У пільговій черзі на отримання житла під номером 83 перебуває вже довгий час безпритульна дубенчанка Людмила Тимощук . Раніше вона з двома синами тимчасово мешкала у будинку, визнаному аварійним, тому й сподівалась на покращення своїх житлових умов. Однак життя склалось так, що вони втратили й цю квартиру — син потрапив у халепу, потрібні були гроші — довелось позичати, в результаті, як каже п. Людмила, її обдурили і квартиру продали. Тепер пані Людмила, вже з онуком, опинилась у чужій квартирі — сусідка, поспівчувавши їй, дозволила в ній проживати.
Пані Людмила розповідає, що вдячна людям, які підтримали її у скрутний час: і сусідці, яка надала їм прихисток, і власникам аптеки, яка розташована в цьому ж будинку — вони безкоштовно надавали малюку і ліки, і памперси, і дитяче харчування. Байдужими до проблеми виявились і чиновники: «Таких, як ви, у Дубні багато», — чула не раз жінка у відповідь. — Сусідчина квартира, в якій ми з онуком проживаємо вже дев’ятий рік, — вогка, тут немає опалення і водопроводу, — розповідає пані Людмила. — До того ж, не дає спокою думка — куди з малюком подінусь, якщо сусідка надумає продати квартиру? Раніше нам обіцяли кімнату в гуртожитку, та з дозволом на вселення все зволікали — казали після того, як відремонтують. Я вже згодна була й сама ремонт зробити. Але згодом стало не до того. Старший син одружився, невістка народила хлопчика — у малюка при народженні була уражена центральна нервова система, тож потрібні були гроші на лікування. Невістка теж хворіла і через півроку померла. На лікування, а потім і похорон пішло багато грошей, у нас назбиралося чотири тисячі гривень боргу, а віддавати нічим. У мене пенсія 338 гривень, а син на той момент як непрацюючий пішов у відпустку по догляду за дитиною, при цьому отримував сто гривень на місяць. Пенсії на дитину немає, бо невістка не мала жодного дня стажу. Поховавши дружину, син поїхав на заробітки, бо не могли вже далі так бідувати. Зараз дитині вже одинадцять місяців, а хлопчик не може самостійно ні сидіти, ні стояти. Минулого тижня з дитиною на руках пані Людмила побувала на сесії Дубенської міськради, де розглядалося її квартирне питання. Зрештою, після бурхливого обговорення, більшістю голосів депутати відмовили їй у позачерговому наданні житла. Щоправда, були депутати, які співчували жінці — зокрема, Ігор Фесюк, директор заводу «Ісполін», запропонував будинок, який колись придбали для потреб заводу. Але він потребує капітального ремонту. На сесії також виявилося, що ще один заможний дубенчанин — директор ТОВ «Декор» п. Корилкевич — нібито має намір переказати на рахунок, відкритий на ім’я пані Людмили, десять тисяч гривень. Відтак, за ці гроші можна було б відремонтувати будинок. Однак п. Тимощук побоюється погоджуватися на таку, здавалося б, і привабливу пропозицію — благі наміри, як свідчить її життєвий досвід, не завжди закінчуються чимось хорошим.
