Якось грецький бог Зевс скасував свій військовий похід, коли побачив, що голубка в його шоломі знесла яйця. Відтоді цього птаха вважають символом миру. Рівнянин Іван Васильчук знає ще багато цікавих історій і легенд про голубів, адже виведення цих птахів вважає справою свого життя. Нині чоловіку 60 років, з них 55 він присвятив голубівництву. Його колекція білих голубів — найбільша в Рівному і налічує понад 200 птахів.
— Якось під час сильного дощу до нашої хати прибився голуб з ушкодженими крилами, — розповідає Іван Васильчук. — Я його виходив і відтоді це стало моїм хобі — з п’яти років займаюсь розведенням голубів. Через це згодом і школу не раз прогулював, тому батьки не дуже схвалювали моє захоплення. Проте у школі я мав однодумців — трьох вчителів, які теж займалися голубівництвом. Я почав збільшувати свою колекцію: наколядую грошей — куплю пару голубів, допоможу сусіду-голуб’ятнику — він мені віддасть пару найгірших. Але я й тому радію, бо вони для мене — найкращі. Коли виріс і пішов на роботу, почав їздити на південь і купувати голубів. Зараз і сам їх продаю або обмінюю. Іван Васильчук розводить тільки білих голубів двох видів — персів та павлінів. У перших кудлаті лапки і на голівці є чубчик. Другі ж — декоративні голуби, вони мають пишний білий хвіст, за формою схожий до хвоста павліна. — Перси і павліни — білі породисті голуби, — розповідає пан Іван. — Перси — більш войовничі. Вони характерно поводяться в повітрі: голосно хлопають крилами та здійснюють перевороти через себе. Буває, що вони так тріпочуть крильми, що ранять їх. У мене серце крається, коли бачу, як вони повертаються закривавлені з неба. А ось голуби-павліни демонструють себе по-іншому. Вони сповнені краси та грації, особливо коли заграють одне до одного. Тоді самки ходять «на носочках», як балерини. Це спокійна, непримхлива порода. Білого голуба, запевняє голуб’ятник, можна вивести й із сірого, проте на це може піти й 10 років. Голуби п.Васильчука — чистої породи, без «помарочки» у вигляді сірої пір’їни. — Проте якщо перси — білосніжні, то павліни — не всі, — уточнює чоловік. — Якщо придивитися до них уважніше при денному світлі, то можна помітити, що вони діляться на три масті — сіруваті, бронзові та білі. Іван Васильчук стверджує, що голуби поводяться як люди, а тому те, що голуби вірні одне одному — не більш як міф: — Я багато за ними спостерігаю, як, в принципі, й за іншими птахами. Голуби і вбивають одне одного, і зраджують. Буває, що самка кидає гніздо з яйцями. Буває, що самець парується із самцем, а самка — із самкою. Голуби п.Івана живуть на горищі його старої батьківської хати, через що він навіть відмовився її продавати. Щодня він приходить їх годувати. — Вони їдять переважно зерно, хоча даю їм й інші корисні для них крупи, хліб, а влітку взагалі салат готую — з кульбаби, подорожників, цибулі, часнику, — розповідає пан Іван. — Їм, як і всім, потрібен відповідний догляд, вітаміни, ліки від хвороб. Я прибираю за ними, білю горище, щоб запобігти появі хвороб. Коли треба — сам і лікую. Наприклад, колись один з моїх голубів повернувся з грудьми, розірваними яструбом. Мені було його так шкода, так хотілося чимось йому допомогти! Тож я зашив йому груди шовковими нитками і таки виходив його. Він прожив у мене ще шість років. Взагалі ж яструби часто калічать та впольовують моїх голубів — цих хижих птахів у Рівному останнім часом розвелося чимало. Можливо, ви помітили, що в місті поменшало горобців — це все яструби, які теж селяться на дахах багатоповерхівок. Горобці, як і голуби, для них — їжа. А ось сороки часто крадуть голубині яйця. Через хижих птахів, а також через погодні умови буває таке, що голуби не повертаються додому. Проте незважаючи на те, що ці птахи потребують такого кропіткого догляду, цінуються, за словами п.Івана, вони не дуже високо. — На Рівненщині таких голуб’ятників-любителів, як я, — до 60. Часто буває, що вони продають білорусам та полякам голубів за безцінь — 10 доларів за птаха. А все через низький рівень життя, коли постійно не вистачає грошей. Цінними є не лише самі птахи, а й їхні яйця. Іван Васильчук каже: — Вони допомагають при проблемах з тиском. Для цього щодня перед сном треба випивати по два яйця. А ось голуб’ячий послід — гарне добриво для ґрунту. Я майже весь його віддаю тим, хто має присадибні ділянки. Собі ж беру тільки для того, щоб удобрити яблуню. Завдяки цьому ось уже три роки вона дає гарний врожай білого наливу. Голуби Івана Васильчука часто літають над Покровським собором у сезон весіль, звісно, не безкоштовно. — У мене є «робоча група» з 26 персів, яких я тримаю окремо — в голубнику, — каже голуб’ятник. — Щодня випускаю їх розім’ятися. Вони і «вітають» молодят з одруженням. Священик виносить молодій та молодому золоту клітку і ті випускають голубів у небо. Незважаючи на те, що від голубівництва Іван Васильчук має невеликий дохід, він займається цим насамперед заради власного задоволення. — Я працюю охоронцем, отримую зарплатню, тому голубівництвом займаюсь не задля заробітку, — запевняє чоловік — Просто мені це подобається. Я приходжу в батьківську хату, сідаю на горищі і спостерігаю за ними... Голуби для мене — як заспокійливе. Поряд з ними я забуваю про всі негаразди. І хоча вже маю на них алергію — кашляю, та все одно не можу кинути цим займатися, настільки їх люблю. А тому не розумію, коли мені кажуть, що розводили б голубів, та ніде. Якщо ти любиш це, то вирощуватимеш їх на балконі чи й під ліжком, а «заначку» витрачатимеш їм на корм чи на придбання інших голубів. Мене часто не розуміють, навіть сім’я ставиться до мого хобі не дуже позитивно. Найбільше мене засмучує те, що ні один з двох синів не хоче продовжити мою справу.
