Генконсул Польщі Беата Бживчи: «Українці почали цілими родинами звертатися по візи»

Напередодні Дня незалежності Польщі (11 листопада) «Сім'я і дім» поспілкувалася з Генеральним консулом Республіки Польща у Луцьку Беатою Бживчи про те, як поляки сприймають сьогоднішню війну в Україні і про візовий режим перетину кордону. Досі отримати польську візу для українців було чи не найпростіше з-поміж усіх держав-членів ЄС і Шенгенської зони. Але з 15 жовтня для виготовлення найпростішої польської шопінг-візи потрібно буде подавати документи, що підтверджують вид діяльності, бронювання готелю та виписку з банку.

— Пані Беато, які документи тепер треба подавати для отримання візи? — Перша група додаткових документів — ті, що підтверджують вид діяльності або працевлаштування на території України особи. Це документи, які підтверджують зв'язок з Україною. Але візу може отримати й особа, яка не працює. Вона мусить продемонструвати, що має кошти для поїздки за кордон, або спонсора, який профінансує подорож. Тобто друга група документів має підтвердити наявність фінансових засобів для поїздки. Це може бути витяг з власного банківського рахунку. Якщо власних заощаджень немає, то такий документ може надати особа, яка запрошує в Польщу. Цим вона декларує, що буде спроможна утримувати запрошеного. І остання група документів — ті, які підтверджують, що особа матиме місце проживання. Це може бути бронювання готелю, заява від особи, яка запрошує, що вона поселить гостя. На перший погляд здається, що це все буде ускладнювати процедуру отримання візи. Проте насправді для людей, які постійно їздили в Польщу, додаткові два документи не мають створювати особливих незручностей. Якщо йдеться про бізнесменів, то єдине ускладнення для них — витяг з банку про рахунок. Найбільш відчутними стануть зміни для громадян, які їздили на закупи і користувалися шопінг-візами — раніше їх можна було отримати без документів щодо фінансового стану та підтвердження проживання. — З чим пов'язані такі нововведення? — Польща лише зараз втілює в життя постанови щодо надання віз для громадян України, погоджені з країнами Шенгенської зони. Це також стосується громадян Грузії, Білорусі та інших держав. Насправді ми з великим запізненням виконуємо це рішення Європейської комісії. Інші держави Шенгенської зони уже кілька років вимагають такі документи. — Але раніше заявляли, що візовий режим, навпаки, буде спрощуватися... — Так, у липні 2013 року було підписано договір про спрощення при перетині кордону між ЄС та Україною і стосувався він лише певних категорій осіб. Парадокс у тому, що цей договір досі чинний, хоча тут маємо інший документ з відмінним переліком документів. Наразі єдина категорія осіб, які звільняються від подачі додаткових документів, — це громадяни, які представлять гостьове запрошення з воєводського управління. — Польське дипломатичне представництво днями заявляло, що ці нововведення пов'язані з великим напливом візових звернень. — Для нашого консульства нововведення не є відповіддю на зростаючу потребу в отриманні віз для громадян України. Зрештою, думаю, що попит на отримання віз після цих нововведень не зменшиться. — Відомо, що на отримання візи у польських консульствах стоять великі черги. Чи ефективними є візові центри, які мали б спрощувати ці процедури? Тим паче, що поряд з ними залишається чорний ринок візових послуг. — Спочатку візові центри нам дуже допомагали. Але зараз склалася недопустима ситуація з чергами. Заявки на подачу документів сягають середини грудня. Ми розуміємо, що як держава-член ЄС не повною мірою дотримуємося зобов'язань стосовно громадян України. Але ситуація пов'язана не з неефективністю системи, а із «сірими зонами». Майже неможливо отримати візу впродовж двох тижнів, бо бракує вільних місць при реєстрації. Така ситуація з термінами подачі документів є наслідком того, що масово реєструються фіктивні особи — і зникають вільні місця. Якщо протягом дня ми можемо приймати тисячу заявок, то реально приходить тільки сімсот. — Які ви бачите механізми виправлення ситуації? — Ми тут трохи побавилися в слідчих і виявили, яким чином працює вся система. Навколо консульства багато осіб пропонують оформити страховий поліс. Але коли з ними поговорити довше, можна почути пропозицію допомогти з оформленням всього комплекту документів, дістати запрошення і влаштувати реєстрацію. Ось це і є місця, зарезервовані на фіктивних осіб, які вони пізніше продають. Коштує це дорого. У найближчі кілька тижнів ми плануємо запустити систему передоплати, яка гарантуватиме можливість вчасно подати документи. Сподіваюся, це ліквідує чорний ринок, люди не платитимуть зайві гроші. — Чи пов'язане зростання попиту на візи із ситуацією в Україні? — Єдине, що можу сказати, раніше ніколи не видавали такої кількості віз для цілих родин. Багато хто таким чином хоче забезпечитися перед погіршенням ситуації в Україні. — Чи правда, що поляки бояться їхати в Україну? — Так, через останні події поляки бояться сюди приїжджати. Значною мірою це вплинуло на економічну співпрацю. Багато із запланованого на цей рік не вдалося реалізувати. А моєю «ідеєю фікс» є саме налагодження економічної співпраці між нашими державами. Тим паче, що багато спрощень для підприємницької діяльності дає підписана Угода про Асоціацію з ЄС. Сподіваюся, що наступного року таки вдасться пожвавити цю співпрацю. — Чи є в поляків страх перед організацією «Правий сектор», як у росіян? — Спочатку інформація, зокрема і російська, яку отримували поляки про «Правий сектор», дещо лякала. Наприклад, ситуація з волинським головою ОДА, якого прикували до сцени. Але всюди є такі радикальні партії, і останні вибори показали, що партія «Правий сектор» — політичний маргінес. Поляків уже не можна налякати «Правим сектором». — Чи стали ці події приводом для активізації польських праворадикальних угруповань? В Інтернеті є сторінки про Креси Східні, де люди заявляють, що Західна Україна — польська територія. Такі настрої були активні у період річниці Волинської трагедії. Чи зараз це є популярним у зв'язку з подіями в Україні? — Ні. Польща не претендує на ці території, це хибне уявлення. Сучасні поляки розуміють, що ця територія належала до Другої Речі Посполитої. А кресові середовища з великим сентиментом ставляться до цих територій, бо тут знаходяться могили їхніх дідів, тут були польські села. Вони про це пам'ятають і не можуть цього забути. Але однозначно сучасне польське суспільство не претендує на території сучасної України.