Як часто буває, книжка побачила світ завдяки особистій зацікавленості заступника міського голови Галини Кульчинської. За її словами, на одній з нарад вона побачила тези доповідей, які підготував Жив’юк, що її дуже зацікавило. Наявність такої кількості уже готових історичних матеріалів про різні аспекти встановлення радянської влади в області Кульчинську здивувала. Вона запропонувала Жив’юку видати книгу, і тут вже здивувався сам історик. Усі наукові статті він готував для спеціалізованих видань, навіть, з його слів, не сподіваючись побачити їх в одній книзі.
Зокрема, автор розповідає про репресії проти акторів рівненського театру та місце, яке посідав заклад культури у системі радянської пропаганди. Досить докладно Жив’юк вивчив і долю в’язнів рівненських тюрем, багато з яких загинули під час масових розстрілів на початку війни. Один з розділів автор відводить першому секретарю Рівненського обкому партії Василю Бегмі — керівнику області з 1939 року, ім’ям якого була названа одна з рівненських шкіл.
Намагається автор дослідити і те, як радянська влада використала так звану дерманську трагедію (знайдені останки людських тіл у криниці) проти «українських буржуазних націоналістів», буквально «призначивши» винних.
Видання розраховане на нешироке коло читачів, зокрема, на любителів рівненської історії, професійних дослідників, студентів та учнів. Усього видано 500 примірників.
