Архіви ЦРУ: хто і як шпигував за українцями

Куди ходили купатися кияни в 50-х роках, про крадіжки, військові об'єкти і русифікацію Донбасу — про дуже різні сторони українського життя можна прочитати в архівах ЦРУ. Серед мільйонів оприлюднених нещодавно секретних документів понад 10 тисяч стосуються України.

Агенти на фабриках і заводах

Екстраординарні заходи безпеки, статус закритого міста і скеля не допомогли приховати від очей ЦРУ один з найбільш секретних об'єктів у Радянському Союзі — базу підводних човнів у Балаклаві. Як свідчать документи, про це місце по той бік Атлантики знали ще на етапі будівництва. У секретному звіті американської розвідки за 1960 рік згадується хімзавод у Саках, що був під посиленою охороною. Детально описано його план, зміну запаху і кольору рідин у його резервуарах, штани директора-генерала і те, як він скаржився на затримку деталей з Уралу. За словами історика Володимира Бірчака, інформація про військово-промисловий комплекс не могла надійти до ЦРУ з відкритих джерел, це була винятково робота агентів. «Здивувало те, наскільки якісно і масштабно працювало ЦРУ в СРСР. З цих документів стало відомо, що позиції ЦРУ в Радянському Союзі були досить непогані. Шпигунська мережа була розвинена», — вважає пан Бірчак і додає, що це підтверджують документи з архівів СБУ. Там є матеріали, в яких йдеться про викритих у Радянському Союзі шпигунів, розповідає пан Бірчак, який свого часу працював заступником директора архіву української спецслужби. Вчений переповідає історію про двох туристів з Нідерландів, які у 1966 році мандрували територією України, фотографуючи краєвиди. Коли їх схопили працівники КДБ, виявилося, що на плівках було чимало секретних об'єктів, потрібних для розвідки. Своїх джерел ЦРУ не розкриває, більшість імен у документах заретушовано. Разом з тим історик Максим Майоров зазначає, що випадків вербування високопоставлених радянських чиновників агентами ЦРУ було вкрай мало. Більшість даних надходило від рядових інформаторів — відвідувачів СРСР, військовополонених. Принаймні копій секретних радянських документів в архівах ЦРУ історик ще не зустрічав. «Це були повідомлення низового рівня. Наприклад, для шпигування за ядерним об'єктом агенту було достатньо зібрати зразки води і ґрунту біля нього, вивезти. З цього могли визначити тип і потужності виробництва. Це більше робота аналітиків, а не викрадення документів», — вважає пан Майоров. Ще одним напрямом, яким в Україні займалось ЦРУ, була науково-технічна розвідка. В архівах є цілі доповіді членів Академії наук, сфотографовані, перекладені на англійську наукові журнали з хімії, біології. Історики називають важливим архів ЦРУ в контексті верифікації матеріалів. Наприклад, коли виникає суперечка двох документів — УПА і МДБ, документи американської розвідки можуть стати третім джерелом інформації. «Є цікаві моменти у підрахуванні втрат УПА у 1947-1948 роках. Відомо, що радянська сторона любила завищувати кількість ліквідованих повстанців. Документи ЦРУ можуть поставити крапку в цій суперечці», — вважає пан Бірчак. Проте, зазначають історики, ці документи теж потребують перевірки. В одному із секретних звітів ішлося про 150 випадків протестів проти радянської влади у Криму у 1946 році. Через складне економічне становище, нестачу продуктів люди відмовлялись працювати в колгоспах, ділили колгоспне майно. Водночас про якісь великі антирадянські виступи у Криму історику Майорову не відомо. «Можливо, це були якісь донесення, на основі яких в ЦРУ робили такі висновки про протести. Можливо, вони були дещо перебільшені», — припускає вчений.

Крадуть всі

«Зарплатня у людей невисока, але кожна людина, особливо робітники, допомагають собі тим, що крадуть речі з роботи і продають їх. Привілейовані класи — це партійні працівники, КДБ, міліція», — так описується Львів у звіті ЦРУ за вересень 1960 року. В архівах є сотні цікавих документів про повсякденне життя Радянської України. Від цін на продукти і розкладу громадського транспорту до прогнозів погоди по всій території СРСР. За назвою багатьох міст і сіл можна знайти схеми розташування військових частин, доріг, залізничних станцій з кількістю потягів, інформацію про населення, фабрики і лікарні. «Ці документи показують класику розвідувальної роботи. У нашому уявленні розвідка — це агент 007 Джеймс Бонд. Але розвідка — це дуже тяжка і скрупульозна робота. У США працівники ЦРУ моніторили радянську пресу, спілкувалися з туристами, які відвідували СРСР», — розповідає пан Бірчак. Пан Майоров зазначає, що в ЦРУ узагальнювали величезні обсяги інформації, порівнювали з різними джерелами, здійснювали аеророзвідку, аналізуючи все це, складали великі матеріали. А поряд з цим вони збирали анекдоти. Наприклад, про кукурудзу на Марсі й про те, як українці плюють на марки з Хрущовим.

Націоналізм і «старші брати»

«Вони [українці] мають багатий культурний спадок і певною мірою пишаються тим, що є більшими «європейцями», аніж росіяни», — такі висновки зробили в ЦРУ про українців у 1975 році. Дослідження було присвячено націоналізму, який розвідники назвали однією з найбільш дошкульних проблем для радянської влади. Оцінки ЦРУ, його прогнози і аналітика щодо України — ось що становить найбільшу цінність цих архівів, вважає історик і блогер ВВС Олексій Бухало. У тому ж звіті про життя Львова за 1960 рік є спостереження про те, що українці дуже не люблять росіян, називають їх «кацапи», «кацапендрія» і «старші брати». Також там йдеться про настрої на підтримку незалежності серед української інтелігенції й зневіру у «хрущовській відлизі». У 1975 році в ЦРУ зазначали, що час на стороні асиміляції Східної України — процес русифікації відбувається повільно, але неухильно через переїзд росіян і асиміляцію українців. Кількість росіян у містах на сході зростала. У містах на сході Україні кількість росіян і русифікованих українців зрівнялась з кількістю нерусифікованих українців. Спротив русифікації чинили на заході країни. «Після російської республіки у Радянській імперії немає більш важливої території для Москви, ніж Україна», — йшлося в дослідженні ЦРУ.