраного будинку). Забравши майбутнього «патрона», водій везе його спочатку в офіс (як правило, це будинок офіційного вигляду, у під’їзді якого на якийсь час і ховається шахрай), а після того везе на склад, де тому нібито потрібно домовитися про купівлю-продаж значної партії оргтехніки. На складі (а точніше, звичайній, заздалегідь знятій квартирі, де всі двері в кімнатах зачинені і є два-три охоронці в камуфляжі), їх зустрічає купа «паперів» і коробки з оргтехнікою, проте хазяїна всього цього добра не спостерігається. Один із хлопців у плямистій формі просить дочекатися «шефа», який щойно виїхав у службових справах і обіцяв повернутися протягом години. Прибулі, звісно ж, погоджуються почекати. Близько години проходить за безцільними розмовами, проте власника оргтехніки як і раніше немає. Охоронці ліниво починають грати в карти. Через якийсь час до них приєднується і новий шеф «приватника», який нібито помирає від нудьги. Через кілька конів гравці пропонують приєднатися і «приватнику». Як правило, той, вирішивши, що його таким каверзним чином вирішив перевірити «на вошивість» новий шеф, відмовляється. Гра продовжується. Ставки мінімальні — картярі грають мало не на інтерес. Раптово один з них роздає карти на п’ятьох (зазвичай це новий «шеф» «приватника»). Бажаючи уникнути «штрафу» за неправильну роздачу, він пропонує зіграти своєму новому підлеглому. Не бажаючи з перших днів псувати з начальником стосунки, той погоджується. Далі все йде, як звичайно — спочатку «приватник» виграє дрібні суми, а потім програє значні. Оскільки з «шефом» вони грали на пару, розкошелюватися доводиться обом. Найчастіше «приватнику» доводиться з’їздити додому, щоб повністю повернути «борг честі». Іноді, щоправда, буває, що той, хто програв йде «у відмову», але тоді «охоронці» починають йому докоряти за нечесність, а майбутній начальник потихеньку просить розрахуватися і обіцяє завтра ж відновити всю суму. Забравши нарешті «зразки» (у коробках) довгоочікуваної «оргтехніки», «компаньйони» роз’їжджаються по домівках, домовившись зустрітися наступного дня біля офісу. Яким же є подив «приватника», коли він дізнається, що фірми з назвою, зазначеною на «візитці», у природі не існує, а «директора», з яким він вчора грав у карти, ніхто не знає. Навіть якщо бідолазі якимось чином і вдасться розшукати цього «начальника», довести факт шахрайства практично неможливо.
На базарі не зівай Ринок — це місце, де можна стикнутися з будь-яким видом шахрайства, проте є й специфічні, властиві тільки цьому місцю види. Перший з них — «ширма», напевно, залишив без заробітку не одного реалізатора і позбавив грошей багатьох простодушних покупців. Суть цього методу в тому, що до контейнера, де довірливий клієнт уже виклав на прилавок свій гаманець, під видом покупців підходить людини дві-три. Розглядаючи одну річ за іншою, вони накривають гаманець імовірної жертви і, потихеньку витягнувши його, передають ще одному спільнику, який ніби випадково йшов мимо. Щойно купа речей на прилавку розсмоктується, жертва виявляє пропажу грошей і піднімає гвалт. Шахраї усіляко співчувають, підбадьорюють і навіть нерідко виступають у ролі понятих, проте гаманець, як правило, не знаходиться. За тим же принципом відбувається і більшість крадіжок товарів у реалізаторів. Ще один метод — «перекидень», розрахований винятково на продавців. Все знову ж дуже просто. До торгового контейнера підходять відразу декілька клієнтів (нібито між собою не знайомих) і починають розглядати одну річ за іншою, попутно цікавлячись