Звіролови За нашими законами тому, хто знущається над тваринами, нічого не буде. Все, що ми можемо, — оточити їх нашим презирством

1650 0

Бездомні тварини — одна із найболючіших проблем міста. Можливо, тому, що вона не тільки соціальна, але й багато в чому моральна. Ставлення до безпритульних Мурок і Шариків — це своєрідний тест для сучасної людини: наскільки вона готова жити в цивілізованому суспільстві. Вона може не любити їх або бути до них байдужою. Але якщо її мораль дозволяє їй вбивати або потурати цьому... Зайнятися журналістським розслідуванням після дзвінка в редакцію Людмили Олександрівни нас спонукала «критична маса» подібних звернень. Мінімум двічі-тричі на місяць, а то й частіше, у «Газету... « телефонують люди, які плачуть: «Допоможіть, у нас у подвір’ї живуть коти (кішка з котенятами, декілька котенят). Їх годують всі сусіди. А їх хочуть отруїти (або вже отруїли). Що можна зробити? Сил же немає дивитися на те, як вони вмирають». А ми нічим допомогти не можемо — немає поки в Україні закону, за яким за жорстоке поводження з тваринами можна посадити у в’язницю або хоча б оштрафувати тисяч на п’ять. Не спромоглися поки наші парламентарі його прийняти. Але після розмови з Людмилою Олександрівною, як кажуть, терпець увірвався.

Кішка вигодувала чужих котенят. Але їх це не врятувало Котяча сім’я, яка складається з двох кішок і глави сімейства, жила в сусідньому подвір’ї, і мешканці будинку №85 на вулиці Саксаганського, і жінки, які торгують поруч на імпровізованому базарчику, підгодовували їх. Ганна Сергіївна, пенсіонерка, їздила щодня із Соломенки — возила їм їжу. Нелегальні мешканці не дуже подобалися сторожу. Він лаявся, що коти із настанням холодів почали тулитися до авто, точніше, до теплих моторів: — Хочете годувати, годуйте їх у себе. І жінки — Любов Іванівна, Люба Пінчук, двірник Неля, Ганна Сергіївна — переманили кішок у подвір’я 85-го будинку. Це було в жовтні. У кішок народилися котенята: в однієї — троє, у другої — четверо. Кіт загинув у зубах собаки. А малята підростали. Потім одна з мам потрапила під машину і могла тільки повзати, перебираючи передніми лапками. Люба Пінчук забрала її до себе додому. А друга кішка, побачивши, що котята залишилися без мами, прийняла їх і годувала всіх сімох. Люди, які доглядали за ними, обладнали тимчасове зимове житло: у двірницькій коморі прорізали віконце й у кутку облаштували їм спальне місце. Щодня приносили поїсти. Причому Любов Іванівна, жінка похилого віку, яка живе в цьому будинку, по кілька разів спускалася вниз, забирала їжу, розігрівала її й знову зносила вниз. А за порядком (щоб мисочки були чистими і недоїдки не валялися) стежила двірник Неля. І всі їх любили: і мешканці, й ті, хто працює неподалік. У подвір’я виходять під’їзди двох фірм, і одна із працівниць, коли котята підросли, забрала до себе і другу кішку. Чекали, коли потепліє, щоб віддати по домах і котят. Не встигли.

Не впійманий — не злодій? Можливо, коти комусь і діяли на нерви. Хоча мешканці це заперечують. У майстра Олени Петрівни — інша думка. Вона стверджує, що це пенсіонери не протестували проти того, щоб котята жили в подвір’ї. А молодь обурювалася. Тому майстер вимагала, щоб Неля «по-хорошому» забила дірку, через яку котята бігали в комору поїсти. Мовляв, санепідстанція може пред’явити претензію — вони бліх розводять. — Незабаром заберуть всіх, тоді і заб’ю, — відповідала Неля. У перших числах лютого її звільнили. Про причини звільнення сама Неля говорити не захотіла. Ми в цьому розбиратися не будемо: не в цьому суть. На її місці з’явився новий двірник — Тетяна. Це було кадрове влучення в «десятку»: та, за розповідями очевидців, якщо заставала котят у коморі, била їх чим попало. Ми не можемо стверджувати, що отруту кошенятам підклала саме вона або хтось за її наказом. Хоча мешканці в розмові з журналістом «Газети...» одноголосно стверджували: це зробив жек. Посилалися на одного працівника (просили не називати його імені), який розповів, що купили щурячої отрути і розклали отруєну їжу. — Які пацюки? — нерівним голосом запитує мене Любов Іванівна. — У нас з тих пір, як оселилися коти, жодного пацюка ніде ніхто не бачив. Контейнери закриті, смітника немає. Немає в нас пацюків. Кому ж тоді розклали отруту? Олена Петрівна причетність до отруєння котів заперечує: — У мене вдома живе кіт, як би я могла отруїти кішок? І отрут у нас на руки нікому не видають — ні мені, ні двірникам. Якщо є необхідність, наприклад, з’являються щурячі сліди, ми звертаємося в санепідстанцію. Вони самі обробляють пшеницю і приносять її, самі й розкладають. Коти ж не їдять пшеницю. Але останнім часом у нас обробок не було — хоч журнал подивіться. Кошенят отруїли вночі. Вранці Неля прийшла в комору, але рятувати вже було пізно. Двоє, сірий і рудий, лежали на підлозі, з рота сочилася кров’яна піна, з ануса — рідкий кал. Вони вмирали більше доби. Я не могла слухати Любов Іванівну, коли вона намагалася розповісти, як плакав рудий. Він все розумів, він вмирав у свідомості. У неї й у Ганни Сергіївни почалися серцеві напади (жінка перенесла інфаркт). Навіть люди молодші не хотіли говорити зі мною на цю тему, а я, задаючи запитання, почувала себе катом. Чому себе не відчувають катами ті, хто це зробив? Якщо ви хотіли вбити їх, вбийте швидко — проявіть хоч краплю милосердя. Я вже не кажу про те, що, судячи із симптомів, кошенят отруїли отрутою, явно небезпечною для людей.

То люди ми чи нелюди? Звичайно, присутність бездомних котів у місті подобається не всім. Вони й співають навесні, й розборки влаштовують, і мітки ставлять, і кошенят народжують. Але ж їх природа створила так само, як і нас. І вони мають таке ж право на життя, як і ми. То чому ми дозволяємо собі витісняти їх із життєвого простору? За яким правом вирішуємо: кому жити, а кому і не обов’язково? Причому коштує таке рішення — копійки. Пакет отрути можна купити безперешкодно за 2-3 гривні. І цькувати всіх підряд без усякої там санепідстанції! Троє кошенят поки живі. Але після того, що сталося, вони панічно бояться всіх, навіть тих, хто їх годує. Вони ховаються в дірку в паркані, а мисочки з молоком їм тепер ставлять біля авто, припаркованих у подвір’ї. Красеня рудого котика хотіла забрати жінка похилого віку. Впіймати впіймала, але бідолаха так дряпався і кусався, що довелося відпустити. А раніше вони були цілком ручними! Встановити, хто ж кинув кошенятам отруту, нам не вдалося. Але це в даній ситуації не так вже й важливо. Страшно те, що такі люди є. І вони знаходяться поруч із нами.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також