Часто, дискутуючи з людьми, доводиться чути гнівні думки на адресу влади, яка мала б рішучіше боротися з російськими терористами на Донбасі й оголосити їм справжню війну. Розумію, що в цю мить моїми співрозмовниками керують емоції, але вони до кінця не усвідомлюють можливих наслідків такого серйозного, радикального рішення. Адже саме цього постійно домагається Росія -- спровокувати нас так само, як Грузію в 2008 р., і вести війну за франко-прусським сценарієм 1870-1871 рр.
Тоді Франція, окрилена успіхами Наполеона III, переоцінила свої можливості й 19 липня 1870 р. оголосила війну Пруссії, розраховуючи на те, що остання ослабла внаслідок воєн із Данією та Австрією.
Великою несподіванкою для Франції, яка обернулася в катастрофу, стало раптове вторгнення прусських військ в серпні 1870 р. та окупація прикордонних областей Ельзас і Лотарингія.
1 вересня французи були розгромлені біля міста Седан, а імператор Наполеон III потрапив у полон. Наступного дня місто капітулювало.
Через два тижні прусські війська були вже під Парижем і чотири місяці тримали його в облозі, аж до підписання перемир’я 28 січня 1871 р.
18 січня у Версалі прусською делегацією було проголошено утворення Німецької імперії. 1 березня німецькі війська увійшли до Парижу.
Майже половина Франції була окупована німцями. За Франкфуртським договором 10 травня 1871 р. Франція втратила Ельзас і Лотарингію та змушена була виплатити Німеччині контрибуцію в розмірі 5 млрд франків.
Аналогічний сценарій російського вторгнення мав відбутися і в Україні, тільки роль Ельзасу та Лотарингії тут дісталася Луганщині та Донеччині, Харків мав повторити долю Седану, а Київ міг бути взятий, як Париж.
Саме тому проведення бойових дій в форматі АТО уберегло нас від повної реалізації “франко-прусського” плану Путіна. Тож робімо висновки з історії, щоб уникнути неприємностей у майбутньому.
Автор: політолог Тарас Бараболя
