Батьківщина "сліпого музиканта"

4588 0

Ми у соцмережах:

Батьківщина

Радянську кінострічку за однойменною повістю Володимира Короленка "Сліпий музикант" переглянули тисячі глядачів. У кожного з них була перевага над головним героєм фільму — вони могли побачити красу млинівського краю. Зрештою, переглянути озерний і старий Млинів на телеекрані чи у світлинах мало — його потрібно відчути. Найліпше це зробити влітку, коли можна і покупатися у місцевих водоймах, і відвідати парк ексклюзивних дерев.

Млинів, вважають історики, має тритисячолітнє коріння. На берегах Ікви, що протікає крізь містечко, знайшли давнє поселення. Проте у літописах Млинів згадується із XVI століття. Тоді ж містечко переходить у власність графів Ходкевичів, з іменем яких пов'язана слава Млинова. — Період розквіту почався наприкінці XVIII століття, - розповідає головний зберігач Млинівського районного краєзнавчого музею Ольга Яцкевич, - коли графиня Людвіка Ходкевич після смерті чоловіка вирішила змінити місце своєї резиденції. Залишила Чорнобиль — попередню садибу, а нову спланувала закласти у Млинові. Звідси було набагато ближче до столиці — Варшави — та інших родових маєтностей. На початку вісімдесятих років XVIII століття на околиці Млинова, на високому березі Ікви, розпочалося формування величного палацово-паркового ансамблю. Очевидно, що неповторність, краса пейзажів, чудові краєвиди, що відкривалися в усіх напрямах, сприяли цьому. Саме 1785 рік вважають початком інтенсивного зведення палацу. Пізньобароковий комплекс був розпланований на високому березі ріки Ікви і обгороджений з двох сторін штучно насипаним валом. На осі плану садиби відвели місце під палац, оточене з трьох боків "Італійським" парком. Тимчасову роль палацу виконувала двоповерхова офіцина. Напроти неї по другу сторону від в`їздової алеї стояло ще дві офіцини — гостинна і кухонна. Зліва від алеї, що вела на обгороджений партер (дитинець), знаходились стайня, возівня, будиночок садівника з оранжереєю, город та квітник.
Переглянути Визначні місця Млинівського району на карті більшого розміру Палац був зведений у ранньокласицистичному стилі. Аби підкреслити соціальний статус господарів, фронтон прикрашали ініціали власника, виконані з позолоченої бронзи, та герби родів Ходкевичів і Ржевуських. Особливою окрасою маєтку вважали парк, який займав 15 га. До його композиції власники привозили найрідкісніші рослини, у парку були висаджені алеї різноманітних дерев, а кожний куточок доповнювали архітектурні ансамблі. Нині збережена лише частина парку, а із старовинних дерев до нашого часу дожив двохсотрічний в'яз, за яким і досі видніється "філософський будиночок". Його графи використовували спершу як лабораторію, а на початку ХХ ст. як баню. — На жаль, у 1915 році палац зазнав сильних пошкоджень і до 1939 року в ньому так ніхто і не жив, — продовжує Ольга Яцкевич. — Натомість сім'я Ходкевичів переселилася до офіцини. Під час другої світової палац знищили до фундаменту, зникла і частина паркових споруд, а саме сімейство Ходкевичів виїхало до Польщі. До речі, у Млинові досі живе служниця графів — Ядвіга Демидюк. Хоча жінці 96 років, вона прекрасно пам'ятає довоєнні часи. Про пані Ядвігу не забувають і нащадки роду Ходкевичів. Коли вони приїздять із Польщі, то обов'язково навідуються до неї. На місці палацу після війни звели корпус зооветеринарного технікуму. А у приміщенні офіцини нині відкрили районний краєзнавчий музей. Проте на території колишнього графського маєтку велич довоєнної епохи не зникла — її утримують збережені приміщення: малий палац та павільйон літньої їдальні з кухнею. Нині їх реконструюють. А у самому музеї охоче розповідають про рід Ходкевичів, показують меблі, подаровані нащадком роду — Люциною, і старовинний білий рояль. "Родзинкою" ж екскурсії є розповідь про привида млинівського палацу. — Графиня Людвіка планувала збудувати дуже розкішний палац, - розповідає пані Ольга. - Але зробити це їй не вдалося. Одного дня вона побачила посеред кімнати свою дочку Розалію… без голови. Як виявилося, саме тоді дівчину гільйотинували у Франції якобінці. Після побаченого Людвіка покинула палац і рідко поверталася сюди. Будівництво завершував її син Олександр. Проте з того часу у Млинові ходять чутки про фантом жінки у білому, який переселився в офіцину. На стіні однієї з кімнат видно жіночий силует. Коли у флігелі робили ремонт, його замазали, проте незабаром він з'явився знову. Окрім маєтку, Ходкевичі залишили після себе храм Олександра Невського, збудований 1836 року і перейменований згодом на Святопокровський. У церкві донині збереглася ікона святого Олександра, на якій видніються сліди від куль першої світової. Окрім церкви, у Млинові є майже 140-річний костел. За радянських часів у ньому був кінотеатр, проте нині будівля занепадає. А у самому районному музеї, окрім речей графів, можна роздивитися тисячолітні знахідки й унікальну колекцію срібних монет.

