Після наших військових в Афганістані залишилися сотні дітей зі слов’янськими обличчями. Але ця тема і зараз під забороною. «Ми носимо на собі незриму печать, яку не змиєш, — живий доказ того, що в наших матерів була любов із «невірними». Це слова Джамілі. Останній рік вона працює на радіо Кабула. Її дім знаходиться на сусідній вулиці — всю дорогу вона йде, постійно озираючись. «Я знаю, що за мною ніхто не стежить, але не можу позбутися відчуття страху», — пояснює вона. Подружки на радіо бравірують тим, що після скинення влади фанатиків із «Талібану« можна приходити на роботу в заборонених джинсах, але Джаміля з’являється на порозі офісу в безформеній блакитній паранджі, що викликає усмішки. Зачинившись у кабінеті, вона переодягається в європейський одяг і виходить у коридор, не забувши накинути на голову мусульманську хустку — дупатту. Джаміля носить паранджу вже десять років і тільки в щільних складках тканини почуває себе в безпеці, йдучи вузькими кабульськими вуличками.
«Один Аллах знає, що моїй сім’ї довелося пережити за ввесь цей час, — нервово здригається вона, — краще взагалі не згадувати. Паранджа стала моєю другою шкірою». Її бліде обличчя, обсипане веснянками, облямовує лляне волосся, ніс картоплею, припухлі губи і насторожені зелені очі. Мати стверджує, що вона як дві краплі води схожа на свого батька — 30-річного офіцера з-під Краснодара, який виконував «інтернаціональний обов’язок» в Афганістані двадцять років…
Знімки батька довелося спалити — Навіть у надмірно відвертих перебудовних газетах ніколи не обговорювалося, що наші солдати й офіцери в принципі могли мати любовні стосунки з афганськими жінками, — знизує плечима відомий російський політик, який у 1981 році проходив службу в Мазарі-Шарифі. — Але Джаміля явно не єдина така дитина — я думаю, їх були сотні. Ви скажете — це неможливо: Афганістан — мусульманська держава, народити від «невірного» для місцевої жінки дорівнює самогубству. Навіть якщо іноземець захоче одружитися з афганкою, йому буде потрібно прийняти іслам, народження дитини поза шлюбом суворо заборонене Кораном. Все правильно, крім одного — через цю країну за десять років пройшов МІЛЬЙОН молодих і здорових чоловіків у військовій формі, які сумували за жіночою ласкою. Саме тому траплялося всяке, хоча й у нас, і в Афганістані цього досі не визнають. …»Тата Сашу» Джаміля пам’ятає слабко — окремими уривками: він приходив до них додому не так уже часто, здебільшого ввечері. Стандартні дитячі спогади: тато бере її на руки, підкидає догори і жартує російською. Ця мова теж закарбувалася в неї в голові, але зовсім трішки: вона намагається говорити, перекручуючи слова, як п’ятирічна дитина, вимовляючи «матуся» і «татусь». У пам’яті залишилося, що батько звав її Оленкою, але після того як він зник, їй довелося звикнути до афганського імені. «Мама довго мовчала про те, куди він подівся, — розповідає Джаміля. — Виявилося, за три місяці до виведення військ Сашу поранили під Хостом, відвезли на операцію в Ташкент. Якщо вірити мамі, батько обіцяв повернутися за нами, щоб відвезти в СРСР і там одружитися на ній. Але він не повернувся. Мама ніби збожеволіла — оббивала пороги радянського штабу в Кабулі, показувала його фото, благала знайти: їй не дали ніяких контактів. А потім і просити стало нікого — росіяни пішли. Вона досі так і не знає, що трапилося з батьком — він помер від поранення чи просто покинув нас. Адже могло бути і те й інше. Спочатку мама берегла його фото, але в ту ніч, коли в Кабул увійшли моджахеди, спалила: батько був сфотографований у військовій формі». — Зв’язки афганських жінок із радянськими військовими тоді не мали масового характеру, проте окремі випадки мало кого шокували, — говорить Рафіулла Рафі, працівник Міністерства інформації і культури Афганістану. — Звичайно, у сільських районах таке було повністю виключено, але у великих містах на зразок Кабула мало місце. Це вважалося ознакою сучасності — «закрутити любов» з росіянином: знак того, що дівчина врятована від середньовічних забобонів. Якщо ви подивитеся кінохроніку тих часів, то побачите на вулицях Кабула жінок у сміливих сукнях — те, що зовсім неможливо уявити зараз. Діти, які народжувалися від таких романів, як правило, записувалися по національності афганцями. Зараз нащадків радянських офіцерів в Афганістані майже не залишилося — більшість із них у дев’яності роки поїхала з країни, побоюючись за своє життя.
