Диваком вважають мешканці села Корнин свого односельчанина Олександра Романишина. Чоловік настільки любить котів, що коли в нього за півтора року зникло троє домашніх улюбленців, він, підозрюючи, що їх убили, звернувся до правоохоронних органів. Чоловік став першим на Рівненщині, хто вирішив не залишати смерть своїх домашніх улюбленців без уваги. Проте підтримки котолюб не знайшов ані в міліції, ані в прокуратурі.
— Близько півтора року тому я знайшов свого кота мертвим за три кілометри від дому, в лісі. Його вбили з двостволки, - розповідає Олександр Романишин. — Я підозрював, що це зробив мій односельчанин. І звернувся з усною заявою про вбивство кота в Рівненський райвідділ міліції. Там мені сказали, що вбивством котів займається природоохоронна структура. Природоохоронна міжрайонна прокуратура направила мене в районну прокуратуру. Тоді ж за порадою працівника прокуратури я звернувся в райвідділ міліції вже з письмовою заявою. Реакція міліції на мої заяви звелась до перевірки дільничним мисливської зброї того чоловіка. Дільничний повідомив, що зброя почищена, знаходиться в сейфі і чоловіка не можна притягнути до відповідальності. Після цього я мав чимало розмов з правоохоронцями, радив їм повчитись у німців та росіян, які затримали і покарали людей за жорстоке поводження з тваринами. Проте скільки не звертався, мене всюди відфутболювали, повідомляючи «про відмову в порушенні кримінальної справи в зв’язку з відсутністю складу злочину». З цією проблемою я звертався навіть до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, проте мій лист було направлено у відділ громадської безпеки УМВС, проведено формальну перевірку і знову «відсутній склад злочину». Олександр зневірився у своїх пошуках справедливості і хотів закинути цю справу, та через деякий час він втратив ще двох котів: — Цього разу мої підозри впали на іншу людину, що мала зброю. Цей чоловік, як мені розповіли, любить потренуватись, стріляючи з неї по горобцях та котах. Знову йду в міліцію. Від правоохоронців я таки добився дозволу на проведення ветеринарної експертизи. Вона, як я й передбачав, засвідчила, що кота вбили. Я знову пишу заяви, наполягаю на розслідуванні. Проте всі наведені мною факти не мали для міліції значення. А одна високопоставлена особа, яку, очевидно, втомили мої наполягання, запропонувала мені пройти психіатричну експертизу. Це мене образило, тому я самостійно вирішив відвідати психіатра. Лікар, поспілкувавшись зі мною, зробив висновок, що я — психічно здорова людина. Проте довідку психіатр не видав, сказав, що для цього треба, щоб мене направили на обстеження або рідні, або з міліції. Я не проти — хай направляють. Чого мені боятись?