Такий шедевр архітектури, палац Ледуховських, колись був у Смордві

Екологічна стежка Млинова Після відвідин музею вам запропонують відправитися екологічною стежкою Млинова: графським парком, водосховищем, ГЕС і городищем Муровиця. У парку варто зазирнути на декоративну і справжню пасіки від ветеринарного училища, де поруч з вуликами б'є красивий фонтан. Натомість на водосховище варто йти з вудочкою. Риболовля безкоштовна, а територія берегу чимала. — Городищу у Муровиці археологи нараховують близько 4 тис. років, — розповідає Ольга Яцкевич. - Муравиця згадується у Київському літописі перший і єдиний раз у 1149 р. І якби не зацікавлення археологів дивними рельєфами місцини, про те, що городище — залишки давньоруського укріпленого поселення, ніхто б не дізнався. У 1965 р. тут вперше під керівництвом І.Свешнікова провели розкопки, які довели, що найдавніше поселення існувало на початку доби бронзи. Дослідники знайшли покриття житлової будівлі та окремі матеріали VII-VIII cт., комплекс житлових та господарських об'єктів X-XII ст., велику колекцію виробів з глини, металу, каменю та кістки, які характеризують заняття мешканців Муравиці, їхній побут, військову справу, культуру та торговельні зв'язки. У 1968 р. Муравиця була приєднана до Млинова і ця назва зникла з адміністративного поділу Рівненщини. Нині на території городища стоїть пам'ятний знак.

Природозаповітні місця району Урочище "Хвороща" належить до восьми пам'яток природи загальнодержавного значення, що є на Рівненщині. За типом це ботанічна пам'ятка — неоднорідний за рослинним покривом лісовий масив у притерасній частині р.Ікви. Саме тут знайшли один із видів вільхи — сірий. Деревина у вільхи сірої більш щільна, ніж у клейкої, а тому цінніша. Така знахідка надає особливої цінності заповідному урочищу. Окрім вільхи, в урочищі є ясен, липа, граб, а підлісок оповитий диким хмелем. А серед тварин — рідкісні борсуки, пугачі, сови, видри, тхори степові, журавлі сірі та лелеки чорні. Рідкісні рослини ростуть і у лісах поблизу села М'ятин. Туди ж люди їдуть за зціленням. У місцевій церкві зберігається чудотворна ікона Божої Матері з Предвічним Дитям, написана, за легендою, у 1746 році. Місцеві жителі можуть охочим розказати дива, пов'язані з нею. — Природно-заповідними урочищами можуть похвалитися села Ужинець і Смордва, — розповідає пані Ольга. - Їхню красу описати важко. Відпочинок там може бути незабутнім. Окрім того, в Ужинці є дерев'яна церква імені Різдва Пресвятої Богородиці, зведена ще 1886 року. На жаль, до нашого часу не дійшов палац Ледуховських у Смордві. Збережено лише його світлини, що свідчать про неймовірну розкіш будови. Палац був збудований у середині ХIХ ст. видатним польським архітектором Генриком Марконі, проте після другої світової будівлю знищили.

