Як на Костопільщині за Польщі грязями лікували

Побувавши сьогодні у селі Гута, що на Костопільщині, важко й уявити, що понад 70 років тому тут розквітав один з кращих на території тодішньої Польщі відомий в Європі грязелікувальний курорт. =

А починалось все дуже цікаво. Ксьондз Теодор Чабан, який правив службу Божу у селі, був дуже активним, енергійним чоловіком. Крім будівництва костелу та своїх безпосередніх обов'язків, він розпочав пошуки на терені корисних копалин. Так, найняті ксьондзом люди займались пошуками залізної руди поблизу села Рудня та покладів міді поблизу села Мидськ. І хоча вони нічого не дали, Теодор Чабан не втрачав оптимізму.

Одного разу, під час полювання на диких голубів, ксьондз скуштував води з джерельця, яке знаходилося поряд з болотом, де йшло полювання. Солоний смак води та специфічний запах навели Чабана на думку, що ця вода і грязі з болота є цілющими. Ксьондз відіслав зразки води та грязі на аналіз до Варшави. Отримана звідти відповідь шокувала Теодора: за своїми властивостями і складом вода і грязі майже повністю відповідали таким же зразкам найкращого та найвідомішого польського курорту Цієхонцінка. Чабан зрозумів — це один з тих шансів, коли за доволі короткий термін є можливість стати багатою та впливовою людиною. Зробити курорт, лікувати людей, отримувати прибутки. Результати аналізів він тримав у таємниці, зважаючи на те, що територія болота належала іншій людині, знаній в Гуті особі — Генріху Савицькому. Викупити болото він вирішив за допомогою хитрощів. Пояснив його власнику, що хоче розводити тут голубів для полювання. Знаючи Чабана як дуже кмітливу людину, Савицький йому відмовив. Тоді ксьондз «признався» власнику болота, що знайшов тут поклади солі і на цьому спільно є можливість заробити добру копійчину. Самотужки займатись видобутком солі Генріх Савицький не мав можливості, тоді було домовлено, що всю виробничу частину справи бере на себе Чабан, а прибутки від спільного бізнесу ділитимуть навпіл. Але розпочаті пошуки та буріння свердловини результатів не давали. Савицький нервував, бо не збирався платити ні за пошук, ні за добування солі. Витрати на буріння, придбання техніки та оплату праці робітникам зростали. Їх брав на себе хитрий ксьондз. Одного разу він поставив Савицькому умову: якщо після відмітки 75 метрів буріння скважини солі не знайдуть, то роботи потрібно припиняти, всі до копійки витрати він бере на себе, але Савицький передає йому болото у власність. Після юридичного оформлення території ксьондз продовжив буріння і на відмітці 80 метрів знайшов те, що насправді шукав — якісну мінеральну воду у великих кількостях. Згодом, незважаючи на спротив місцевих мешканців, влада надала Чабану дозвіл на будівництво і створення курорту. Для того, щоб на практиці оцінити якості грязей та води, було зібрано доволі велику кількість хворих людей з усього терену. Після проведеного лікування більшість з них почала одужувати або принаймні відчула значне полегшення. Поголос про те, що джерела у Гуті лікують всі хвороби, йшов від села до містечка, від містечка до міста. Нашвидкуруч будували невеликі будиночки для клієнтів, а поруч з ними виростав величний багатоповерховий лікувальний корпус. За короткий час було збудовано ванний корпус та адміністративну будівлю, на якій красувалась вивіска «Курорт Гута Степанська». Згодом був змурований новий будинок водолікарні. На рекламному плакаті, що розповсюджувався по всій Польщі, було написано: «Хто шукає справжнього лікування, хай їде до Гути, хто хоче приємно відпочити, потанцювати, хай Гути не минає». До Гути Степанської поїхали пани і панянки, які могли дозволити собі заплатити за 1 ванну майже 3 злотих (заробіток кваліфікованого робітника за 12-годинний робочий день на той час становив 2 злотих). У газеті «Костопільські вісті», що видавалася у період німецької окупації (1941-1943р.) розміщувалися оголошення, у якому запрошували на лікування у санаторій «Гута Степанська». Зокрема, місцевим жителям пропонувались «боровинові і солянкові купелі», які до цього часу використовують у відомих санаторіях українського курорту «Трускавець». Боровина – це лікувальна грязь, яка складається з пересохлих рослинних організмів у поєднанні з мурашиною кислотою. Перед використанням, боровина проходить систему спеціальних приготувань. Це роблять для того, щоб перетворити важкорозчинні мінеральні сполуки у більш легкі і корисні для здоров’я людини. Для купелей боровину добре вимішували із гарячою водою. Також боровину прикладали до хворих місць на тілі людини (рук, ніг). Боровина ефективно лікувала захворювання хребта та суглобів (ревматизм, артрит, анемію), захворювання периферичної нервової системи, гінекологічні захворювання. Солянкові купелі – готувались на основі соляної ропи та мінеральної води одного з чотирьох джерел, які знаходилися на території санаторію. Особливість використання солянкових ванн полягає в тому, що на поверхні шкіри пацієнта утворювався своєрідний «соляний шар». Це покриття діяло на нервові закінчення і рецептори шкіри, що сприяло помітному розширенню порожнини судин та стимулювало кровообіг. Лікували такі ванни вивихи всіх існуючих суглобів, посттравматичні наслідки, артрити, артрози, різні хвороби сечостатевої системи у жінок, холецистити та ін. У вересні 1939 року здравниця стала «народною», тож спробувати властивості цілющих ванн змогли і місцеві жителі-українці. Після реконструкції курорту, в яку було вкладено більше мільйона карбованців, сюди почали приїжджати робітники та селяни з Рівного, Костополя, Березного та інших районів області. Працював санаторій і в період німецької окупації. У 1943 році відомий курорт перестав існувати. На жаль, відновити його роботу не вдалося і досі.