її якістю і країною-виробником. В одного з потенційних покупців, який вже пакує придбану обновку, в руці затиснене велике портмоне і велика грошова купюра (звичайно номіналом 100-200 гривень). Товар вже лежить у торбі, й покупець просить дати здачу. Продавець, відвернений розмовами з іншими «клієнтами», спантеличено дивиться на руки покупця, де як і раніше затиснене портмоне, але грошової купюри вже не спостерігається. Вирішивши, що взяв «у запарці» гроші за товар і забув, реалізатор з вибаченнями починає відраховувати здачу. Звідки ж йому знати, що шахрай. скориставшись тим, що продавець відволікся на іншого покупця, швидко перевернув портмоне в руках і грошова купюра зараз знаходиться між портмоне і долонею зловмисника. Буває, що продавець, не виявивши в себе «у касі » купюри потрібного номіналу, піднімає крик. У цьому випадку зловмисник посилається на жарт або забудькуватість і, повернувши товар або гроші, йде далі, підшукуючи нового «лоха». Затримувати його марно — довести факт шахрайства в подібних випадках практично неможливо. Ще одну аферу, спрямовану винятково на реалізаторів, причому з дрібнокримінальними нахилами або які страждають надлишком жадібності, все частіше почали практикувати шахраї. Суть її в тому, що до контейнера, де торгують дорогою шкірою або виробами з хутра, підходить середніх років чоловік інтелігентного вигляду і просить показати товар. Оглянувши декілька курток і шуб, покупець нарешті вирішує приміряти одну з них. Діставши з кишені товсту пачку грошей (купюри звичайно великого номіналу) і сунувши їх у кишеню свого старенького плаща, він знімає його, передає продавцю, а сам приміряє «обнову». Як правило, продавець, знайшовши момент, намагається витягнути з кишені покупця гроші (хоча б декілька купюр), але тут його ловить за руку власник плаща. Відразу знаходиться декілька «випадкових» свідків того, що відбулося. Розуміючи, що «влип», реалізатор згоден відшкодувати покупцю моральні збитки, в якій би сумі це не виражалося, аби не викликали міліцію. Був навіть випадок, коли шахраї, діючи за подібним сценарієм, зуміли «засадити» свою жертву за грати, причому на цілком законних підставах. Справа розгорталася так — циганка, яка пропонувала на барахолці, але не з контейнера, а прямо на вулиці шкіряну куртку, наважилася обчистити нічим не примітного чоловіка, який сунув у кишеню свого пальто (прямо в неї на очах) велику суму грошей. Ледве потенційний покупець зняв пальто і передаючи його циганці, приміряв куртку, «торговка» кинулася бігти і швидко зникла в базарній товкотнечі. Яким же був її подив, коли оглянувши кишені «трофея», вона виявила лише наскрізні дірки. Здогадавшись, що чоловік обдурив її й сунув гроші крізь дірку в кишеню штанів, заволодів шкіряною курткою, циганка мало з глузду не з’їхала від люті. Добряче побігавши по ринку в пошуках шахрая, вона нарешті знайшла того самого чоловіка, який ходив у її «шкірянці». Проте розлучатися з обновкою він аж ніяк не збирався і послав жінку подалі. У сварку, що розгорілася, втрутилися охоронці ринку, а потім і міліція. Циганка, яку охопив праведний гнів, нічого не приховавши, розповіла, як все було насправді. Розсудивши все за законом, охоронці порядку змусили чоловіка віддати шкірянку, повернули його пальто і відпустили. Циганка ж постала перед судом і одержала два роки позбавлення волі. З погляду закону, справедливість восторжествувала — мати дірку в кишенях ніхто не забороняє, тоді як втеча з чужим плащем розцінюється Кримінальним кодексом як спроба грабежу.
