Зручний та комфортний світ цілком може існувати. Достатньо лише змінити спосіб мислення та усвідомити, що комфортний простір - це не лише зручність, а ще й безпека життя та здоров'я.
А ви б хотіли жити у світі, зручному та доступному? Світі, в якому б ви не відчували дискомфорту в користуванні громадським транспортом, здійсненні покупок у супермаркеті, проведенні електронних платежів, отриманні консультацій чи послуг? Світі привітному та орієнтованому на ваші інтереси, потреби, а основне – можливості? Скажете, нереально. Але ж мобільні телефони, персональні комп’ютери, планшети й чимало інших винаходів теж колись видавалися фантазією, а нині є звичайними у користуванні. До того ж хтось вірить, що описані Гербертом Веллсом подорожі в часі теж стануть реальністю.
Відповідно зручний матеріальний світ ми цілком можемо творити самостійно. Для цього достатньо лише нейтралізувати думку: «Це неможливо», замінивши її іншою: «Немає нічого неможливого».
Суспільство дуже неоднорідне за різними показниками: етнічними, культурними, мовними, релігійними, але, якщо ці показники можна долати освітою, то найбільше нас різнить спосіб сприяння світу та себе в ньому. У кожного із нас по-різному формується свідомість, ми маємо різний ступінь сприйняття та засвоєння інформації, різні потреби, різну швидкість реакції. Те, що один може осягнути за кілька хвилин, інший може опановувати день, два чи місяць. Проте специфіка світосприйняття жодним чином не має обмежувати людину в можливості самореалізації, отримання певних благ, можливості відстояти свої законні права й почуватися при цьому комфортно. Аби людиною бути, людиною себе потрібно відчувати. Важливу роль у цьому відіграє середовище, в якому перебуваємо. Дуже бажано, аби це середовище було зручним та привітним кожному, незалежно від можливостей та запитів.
Як часто ви користуєтеся громадським транспортом? Чи часто проводите електронні платежі? Чи бувало, що вам доводилося вистоювати довжелезну чергу в супермаркеті, що аж зводило спину?
А спробуйте якось заплющити очі й зайти до маршрутки, а ще візьміть дитячий візочок та спробуйте розміститися у транспорті з ним, або ж перевезіть об’ємний багаж. Правда ж, про зручність уже якось не йдеться.
Виходить люди, які мають певні проблеми зі здоров’ям, маленьких дітей чи не мають власного транспорту, але мусять перевозити з собою багаж чимось гірші решти?! Аж ніяк. Вони мають такі ж самі права, як і усі, й абсолютно заслуговують на те, щоб бути активними членами суспільства. Чому ж так часто ми свідомо витісняємо їх, заразом і самі мало дбаємо про власний комфорт? Адже, наприклад, низький вхід до громадського транспорту, зручна, без вибоїн дорога, двері до магазину, які легко та зручно відчиняються, читабельний розклад руху транспорту на зупинці, банкомат, до якого не треба підстрибувати – це ознака комфортності до доступності середовища, а не щось далеке й недосяжне. Все це вияви універсального дизайну.
Про це поняття в Україні заговорили віднедавна, коли різні міжнародні організації, такі як ООН, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) почали активно оприлюднювати дані, в яких йдеться про глобальну тенденція до старіння населення. За прогнозами ООН, до 2050 року в світі буде як мінімум 30% людей похилого віку. А ще близько 10% населення – це люди з інвалідністю. Тобто ті, кому зручність та доспутність простору особливо важлива.
Відповідь на такий запит до зручності у понятті, яке називаємо універсальним дизайном.
Його завдання полягає в полегшенні життя кожного завдяки доступності продуктів, послуг, спілкування великій кількості людей із мінімальними затратами ресурсів. Пригадайте вже класичну рекомендацію коучів, бізнес-тренерів про те, що хороший результат, той який вимагав від вас мінімальних зусиль. Застосувати це правило можна, як до укладенні бізнесового договору, так і до банального відкривання дверей у вашому під’їзді. Погодьтеся, що відчиняти двері легким поштовхом руки, значно краще, ніж навалюватися на них усією вагою. Інший приклад зі сфери освіти. Мабуть, менше батьків скаржилося б на незацікавленість дитини чи складнощі в отриманні освіти, якби навчальні програми й умови їх впровадження були орієнтовані не тільки на вроджених відмінників. Адже діти мають дуже різний навчальний досвід та можливості сприймати інформацію.
Універсальний дизайн – це середовище, в центрі якого потреби та бажання людини, не залежно від її можливостей. Це 7 важливих принципів, які однаково актуальні для будь-якого члена суспільства.
Принцип 1 – Рівність та доступність використання
Принцип 2 – Гнучкість використання
Принцип 3 – Простота й інтуїтивність використання
Принцип 4 – Доступно викладена інформація
Принцип 5 – Терпимість до помилок
Принцип 6 – Малі фізичні зусилля
Принцип 7 – Наявність необхідного розміру, місця, простору
Виходячи із них можна зробити висновок, що універсальний дизайн потрібний усім, але він особливо необхідний:
- батькам із малолітніми дітьми;
- дітям у школах;
- пацієнтам у лікарнях;
- людям похилого віку;
- людям з інвалідністю;
- вагітним жінкам;
- людям з великою масою тіла;
- людям низького чи високого зросту;
- будь-якій людині, якщо в певний період часу вона менш уважна або менш мобільна;
- педагогам, які мають інвалідність та хочуть займатися улюбленою справою;
- батькам, які мають інвалідність;
- представникам громадських організацій, які опікуються особами з обмеженими функціональними можливостями;
- представникам публічної влади (як правило в освітніх закладах розташовуються виборчі дільниці; для проведення семінарів, тренінгів та подібного).
Якщо раніше я переймалася комфортністю простору, але часто сама пристосовувалася до нього, то тепер замислююся, а чому ми дискомфортом так часто ускладнюємо собі життя?
Приміром, чую від молодих мам, які проживають у багатоквартирних будинках, що за умови непрацюючого ліфта, дитина часто гуляє суто на балконі, бо спуститися із дитячим візочком із 6, 7, 11 поверхів – зарядка ще та, яка може запросто зашкодити здоров’ю мами й бути небезпечною, як для неї, так і для малечі. Або громадський транспорт у Рівному. Надто «улюблений» 39 маршрут, де водії, мабуть думають, що пасажирам достатньо їхати однією ногою, а іншою бігти, бо ж графік. А пасажир нехай сам переймається тим, чи цілий дістанеться місця призначення.
Власне все це я до того, що комфортність середовища залежить від рівня усвідомлення потреби власної безпеки та розвитку мисленнєвого потенціалу.
Замислитися про очевидне мене змусила Школа універсального дизайну, яка відбувалася у столиці, в рамках Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам людей з інвалідністю в Україні», що впроваджується Програмою розвитку ООН у співпраці з Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародною організацією праці (МОП) за підтримки Партнерства ООН з питань реалізації прав людей з інвалідністю.
Захід актуалізував чимало проблем безпечності нашого довкілля, які хоча й помічаєш щодня, але за звичкою, не надаєш значення. А, насправді, від грамотної організації простору часто, якщо не завжди, залежить здоров’я, а й навіть життя.
