Тут нещодавно один із міністрів новопризначених бовкнув зайвого. Старі міністри говорили менше, а ці з радості все зупинитись не можуть. Тож міністр цей сказав, що у нас кожен сьомий має судимість. У середньому. Далі не продовжив, хоча цікаво було, чи це кожен сьомий серед дорослих, чи серед усіх, разом із немовлятами? Хоча у будь-якому разі цифра вражає. Тепер зрозуміли, чому в нас тепер саме цей президент? Але я не про це хотів. А про те, що серед отих мільйонів засуджених власне злочинців дуже мало. Бо як ми уявляємо собі злочинця? Зазвичай хитрим і підступним зловмисником, який або грабує, або вбиває, або краде, або усе разом. Робота ніби у нього така. Насправді такі злочинці лише у кіно бувають. У серіалах усяких.
Тут нещодавно один із міністрів новопризначених бовкнув зайвого. Старі міністри говорили менше, а ці з радості все зупинитись не можуть. Тож міністр цей сказав, що у нас кожен сьомий має судимість. У середньому. Далі не продовжив, хоча цікаво було, чи це кожен сьомий серед дорослих, чи серед усіх, разом із немовлятами? Хоча у будь-якому разі цифра вражає. Тепер зрозуміли, чому в нас тепер саме цей президент? Але я не про це хотів. А про те, що серед отих мільйонів засуджених власне злочинців дуже мало. Бо як ми уявляємо собі злочинця? Зазвичай хитрим і підступним зловмисником, який або грабує, або вбиває, або краде, або усе разом. Робота ніби у нього така. Насправді такі злочинці лише у кіно бувають. У серіалах усяких. Реальний же злочинець — це звичайнісінький громадянин, на якого і уваги не звернеш — таке собі миршаве, непомітне і нікому не потрібне. Коли воно хоче випити чи вколотися, то краде, коли нап’ється чи наколеться — вбиває, а потім не може збагнути, як таке сталося. Плюс ґвалтівники-факери, які теж дуже непомітні у повсякденному житті. Невже таких у нас понад тринадцять відсотків? Щось забагато. Не може такого бути. І це справді не так. Більшість наших засуджених засуджені за те, за що можуть засудити кожного з нас. Тому що закони у нас побудовані таким чином, що лише божевільний може їх усі виконувати. Далеко не йдемо — посеред міста люди торгують іноземною валютою, що є злочином. Їх не ловлять і не засуджують. Ті. хто їх має ловити і не ловить, теж є злочинцями, бо навряд чи задарма не помічають того, що бачать усі. Той, хто про це пише, теж злочинець, бо робить наклеп на наші чисті й чесні правоохоронні органи. Продовжувати ланцюжок? Якщо продовжувати, то він пройде практично через кожного з нас, а по багатьох неодноразово. Бо ж усі давали «подарунки» лікарям? Значить, хабародавці — усіх до тюрми! Тих, хто подарунки приймав, — туди ж само. Гадаю, що продовжити ви можете і без мене. Навіть можна гру таку вигадати — хто знайде більше причин, щоб самого себе на цілком законних підставах посадити до буцегарні за вже скоєне. Як казав герой старого кіно: «сядєм усє». Теоретично. На практиці ж сидять лише ті, кого упіймали. Ті, хто аж занадто помітно порушував те, що не можна не порушувати. Або заважав цим комусь. Або просто заважав. Хіба не знають усі кому треба, скільки і кому слід заплатити, щоб не сісти до тюрми за вже скоєний і доведений злочин? Знають. І коли підполковник міліції їздить на авто, на яке йому зарплатню слід було двадцять років відкладати і нічого при цьому не їсти, починаєш розуміти усе. Ти розумієш і він розуміє. Тому ви обидва не проходите у те число, не є тим самим кожним сьомим, який таки потрапив, не уберігся. Ви думаєте, дарма у нас просто так насаджується романтичний образ злочинця, який просто лізе з телеекранів та книжок у м’якій обкладинці? Ось наш герой — злочинець, якого не посадили! Звідси висновок — щоб не «сісти», треба не дотримуватись законів, а просто не бути упійманим. Так і живемо усі. Бо насправді всі ми є тими самими сьомими. Лише не упіймали нас поки що такі самі сьомі.