Подорож старовинними селами На межі з Волинською областю розкинулося село Ярославичі, коріння якого сягає ХІІ ст. Назвою селище завдячує Волинському князю Ярославу Ізяславовичу, який мав тут замок і свою літню резиденцію. — У Ярославицькій церкві, збудованій 1746 року, молився імператор Олександр I, — продовжує свою розповідь Ольга Яцкевич. - У 1918 році він якраз повертався із Варшави, як назустріч йому прибіг гонець і повідомив, що у нього народився син. Імператор зрадів звістці і вирішив помолитися у місцевому храмі, де якраз була літургія. На жаль, та церква не збереглася і місцеві жителі звели новий храм у 1882 році. До відкриття церкви внук Олександра I — Олександр III — подарував церковній громаді коштовну ікону Божої Матері. Ця дерев'яна церква ще збереглася у Ярославичах, проте поряд нею зводять уже нову. Подорожували Млиновом і видатні особи. Нині села Межиріччя (колишнє Чекно) та Ярославичі зберігають пам'ять про перебування у них Олени Пчілки з дочкою Лесею, які збирали там фольклорні матеріали. У Ярославичах навіть відкрили музей видатної поетеси. А ось село Хорупань вихваляється тим, що у ньому побував батько бравого вояка Швейка Ярослав Гашек. - Ще одне наше село — Малин — має трагічну історію, — продовжує розповідь екскурсовод. — Перш за все, воно залишиться у пам'яті як чеське поселення. У 60-70-х роках XIX століття відбулося наймасовіше переселення чехів на українські землі. Тоді на Волинь прибуло майже тисяча чеських сімей, які одержали 17 з половиною тисяч десятин землі. Займалися чехи переважно землеробством. Проте їхня громада дбала про розвиток шкільної справи. Чехи охоче організовували на Волині оркестри, хори, гімнастичні трупи. Але у липні 1943 року гітлерівці знищили у Малині 374 чехів. Нині у селищі залишилися деякі чеські будівлі, а кілька років тому в селі встановили пам'ятний знак. Подорожуючи Млинівщиною, варто заїхати у стародавнє містечко Острожець, яке було засноване ще у ХУ1 столітті. Із ХІХ ст. воно почало належати роду Ледуховським, які й збудували там палац. — Будівля була зведена в стилі пізнього класицизму, — розповідає Ольга Яцкевич, — за проектом архітектора Генріка Марконі. На першому поверсі були житлові кімнати та покої для гостей. Для представницьких цілей служив другий поверх та цікаво вирішений вестибуль зі сходовою кліткою. Прямо з холу можна було потрапити до величезного салону з великим каміном. Вікна його були звернені в парк. Підлога в цьому приміщенні була візерунчастою, а двері виконані з палісандрового дерева або явора. Під час першої світової війни палац був частково зруйнований, було знищено твори мистецтва і родинні пам'ятки. Після війни будинок відбудували, а нині там розміщена туберкульозна лікарня. Проте найбільшою окрасою Острожця вважають пейзажний парк, закладений ще 1840 року на площі 16 га. Нині місцева влада задумується над тим, щоб перетворити селище у рекреаційне місце з готелем та котеджами. Проте і без них як у селищі, так і на Млинівщині можна чудово відпочити. Місцеві жителі пропонують послуги зеленого туризму, а працівники районного музею радо підкажуть усі можливі туристичні маршрути.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також