Дрібниця — але неприємно Інші способи обману, про які ми збиралися розповісти сьогодні, розраховані на невеличкий прибуток і працюють за принципом — «не якість, а кількість». Перший з них — «відволікання». Уявіть, що ви, роз’їжджаючи містом на власному автомобілі, зупиняєтеся на сигналі світлофора, на пожвавленому перехресті або навіть на автостоянці. До вашого віконця підходить миловидна дівчина або хлопець, з обличчям типового уродженця сільської глибинки, і просить підказати, як знайти таку-то вулицю (театр, кінотеатр, музей і т.п.). Ви, як корінний житель міста, починаєте розповідати, як «туристу» дійти або доїхати до потрібного місця. У цей час його напарник підходить до авто з іншого боку і через відкрите віконце потихеньку витягає сумочку або портмоне, яке ви залишили на пасажирському сидінні. Навіть якщо ви вчасно помітили, що вас обікрали, злодій втікає швидше, ніж ви встигаєте відчинити дверцята, вискочити з салону і кинутися в погоню. Зрозуміло, що ви одразу хапаєте за руку «туриста», який відволікав вас, і везете його в міліцію. Проте довести, що він був у змові зі злодієм, вам навряд чи вдасться. Іноді шахраї вистежують майбутню жертву декілька днів і чекають, коли вона обміняє гроші в обмінному пункті або одержить зарплатню. У цьому випадку злочинці влаштовують справжню виставу з проколом колеса і, скориставшись тим, що водій вийшов з салону, щоб усунути несправність, скоюють крадіжку. Але так вчиняють тільки з серйозними «клієнтами». Здебільшого ж цей метод розрахований на звичайних людей, які необачно думають, що в салоні власного автомобіля ніщо не загрожує їхньому майну. Ще один спосіб — «філантроп», спрямований винятково на обман пенсіонерів, полягає в наступному. Пристойно одягнена молода людина підходить на вулиці до літніх людей і з чемною посмішкою заявляє приблизно таке: «Наш банк проводить акцію допомоги пенсіонерам. Ви кладете на рахунок визначену суму, і щомісяця вам «капає» з неї 50%». Молода людина телефонує кудись по мобільнику, щось із кимось активно обговорює — загалом, вгода укладається на місці. В обмін на гроші пенсіонеру видають якийсь папірець, з яким він повинен прийти у філію банку, розташовану в іншому кінці міста. Звісно, ніякої філії, як, втім, і самого банку в природі не існує. Знайти обманщика і довести, що він шахрай, знову ж практично нереально. Інший, останній на сьогодні спосіб, можна умовно назвати «квартирант». Суть його полягає в тому, що молодий хлопець, дівчина або рідше «сімейна пара» орендують квартиру подобово. Звичайно, хазяї, які думають лише про те, як не втратити клієнта, не наполягають на пред’явленні документів, які посвідчують особу. Як тільки угода оформляється і власник видає їм ключ, квартиранти в той же день йдуть на «п’ятачок» зі здачі квартир в оренду і, відрекомендувавшись господарем, пропонують зняти цю ж житлоплощу першому зустрічному «лопуху». При огляді квартири укладають усний договір про оренду від місяця до півроку. Отримавши з квартиранта плату вперед і залишивши «свої» координати, шахраї зникають. Наступного дня, коли приходить справжній хазяїн житла і пояснює, що це житло здане тільки на добу, новий мешканець відчуває справжній шок і йому не залишається нічого іншого, як забути про віддані шахраям гроші й шукати інший притулок. Порадити в цьому випадку, як, втім, і у всіх інших, можна тільки одне — будьте пильні. Перевіряйте документи, коли є така можливість. Намагайтеся орендувати житлоплощу через друзів і знайомих. Уважно стежте за своїм гаманцем або портмоне, не викладайте їх будь-де. Старанно зачиняйте вікна і дверцята свого автомобіля, навіть якщо вирішили покинути його салон всього лише на хвилину, і дивіться навсібіч, зупиняючись на перехрестях. Загалом, намагайтеся бути уважними, не піддавайтеся спокусі швидко і легко розбагатіти. Не вірте нікому з тих, хто обіцяє вам безплатно допомогти у вирішенні ваших проблем, і в жодному разі не тягніться до свого гаманця доти, доки точно не пересвідчитеся — чи потрібно вам діставати свої гроші.