За одруження з росіянкою відрубали руки …Джамілі та її матері нікуди було їхати. Вони пережили усе — і тріумфальний вступ моджахедів у зруйнований Кабул, і нічні бої в місті між угрупованнями бойовиків, і вуличні страти віровідступників у часи «Талібану«. За талібів її мати (вона працювала викладачем російської мови в університеті) опинилася на вулиці: жінкам новий уряд працювати заборонив. Жили з того, що вирощували овочі на городі. Навіть під покровом паранджі Джаміля все одно тремтіла всім тілом, проходячи вулицею, — раптом хтось вже доніс владі, що вона дочка «невірного». За прикладами далеко ходити не треба було — її сусід був п’ять років одружений з радянською жінкою, після розлучення повернувся назад до Афганістану. Таліби відрубали йому обидві руки і викололи очі за те, що «зрадив ісламську віру». Жахливий сон, як її б’є камінням озвірілий натовп, снився їй стільки разів, що вона загубила цьому рахунок. «Одного разу мені сказали: «Знаєш, ти зовсім не схожа на афганку», — я перелякалася, але обійшлося… Серед афганців, що живуть у провінції Бадахшан, теж зустрічаються світловолосі і білошкірі люди, я всім говорила, що мій батько звідти, — розповідає Джаміля. — Чи багато нас тут? Ні. Я знаю тільки одну «російську» дівчину, за талібів ми таємно ходили один до одного в гості — її батько з Ленінграда: але вона темненька, їй легше. Раніше у Кабулі були й інші «російські» діти, проте вони поїхали — хто в Росію, хто навіть у Німеччину. Ми носимо на собі незриму печать, яку не змиєш, — живий доказ того, що в наших матерів була любов із «невірними». Зараз талібів немає… але хто дасть гарантію, що вони не повернуться? Я знаю, що рано чи пізно теж поїду». — Між афганськими чоловіками і радянськими жінками укладалося досить багато шлюбів, — розповідає Лутфулла Халід, який служив у вісімдесяті в загсі Кабула. — Афганські спеціалісти, які навчалися в СРСР, привозили собі звідти дружин. Як правило, всі вони після виведення військ поїхали назад у Радянський Союз. Зараз у Кабулі живе тільки ОДНА російська жінка (осетинка за національністю), в якої чоловік афганець. Дівчата, які народили позашлюбних дітей від радянських офіцерів, як правило, були з інтелігентних сімей, багато одержали освіту за кордоном, володіли російською мовою. Тепер таких інтернаціональних дітей в Афганістані залишилися одиниці. І ми ніколи не дізнаємося — скільки ж їх було всього. …Джаміля знову зачиняється в кабінеті й через десять хвилин виходить звідти в стандартній блакитній паранджі — робочий день закінчений. Ми прощаємося — її не повинні бачити на вулиці разом з іноземцем: у Кабулі щодня вбивають афганців, які співпрацюють із «невірними». «Джаміля, а може, ваш батько живий? — запитую я. — Раптом він прочитає нашу газету? Ви не хочете нічого йому сказати?». Вона відкидає покривало з обличчя, замислюється, кусаючи губи… «Що тут скажеш? Якщо він помер, то ми колись побачимося в раю. А якщо все-таки живий… то, думаю, я просто не потрібна «тату Саші». Вона іде, швидко дрібною ходою, як це роблять афганські жінки. Раптово я згадую, що забув задати ще одне запитання. «Олено Олександрівно!» — крутиться в мене на язику. Але я розумію, що Джаміля не обернеться… Георгій ЗОТОВ, Кабул-Москва.
До речі У В’єтнамі нараховується 15 000 дітей, народжених місцевими жінками від зв’язків з американськими військовими в 1963-1972 рр. У себе на батьківщині вони негласно вважаються громадянами другого сорту. У Норвегії в 1940-1945 рр. народилося 12 000 дітей у результаті спеціальної програми СС «Лебенсборн», яка заохочувала романи німецьких солдатів і норвежок, — ці діти після війни були офіційно оголошені розумово відсталими і поміщені в лікарні. В Анголі велелюбні солдати 40-тисячного кубинського контингенту після тривалої присутності в 1975-1990 р. залишили безліч розбитих жіночих серць і близько п’яти тисяч незаконнонароджених дітей.
